СПРАГЛІ ДО ПРАВДИ

Як співвідноситься віра в Господа з науковими знаннями?.. Видатний учений і мислитель, засновник Московського університету Михайло Ломоносов писав з цього приводу, що наука і релігія «у розбрат прийти не можуть…» («хіба що хтось через якесь марнославство й показ свого мудрування на них ворожнечу зведе»). Такої самої думки дотримувався, до речі, і святитель Московський Філарет: «Віра Христова не у ворожнечі з істинним знанням, тому що не в союзі з невіглаством». 

Протиставлення релігії та наукового світогляду навряд чи можна назвати коректним уже тому, що багато вчених вважали себе віруючими: Миколай Коперник, Галілео Галілей, Ісаак Ньютон, Рене Декарт, Блез Паскаль, Макс Планк та багато інших (без яких важко уявити науку в принципі). Це, до речі, не випадково, а закономірно: саме завдяки християнству стала можливою поява наукової картини світу, опис якої почався після того, як зірки стали зірками, переставши бути богами. Зараз про це можна говорити впевнено і вільно, проте так було не завжди.

ПРО ТЕРНИ ТА ЗІРКИ
За часів СРСР тоннами видавалася науково-популярна література, що втовкмачувала ідеї про протиставлення релігії та науки, звеличувала діалектичний матеріалізм і роль комуністичної партії у будь-яких галузях знання. На всі духовні пошуки відповідь лунала, наче постріл: «Наука довела — бога немає» (само слово «Бог» тоді писали з маленькою літери). Особливо великий успіх ця відповідь мала в період правління генсека Микити Хрущова. Навесні 1961 р., невдовзі після польоту в космос, у Юрія Гагаріна запитали, чи бачив він там Бога. Перший із смертних, який побував на орбіті, засміявся і чесно зізнався, що не бачив, і цю його відповідь розтиражували газети, розставивши «правильні» акценти. Про те, що насправді правильно, а що — ні, тоді мало хто замислювався. Критерії правильності зміщували і розмивали: книги Нового і Старого Завітів при Хрущові спалювали, храми масово закривали, священиків, як могли, переслідували. Це зараз у будь-якому православному храмі можна взяти Євангеліє, відкрити і прочитати: «Бога ніхто не бачив ніколи; Єдинородний Син, Котрий у лоні Отця, Він явив» (Ін. 1: 18). Апостол Іоанн, як і інші євангелісти, свідчить про Втілення Боголюдини Іісуса Христа. Однак не треба бути вченим богословом, аби зрозуміти: Юрій Гагарін у космосі не бачив, та й не міг бачити Бога. Але це зовсім не означає, що Бога немає… Втім, і про те, що сам Гагарін (як і багато інших космонавтів, ракетобудівників, учених того часу) був хрещеним і відвідував Свято-Троїцьку Сергієву Лавру, ми дізнаємося лише зараз. Приміром, ігумен Іов (Талац), насельник обителі (в дитинстві мріяв стати космонавтом, а нині опікується ними духовно), переконався, відвідавши Російський держ­архів соціально-політичної історії, що на пленумі ЦК комсомолу Юрій Гагарін публічно вимагав відновлення храму Христа Спасителя в Москві. Відвага — нечувана на ті часи. Про цю та про багато інших подій космології навіть зняли фільм «Космос як послух».
