СВІДОК НЕБЕСНИХ ТАЇН. Преподобний Макарій Олександрійський (день пам’яті — 1 лютого за н. ст.)

Своїм подвижницьким життям, суворим постом, відмовою від усього земного він здобув дар чудотворення й прозріння таємних думок людей, удостоївся багатьох видінь. Одного разу преподобний Макарій Олександрійський переправлявся поромом через р. Ніл. Із ним був його найближчий друг преподобний Макарій Єгипетський. На поромі також пливли два римські трибуни (тисяченачальники) з армійським почтом, які похвалялися своїми військовими відзнаками: ланцюгами й золотими поясами. Помітивши у кутку порома двох старців, одягнених у старий одяг, трибуни стали вихваляти їх життя у смиренні й простоті.
Один із них звернувся до Макарія Олександ­рійського: «Блаженні ви — які нехтують світом». У відповідь подвижник відповів: «Ми дійсно нехтуємо світом, тоді як над вами світ сміється». При цьому Макарій зауважив, що слова трибуна були пророчими, оскільки в перекладі із грецької «Макарій» означає «блаженний». Трибун був вельми уражений від спілкування з пустельниками. Повернувшись додому, він роздав своє майно і став жити усамітнено.
Макарій Олександрійський прийняв Хрещення, коли йому було вже 40 років, увесь цей час займаючись торгівлею. А відійшов до Господа близько 394–395 рр., у віці 100 років, присвятивши служінню Богові більшу частину свого життя. Духовним наставником преподобний обрав святого Антонія Великого. Макарій ніс послух настоятеля єгипетського монастиря «Келії», де ченці-пустельники подвизалися кожен окремо і в повному мовчанні. Щоб утихомирити тіло, праведник на сім років відмовився від будь-якої приготовленої їжі і їв тільки жорстке просо або насіння, розмочені у воді. Потім протягом трьох років щодня з’їдав по невеликому шматку хліба й випивав трохи води. Преподобний деякий час боровся і зі сном, але так до кінця і не зміг його подолати, сказавши: «Людську природу, що вимагає сну, я не був у силах здолати, а тому й мав коритися їй». Під час сильної спокуси від біса розпусти, святий шість місяців просидів по пояс у болоті, зазнаючи укусів великих комарів, і тільки потім повернувся до рідної обителі. Голос — ось, що змусило братію впізнати в ньому свого авву — настільки змінився зовнішній вигляд подвижника. Щоб перемогти спокусу марнославства, праведник наповнив мішок піском, звалив його на себе і носив по пустелі, поки не виснажив своє тіло й горда думка не полишила його. За такі праці Господь нагородив Свого угодника багатьма дарами і благодатними одкровеннями. Деякими із них преподобний ділився із братією. Так, він бачив, як Ангел зі своїх рук подавав Святі Дари тим причасникам, які гідно їх приймали, а недбайливим ченцям — палаюче вугілля, при цьому Тіло Христове, яке подавалося ієрейською рукою, поверталося назад у вівтар. А від тих, хто був гідний Святого Причастя, біси відбігали далеко. Ще авва говорив про те, як бачив у церковних зборах чи за богослужінням бісів, які глумилися над недбайливими ченцями, сидячи у них на шиї або на плечах. Коли з тією самою метою вони підходили до істинних подвижників, то невидима сила відганяла їх так далеко, що вони більше не сміли до них наближатися. Своїм духовним досвідом преподобний Макарій поділився у «Слові про вихід душі», чернечому правилі (у 30 розділах) і листі до ченців.
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.