СТРАЖДАЛЬЦІ ХРИСТОВІ. Преподобні Іоанн, Сергій, Патрикій та інші, в обителі святого Савви убиті (день пам’яті — 2 квітня за н. ст.)

У VIII ст. Візантійська імперія помітно ослабла. На сході її тіснили арабські завойовники. В околицях Єрусалима було неспокійно. Монастир святого Харитона занепав, а ченцям Лаври преподобного Савви Освященного дедалі частіше доводилося рятуватися втечею за міцними стінами Святого міста.

Під час чергового набігу лаврські ченці й цього разу могли сховатися в Єрусалимі, однак вирішили не залишати своєї обителі. До настання свята Входу Господнього в Єрусалим залишалося кілька днів. У монастир увірвалися араби, які вбили 13 ченців стрілами і ще більше поранили. Вимагаючи видати їм лаврські скарби, вони почали палити чернечі келії. Ченці, які залишилися в живих, запевняли загарбників, що в обителі нічого крім старого одягу і простої їжі немає, але араби не заспокоювалися.
У цей момент їм здалося, що на горизонті з’явилася велика група людей. Вважаючи, що це йдуть війська з Єрусалима, вони швидко залишили обитель, взявши із собою те, що їм трапилося під руку. Отцю Фомі, який уславився мистецтвом лікування хвороб, довелося докласти чимало зусиль, щоб вилікувати поранених ченців. Проте благополучно завершити справу йому не дав новий набіг арабів, який стався у Великий Четвер. Нападників було ще більше, а вимоги залишалися ті самі. 
Щоб досягти своєї мети, загарбники цього разу оточили усю обитель. Ченців, які залишилися в живих, зігнали в церкву, щоб під тортурами дізнатися від них, де заховано скарби. До рук варварів потрапив святий чернець Іоанн, який ніс послух попечителя мандрівників. Враховуючи його юний вік, араби розраховували досягти бажаного результату, але марно. Святий зазнав страшних мук: йому перерізали сухожилля на руках і ногах, а потім потягли за ноги з гори, здерши зі спини шкіру. Ще один чернець Лаври, преподоб­ний Сергій, ніс послух хранителя церковного начиння. Заховавши його, він спробував утекти від переслідувачів, однак був схоплений і обезголовлений. Декільком ченцям вдалося вийти за межі Лаври і сховатися в печері, але вони були помічені арабом, який стояв на горі. 
Він вимагав вийти зі схову. Тоді чернець на ім’я Патрикій умовив інших залишитися в печері, а сам вийшов до варвара. На запитання чи є там хтось іще, він відповів, що ні, і воїн повірив йому. Патрикія чекала доля решти братії: його кинули в храм, вимагаючи викуп у розмірі чотирьох тисяч золотих монет. У ченців не було таких коштів, і варвари перевели їх у печеру Савви Освяченого, а самі розвели вогонь, щоб дим від багаття змусив ченців змінити своє рішення. Для того щоб дим був ще більш нестерпним, араби кидали у вогонь гній. Вісімнадцять подвижників, зокрема і преподобний Патрикій, загинули. 
Інших чекали тортури й нові катування. Нарешті, не досягши свого, варвари залишили обитель. Пізно вночі у Велику П’ятницю ченці, які ховалися в горах, повернулися до Лаври і з великою скорботою поховали тіла загиблої братії в храмі. Але Бог зневаженим бути не може. Загарбники скоро поплатилися життями за грабіж, вбивства й неблагоговіння перед святинею. Раптово вони були охоплені невиліковною хворобою і всі померли, а їхні тіла стали поживою для диких звірів.
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.