Справжні вчені (навіть невіруючі) і зараз звертаються до Церкви. Ігумен Іов (Талац) розповідає, як одного разу в приватній розмові відомий дослідник побіжно зауважив: мовляв, чим більше вивчається Всесвіт, тим менше в ньому залишається місця Богу. Питання ченця-попа про те, чи знає вчений, яка зараз температура в Галактиці М-81, який тиск за 20 км від снігових шапок Марса і… що робить його дружина, поставили чоловіка у глухий кут. «Навіть якби вивчили всі таємниці світобудови, а один сантиметр залишився не вивченим наукою, то це мале не дозволило б справжнім ученим стверджувати, що Бога немає…» — резюмував апологет з любов’ю.
ПРО СИЛУ ЗНАНЬ
Про науку з любов’ю говориться в Основах соціальної концепції — офіційному документі нашої Православної Церкви. Цій темі присвячено розділ XIV, в якому стверджується, зокрема, що «хоча наука може бути одним із засобів пізнання Бога (див.: Рим. 1: 19–20), Православ’я бачить у ній також природний інструмент благоустрою земного життя, користуватися яким треба вельми обережно. Церква застерігає… від спокуси розглядати науку як галузь, абсолютно незалежну від моральних засад». Такий підхід до питання цілком традиційний.
У 2004‑му ігумен Феофан (Крюков) склав невеликий, але дуже змістовний збірник праць святителя Феофана Затворника, назвавши його просто: «Православ’я та наука». У цій брошурі є уривки з листів святителя до його духовних чад, серед яких були, очевидно, як учені, так і просто люди, що захоплювалися науками. Ось одна з пастирських настанов: «Учення за плечима не носити. Тому воно життю не перешкода. Дотягніть його до кінця. Поможи вам Господи!..». Ось — інша: «Наука — наукою, а життя — життям… Те, чого вимагає богодогоджання, можна виконати і між заняттями». А ось наступне повчання приватного характеру: «Берег­ти серце слід, аби не прилягало до насолод мирських. Користування цими насолодами гасить вогонь духу, тоді як участь у чомусь без цього використання лише дує на той вогонь, а не гасить. І заняття ваші з хімії зовсім не гасять… Навіщо ж кидати?..».
А ось зірочка з цілої плеяди узагальнень святителя Феофана: «Є люди, які дні й ночі просиджують за вивченням якоїсь науки — математики, фізики, астрономії, історії тощо, думаючи, що живлять душу істиною, а душа їхня чахне і нудиться. Чому? — Тому, що немає істини в тих місцях, де хочуть її знайти! Не тому так кажу, що науки не можуть містити істини… а що нерідко вона буває звідти вигнана і заміщена то мріяннями, то припущеннями, що суперечать істині. — Але ж душу не обдуриш… Ось вона й нудиться. Та це ніби ще слушні заняття… А що сказати про тих, хто жадібно читає періодичну нашу писемність?».
ПРО ВЧЕНИХ І ПРО ЛЖЕНАУКУ

