СУМЕЛЬСЬКИЙ МОНАСТИР — ХРАНИТЕЛЬ «ПАНАГІЇ ЧОРНОЇ СКЕЛІ»

Скельна церква на честь
ікони Богородиці «Панагія Сумела».
Зовнішній розпис
На території Туреччини, неподалік від м. Трабзон (колишній Трапезунт), високо в горах розташувався старовинний візантійський монастир. Засновано його було ще IV ст. і присвячено Бого­родиці, бо саме на тому місці явилася Її ікона «Панагія Сумела», що означає «з гори Мела». У турків побутували назви, відповідно, «монастир Матері Марії» та «Панагія Чорної скелі».

ВІДНАЙДЕННЯ ОБРАЗА
Ікону приписують пензлю євангеліста Луки, вона має цікаву історію. За переданням, після смерті апостола його учень Ананія передав образ до однієї з церков м. Афіни. У 379 р., за правління імператора Феодосія І, ікона зникла. Пізніше священику Василію явилась Богородиця, Яка наказала йому з небожем стати ченцями, йти на Схід і шукати ікону на невідомій їм горі, що називається Мела. 
Відтак, уже ченці Варнава та Софроній припливли морем з Афін до Трапезунда, де в місцевих мешканців дізналися про місце розташування гори з такою назвою. Піднявшись на гору, вони знайшли у печері ікону Богородиці й отримали новий наказ: залишитися і заснувати на цьому місці монастир. Трапилося це 385 р. Ченці розпочали будівництво келій, звели стіни. Води спочатку не було, але завдяки молитвам забило джерело. Впродовж 17 днів вони майже нічого не їли, та несподівано з’явився віслюк із провізією, що її надіслав ігумен Вазелонського монастиря, розташованого неподалік, після одкровення від Богородиці.
Із 412 р. монастир почав поступово заселятися. Візантійський імператор Юстиніан (527–565) подарував обителі багату бібліотеку, цінні свічники та святу реліквію — оздоб­лену сріблом частицю Хреста Господнього.
РОЗКВІТ ОБИТЕЛІ
З ХІ ст. імператори Комніновської династії (особливо з 1280 р. — часу правління Олексія ІІІ Комніна) опікувалися монастирем, багато добудовували, прикрашали його стіни розписами. Так, 1361 р. інтер’єр було декоровано фресками, що ілюстрували Новий Завіт, на стінах з’явилися портрети імператора Олексія ІІІ Комніна та його дружини Феодори. На південній стіні — портрет наступного імператора — Мануїла ІІІ Андроника (1390–1417). В апсиді — велике зображення Богородиці, т. зв. «Платернетисса» — із Христом на грудях та розведеними вбік руками.
Після турецького завоювання, починаючи від султана Селіма І (1512), протягом XVIII ст. всі відомі султани — Баязид, Мурад — підтверджували права монастиря спеціальними фірманами, дарували йому коштовні подарунки, бо вшановували Айя Маріам (Святу Марію). Султан Абдулла збудував акведук, фонтан; Мустафа (1695) подарував срібні канделябри-свічники.
Священниками у монастирі були греки. 1710 р. митрополит Ігнатій з області Халдія прибув до монастиря і розпочав будівництво нових келій, балконів, готелю, реставрував старі фрески, добудував східну стіну. У 1732 р. іконописець Савас, який прибув до монастиря разом з Ігнатієм, написав нові фрески на південній і східній стінах.
Згодом, у 1760 р., митрополит Ігнатій переїхав до Криму, жив у балаклавському Георгіївському монастирі й очолив переселення греків із Криму до нового міста Маріуполь (1789 р.).
МІЖ НЕБОМ І ЗЕМЛЕЮ
Протягом ХІХ ст. монастир продовжував діяти, його відвідали й описали іноземні мандрівники (з Німеччини та Англії). Відомо, що 1875 р. там уже проживало 12 ченців.
Ситуація змінилася після російсько-турецької війни (1877 р.), коли греки були змушені залишити монастир. Після революції Ататюрка всі монастирі в Туреччині було закрито. За проектом обміну населенням греки були виселені на батьківщину, а турків повернули із Греції до Туреччини. Святині монастиря було передано до музею Бенаки в Афінах.
1922 р. Сумельська ікона Богородиці була також перевезена до Греції і зараз перебуває у церкві с. Кастанья (область Верія, неподалік від Салонік).
Чудовим обрамленням мо­настиря є сувора, незаймана природа — вони нерозривно пов’язані. Це дика гірська частина, де високі сосни, граби підпирають небо, яке завжди у хмарах (адже висота 3500 м). Навкруги — темні розщілини. Водоспад обабіч дороги з ревінням зривається донизу з висоти 100–200 м. Людський голос не у змозі перекричати гуркіт водяних потоків.
Підніматися звивистими стежками, що пролягають крізь ущелини, майже чорний ліс, де променів сонця не видно, ступаючи чорним базальтовим камінням, дуже важко. Та ще й із низьких хмар постійно накрапає, повітря дуже вологе, суцільний туман. Як збереглися фрески і як піднімалися на гору будівничі з вантажем, просто не можна осягнути. До того ж тут і зараз водяться дикі звірі — ведмеді, вовки, шакали. Монастирські споруди вмонтовано у скелю, але до її вершини ще далеко. Це можна побачити на фото, але на знімку не розгледіти глибину прірви під монастирем, бо він насправді існує між небом і землею. Закритий монастир перебуває немовби у летаргічному сні, охоплений спогадами про минулу славу. Дивовижної форми камені навколо здаються просто сплячими воїнами-охоронцями обителі.
Та коли зрештою дістаєшся до стін монастиря, розписаних фресками, вони вітають тебе світлим поглядом. Образи Богородиці та Христа в оточенні угодників Божих; святі воїни — Георгій, Димитрій, Феодор — охороняють свою територію без зброї. Щоправда, державний охоронець — поліцейський з автоматому руках — чергує тут постійно.
Час та землетруси не владні над цим місцем. І, хоча фрески подекуди злущені, вони залишаються величними й цінними, адже це — XVIII, XVII або й навіть XIV ст.
Спеціалісти розрізняють їх за стилістичними ознаками та особливостями іконографії. Ранні фрески у стилі візантійського іконопису, на думку відомого візантолога Д. Талбота Райса, який бачив їх 1929 р., вказують на руку якогось балканського майстра зі слов’ян. Тут зображено усі свята — Зішестя Святого Духа, Вознесіння, Преображення… Є великі багатофігурні композиції — І Нікейський Собор (де зображено святителя Миколая у сцені заушення Арія), докладна композиція «Успіння Богородиці», «Христос — Великий Архієрей». Ці іконографічні схеми згодом були закріплені й повторені у традиції християнського іконопису. Так само як і започаткований тут образ «Богородиця Платернетисса» («Знамення» — у традиціях нашого іконопису). Зустрічаються тут і ранні варіанти іконографії Старого Завіту. Таких давніх скельних циклів розписів, які дійшли до нашого часу, дуже мало у цілому світі. У Туреччині, крім зазначених вище, подібні розписи збереглися лише в Каппадокії.
Із 1972 р. Сумельський монастир став музеєм і перебуває під охороною держави, а його територія є національним заповідником, який приваблює туристів з усього світу.
Ніна Пархоменко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.