СВЯТИТЕЛЬ ГУРІЙ (КАРПОВ) — АПОСТОЛ КИТАЮ. 10 червня — день пам’яті Китайських мучеників

«Ця країна, — писав святитель Гурій, — нагадує мені гіганта, який спить глибоким сном. Пустелі Монголії на півночі, Гімалайські плато на заході, море на сході. Край багатоликий, величний, який дихає спокоєм. Спокоєм дихає кожен камінь Великої стіни, яка охопила майже весь північний кордон країни. Але я відчуваю, що скоро цей гігант, ця країна прокинеться від вікового сну. Можливо, саме для того, щоб розбудити цього колоса, Господь і привів мене в цей край».
Сьогодні Китай — третя за площею країна, але за чисельністю населення — абсолютний рекордсмен. Офіційно Китай вважається безрелігійною державою, яка живе за принципами марксизму-ленінізму. Під час Олімпіади 2008 р., що проходила в Пекіні, право іноземних гостей привозити із собою Біблію довелося обумовити спеціальним законом. Поширення цієї книги строго контролюється владою. Але Піднебесна імперія знала й інші часи, в які вона була прикрашена храмами і подвигом мучеників.
 
Собор мучеників Китайських
Перші православні з’явилися в Пекіні у 1685 р. Це була козацька сотня з Албазинської фортеці, розташованої на березі Амуру. Після того як Албазин увійшов до складу Китаю, богдихан, — так називали китайського імператора, — запропонував козакам переселитися до столиці й узяв їх на військову службу. З ними був священик Максим Леонтьєв. Богдихан віддав переселенцям одну з буддійських кумирень, і в ній було влаштовано православний храм. У 1840 р. Місія поповнилася десятьма новими членами. Серед них був ієромонах Гурій (Карпов).
Пекінська духовна місія
Учорашнього вихованця Санкт-Петербурзької духовної академії відрядили до Китаю не випадково. Він мав унікальні здібності до мов. Там, на іншому березі Амуру, його чекав непростий труд — переклад біблійного тексту. Загалом він прожив у Китаї 20 років. З них 10 років керував Руської Духовної Місією. Йому вдалося перекласти китайською мовою Святе Письмо, Служебник, багато інших богослужбових книг. За його ініціативою за 50 верст від Пекіна був побудований храм, на якому китайською мовою було написано «Священне місце поклоніння Богу».
При перекладі тексту Святого Письма отець Гурій стикнувся із серйозною проб­лемою: у східній філософії були відсутні деякі богословські категорії. Так, у китайському варіанті Євангелія від Іоанна замість фрази «споконвіку було Слово», довелося написати «споконвіку було Дао», оскільки Дао — єдиний зрозумілий для китайців термін, що позначає життєвий принцип. Слова Спасителя «Я є хліб життя», китайські читачі теж не зрозуміли б, оскільки ніколи не бачили пшениці. І в китайському перекладі прозвучало: «Я є рис життя».
Особливу турботу отець Гурій виявляв до албазинців — нащадків перших православних поселенців у Китаї. За два століття вони майже повністю розчинилися серед місцевого населення, втративши національні та культурні риси. Його турбували не тільки завдання просвітництва. Бачачи, як народ, не пристосований до зими, потерпає від холоду, він навчив деяких місцевих жителів робити печі. З іншими займався співом і грою на скрипці. Згодом найздібніші його учні склали церковний архієрейський хор.
«Китаєць Лун допомагав мені як писар. Я ходив по кімнаті з Новим Завітом у руках і диктував,
а Лун записував мій переклад. Робота тривала чотири роки. Коли текст готувався до друку, я перевіряв його на всіх етапах. Китайські майстри, вирізаючи текст на дошці, могли змінити якийсь ієрогліф, тому я все вичитував заново.
І так щодня.»
Свято-Микільський собор, Харбін, 1940 р.
Діяльність отця Гурія не обмежувалася місіонерством. Коли назрів конфлікт між англо-французької коаліцією і китайською владою, він, проявивши дипломатичний талант, допоміг уникнути кровопролиття. На знак подяки китайський імператор віддав Росії частину приамурських земель, а отцю Гурію подарував зібрання буддійських трактатів, що складалося з шестисот томів. Вивчаючи їх, отець Гурій написав кілька наукових праць, присвячених обрядовій практиці буддизму. До сьогодні ними користуються сходознавці.
Православний храм у Старому Шанхаї
Як і передбачав святитель, гігант прокинувся, але не так, як він цього чекав. Наприкінці ХІХ ст. в Китаї спалахнуло повстання. Воно увійшло в історію як «боксерський бунт», ос­кіль­ки повстанці зобразили на своїх прапорах кулак. Під час повстання 1 червня 1900 р. будівлі Руської Місії було спалено повстанцями.
Ватажками повстанців були майстри бойових мистецтв, які зневажали вогнепальну зброю і принципово користувалися лише мечами і списами. Це був протест китайської черні проти влади і втручання іноземців у життя країни. Повстанці знищували все, в чому вбачали загрозу своїм традиціям: залізниці, мости, фабрики, християнські храми. Усе іноземне для них було джерелом зла. Під цю руйнівну хвилю потрапили і місіонери. Їх стратили разом із сім’ями. Головною метою повстання стало позбавлення від християнської присутності в Китаї.
З особливою жорстокістю повстанці знищували своїх співвітчизників, які прийняли християнство. Від них вимагали публічно принести жертву язичницьким кумирам. Багато хто не витримав і відрікся від православ’я. Інші встояли — і були вбиті. Двісті двадцять два китайських мученики, що пролили кров під час повстання, були прославлені Православною Церквою в сонмі святих.
Про боксерський бунт святитель Гурій не дізнався. У той час він уже відійшов у вічність. Зараз його мощі спочивають у Сімферополі — місці останнього служіння архі­єпископа. Шістнадцять років він очолював величезну Таврійську єпархію. Тоді вона охоплювала не лише Кримський півострів, а й землі від Херсона на заході, Бердянська на сході та Запоріжжя на півночі.
За той час, коли єпархією керував владика Гурій, кількість храмів збільшилась із 120 до 280. Саме за його ініціативою у Сімферополі відкрилося кілька училищ і духовна семінарія, яка і сьогодні готує священиків для кримської пастви.
У серпні 2008 р. відбулося прославлення святителя Гурія для загальноцерковного шанування. За традицією, по ньому відслужили останню панахиду і вперше проспівали величання. Мощі подвижника після знайдення урочисто перенесли до храму Трьох Святителів — семінарської церкви, яку владика Гурій побудував за життя. Сьогодні вони спочивають у Сімферопольському кафедральному соборі в ім’я Петра і Павла.
Прославлення святителя Гурія не залишилося непоміченим у Китаї. Частка мощей святого та ікона з його зображенням були нещодавно привезені до Гонконга. Помістили їх у храмі Петра і Павла. Щоб порахувати православні храми Китаю, вистачить пальців однієї руки. Для нації, яка мислить багатомільйонними масштабами, це крапля в морі. Але в житті Піднебесної імперії намітилася тенденція, яка вселяє надію на повернення сюди православних місіонерів. У Китаї з’явився феномен під назвою «культурне право­слав’я». Багато китайців, не приймаючи право­слав’я, не стаючи християнами, цікавляться християнською культурою Заходу, православними традиціями Росії, України, Греції, інших країн. Зараз діють програми з перекладу класиків християнського богослов’я китайською мовою. Дуже багато людей починають цікавитися християнством, поки здебільшого в культурному плані. Залишається вірити, що за цим прийде і глибше сприйняття.

Олександр Ворсін

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.