Важливість критерію істинності знань сьогодні все гостріше відчувають і самі вчені. Михайло Гельфанд, доктор біологічних наук, професор МДУ, одну з публічних лекцій (на тему «Біоінформатика: молекулярна біологія між пробіркою та комп’ю­тером») почав вельми нетривіально. Він акцентував увагу слухачів на тому, що, якщо в пошуковій системі Інтернет набрати словосполучення «академія біоінформатики», то чи не першим сайтом, куди буде запропоновано зайти, стане сторінка якоїсь «академії біоенергоінформатики», що, серед іншого, пропонує послуги: діагностика пристріту, зняття привороту та інша окультна облуда. Аби уникнути непорозумінь, професор Гельфанд уточнив, що вестиме мову не про це, а про «змістовну молекулярну біологію». Наведений приклад — не єдиний.
Люди, які мають стосунок до наукових кіл, стверджують, що чимало сучасних дослідників, маючи досить неясне уявлення про Православ’я, шукають підґрунтя для своїх висновків в окультизмі. По суті, спостерігається ренесанс примітивного язичництва. Коріння цього процесу виявив ще святитель Феофан Затворник. Не заперечуючи наукового знан­ня (а подекуди — навпаки, схвалюючи), святий отець ставить основоположне питання: «Що є наука?». У його інтерпретації: «Сама по собі вона є душевною справою; душевне ж не розуміє духовного і тіснить його… Щоб цього не було, треба душевне одухотворити — пропустити крізь нього елементи духовні… Наука не самостійна пані. В моду увійшло виставляти науку, немов якусь царську особу. Особа ця  — мрія. Жодної науки у нас немає, яка б стала міцно на своїх основах».
ПРО НАСУЩНЕ
Спроби наук (як гуманітарних, так і природничих) «стати на основах» залишають дуже примітні сліди-артефакти. Так, до прикладу, у каталозі Національної наукової медичної бібліотеки виявився журнал з помітною назвою «Фізика свідомості і життя, космологія та астрофізика». Зі змісту стало зрозуміло, що на його сторінках йшлося, серед іншого, про «вироблення нових фізичних уявлень про природу свідомості», і «не лише в земному, а й у космічному масштабі». У свідомості відразу ж виникли асоціації з радянськими книжками а-ля «Хочу все знати!» (мабуть, знайомі читачам, яким за 30‑ть) — науково-популярні опуси містили чимало пізнавального, але в цілому сприяли формуванню уламкового, антирелігійного світогляду. І вже точно не варто було їх рекомендувати до прочитання дітям молодшого шкільного віку. Зараз же псевдонаукової літератури і зовсім греблю гати, тому необхідно виявляти неабияку обережність навіть у державних бібліотеках. Пам’ятаючи про те, що найгірша брехня має нашивки, а іноді й зовсім виряджається в одяг правди.
Викладач філософії одного з провідних університетів столиці констатувала якось, що наука прийшла до розуміння непоясненності світу з позицій матеріалізму (так само як і інших теорій). Проте визнан­ня цього на офіційному рівні може мати наслідки, що не збігаються з очікуваннями православних. За словами цієї вченої (і не лише її), наукове дослідження духовного світу та його закономірностей може привести до повсюдного відкриття «кафедр з вивчення барабашок». Утім, це жодним чином не виправдовує духовні лінощі багатьох православних учених та студентів.
Західна наукова думка все частіше шукає опору в християнстві. Як наслідок — на дошках оголошень столичних вузів уже зустрічаються оголошення, немислимі не те що за радянських часів, але й зовсім нещодавно, зокрема запрошення на різноманітні конференції та літні студії з питань науки і релігії. Існують цілі організації та інститути (Faraday Institute for Science and Religion, Christians in Science тощо), що займаються цими питаннями. Деякі навіть виділяють учасникам заходів стипендії, що покривають проїзд, проживання та участь у конференціях. Це і добре, і погано. З одного боку, є люди, які намагаються осмислити, як співвідносяться наука та релігія, а це вселяє надію, що «кафедри з вивчення барабашок» не стануть реальністю. З іншого боку, можливість появи цих «кафедр» багато в чому є наслідком реформації (що визначила напрям наукової думки на Заході), і ще глибше — відпадання католицизму від Православної Церкви… Це, втім, делікатна проблема, так само як і тема практичного використання наукових відкриттів.
ПРО НЕПРИПУСТИМЕ
«Сучасні досягнення… включаючи фізику елементарних частинок, хімію, мікробіологію, свідчать, що вони суть меч обоюдогострий, здатний не тільки принести людині добро, а й позбавити її життя. Євангельські норми… дають можливість такого виховання особи, за якого вона не могла б використати із злим наміром одержані знання й сили. Тому Церква і світська наука покликані до співробітництва в ім’я спасіння життя та його належного устрою», — йдеться в Основах соціальної концепції Української Православної Церкви. Причому особливо підкреслюється, що «до кінця XX століття наука й техніка досягли таких великих результатів і набули такого впливу на всі сторони життя, що перетворилися… на визначальний чинник буття цивілізації. Науково-технологічний рівень… такий, що злочинні дії невеликої купки людей у принципі можуть протягом кількох годин викликати глобальну катастрофу, в якій безповоротно загинуть усі вищі форми життя».
Також Церква застерігає від спроб використовувати досягнення науки й техніки для встановлення контролю над внутрішнім світом особистості, для створення будь-яких технологій сугестії та маніпуляції людською свідомістю або підсвідомістю.
Ольга Бреєва, 
В’ячеслав Дарпінянц

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.