СВІТИЛЬНИК ХРИСТОВИЙ. Святитель Петро, ​​митрополит Київський (день пам’яті — 6 вересня за н. ст.)

Його авторитет був настільки великий, що жодне значне державне починання в Московській Русі не обходилося без молитви біля гробу цього праведника. Запевнення князів у вірності Московському великому князю, обрання і наречення руських первосвятителів, складання державних договорів — ці та багато інших подій першорядної важливості здійснювалися із закликом його святого імені.

Митрополит Київський і всієї Русі Петро увійшов в історію як перший із руських митрополитів, які обрали Москву постійним місцем свого служіння. Праведник був родом з Волині. Ще до народження майбутнього святителя мати Петра отримала одкровення про благодатне обрання свого сина. У 12 років Петро був прийнятий до числа братії одного з монастирів. Праведник старанно займався вивченням Святого Письма та іконописом. За доброчесне подвижницьке життя настоятель обителі звів Петра у сан ієромонаха. Через деякий час, попросивши благословення, майбутній святитель пішов з монастиря в пошуках усамітненого місця для звершення подвигів. На березі річки Ратс він збудував невелику келію та віддався молитві. Про подвижника почули люди, і навколо нього стали збиратися ті, хто бажав чернечого життя. Так виник монастир, що отримав назву Новодворський. Петро був обраний його настоятелем. Нерідко до обителі приїжджав Галицький князь Юрій Львович, щоб особисто поговорити з Ратським ігуменом. Одного разу монастир відвідав Володимирський митрополит Максим, який обійшов Руську землю зі словом повчання і настанови. Ігумен Петро подарував високому гостю написану власними руками ікону Успіння Божої Матері. Владика Максим не розлучався із цим образом до кінця своїх днів і постійно молився перед ним за Руську землю. Коли митрополит помер, великий князь Володимирський (1305–1318) святий Михаїл Тверський направив у Константинополь до патріарха свого кандидата на овдовілу кафедру. Це був ігумен Геронтій. Коли його корабель плив у Візантію, йому явилася Божа Матір і сказала: «Даремно трудишся, сан святительський не дістанеться тобі. Той, хто написав Мене, Ратський ігумен Петро, ​​зведений буде на престол Руської митрополії». Прибувши у Новий Рим, Геронтій незабаром передав святительське облачення і жезл іншому кандидату на кафедру — ігумену Петру, якого відправив у Константинополь Галицький князь Юрій. Прийнявши сан митрополита і благословення патріарха Афанасія, святитель у 1308 р. відправився на Русь. Протягом року праведник перебував у Києві, а потім переїхав у Володимир. В умовах татарського ярма йому часто доводилося міняти місце служіння, об’їжджаючи великі території. Нерідко святитель виступав у ролі миротворця, примиряючи ворогуючих князів. У 1312 р. митрополит Петро здійснив поїздку в Орду, де отримав від хана Узбека грамоту, що охороняла права руського духовенства. А через 13 років, на прохання великого князя Івана Даниловича, святитель переніс свою кафедру до Москви. Відбулася історична подія, що вельми вплинула на майбутнє цього міста та історію Росії в цілому, про що пророче передбачив сам Петро. У серпні 1326 р. праведний владика благословив будівництво Успенського собору Московського Кремля. Не доживши до завершення робіт, митрополит Петро помер у грудні того ж року, вказавши точне місце свого поховання: поряд із жертовником споруджуваного храму. Вже через 13 років, у 1339 р., митрополит Петро був причислений до лику святих.
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.