Сповідуємо жертву-Христа

«Шановна редакціє “Церковної православної газети”!
Річ у тім, що моя колега по роботі, свідок Єгови, бачачи, як я покладаю на себе хресне знамення до та після обіду, і що я ношу натільний хрестик (причому захований під одягом), щоразу не втрачає нагоди дорікнути мені: мовляв, гріх носити предмет розп’яття на своїй шиї, а якщо дуже хочеться підкреслити свою релігійність, то краще “прикрасити” її “рибкою” (посилаючись при цьому на Старий Завіт). “Та й взагалі, — питає вона, — звідки у вас, православних, ця традиція — хреститися?”
Що я можу їй відповісти?»
Ганна Астахова

Відповідає протоієрей Миколай Баранов:
Віруюча людина щодня, під час ранішньої та вечірньої молитов, у ході богослужіння, перед трапезою чи початком якоїсь справи знаменує себе Животворящим Хрестом Христовим. Це — один із найдавніших звичаїв.
Перша писемна згадка про хресне знамення міститься у працях відомого карфагенського церковного учителя Тертулліана. У трактаті «Про вінець воїна» (бл. 211 р.) він пише: «Подорожуючи і пересуваючись, входячи у приміщення і виходячи з нього, взуваючись, приймаючи ванну, за столом, запалюючи свічки, лягаючи, сідаючи, під час усього, що ми робимо, — ми повинні знаменувати свій лоб хрестом». В іншому своєму творі «До жінки» Тертулліан, переконуючи християнку не виходити заміж за язичника, запитує: чи «зможеш ти потай перехрестити постіль і тіло своє»?
Цікаве свідчення про давність хресного знамення у третьому розділі «Лугу духовного» преподобного Іоанна Мосха. «Коли пресвітер монастиря Пентукли Конон покинув обитель, його зустрів Іоанн Хреститель, який лагідно сказав йому: «Повернися до монастиря, і я звільню тебе від пристрасті». Авва Конон відмовився. Тоді святий Іоанн посадив його на один із пагорбів і, розкривши одіж його, тричі перехрестив її». Ця оповідь вказує на те, що образ хреста використовувався від початку християнства. Преподобний Іоанн Дамаскін у «Точному викладі православної віри» пише про Хрест: «Він даний нам як знамення на чолі, як Ізраїлю обрізання». Якщо обрізання Бог дав через Авраама, то, очевидно, хресне знамення Він дав через апостолів.
Слід зазначити, що у Древній Церкві хреста покладали тільки на чоло. Описуючи літургійне життя Римської Церкви у III ст., священномученик Іполит Римський пише: «Завжди намагайся смиренно накладати на своє чоло хресне знамення». Про використання одного перста у хресному знаменні свідчать: святитель Єпифаній Кіпрський, блаженний Ієронім Стридонський, блаженний Феодорит Кіррський, церковний історик Созомен, святитель Григорій Двоєслов, преподобні Іоанн Мосх і Андрій Критський. Згідно з висновками більшості сучасних дослідників, накладання хреста на чоло (чи обличчя) виникло ще за часів апостолів та їхніх наступників.
Приблизно в IV ст. християни стали покладати хреста на усе своє тіло, тобто з’явився відомий нам «широкий хрест». Проте у цей час покладали хресне знамення все ще одним перстом. Більше того, у IV ст. християни почали покладати хрест не лише на себе, але й на навколишні предмети. Так, сучасник цієї епохи преподобний Єфрем Сирін пише: «Животворящим хрестом знаменують наші оселі, наші двері, наші вуста, наші груди, усі наші члени. Цей хрест ви, християни, не залишайте ні о якій порі, ні в будь-яку годину; нехай він з вами буде усюди. Без хреста нічого не робіть; чи лягаєте спати чи встаєте, працюєте чи відпочиваєте, їсте чи п’єте, подорожуєте на суші чи плаваєте по морю — повсякчас прикрашайте усі ваші члени цим живоносним хрестом».
У IX ст. єдиноперстя поступово почало замінюватися двоперстям, що було обумовлено широким поширенням на Близькому Сході та в Єгипті єресі монофізитства. Коли з’явилася єресь монофізитів, то вона скористалась доти використовуваною формою перстоскладання (одноперстя) для пропаганди свого вчення. На їхню думку, в одноперсті символічно виражалось їхнє вчення про єдину природу у Христі. Тоді православні, на противагу монофізитам, стали накладати на себе хресне знамення двома пальцями — на знак символічного вираження православного вчення про дві природи у Христі. Так сталося, що одноперстя у хресному знаменні стало зовнішньою, наочною ознакою монофізитства, а двоперстя — ознакою Православ’я. Тим самим у зовнішні форми богошанування Церква вклала глибокі віроучительні істини.
У XII ст. боротьба з монофізитами закінчилася і двоперстя втратило свій демонстративний і полемічний характер. Проте воно стало ріднити православних християн з єретиками-несторіанами, які також використовували двоперстя. Бажаючи внести зміну в зовнішню форму свого богошанування, православні греки почали знаменуватися триперсним хресним знаменням. Церковний історик М. Ф. Каптерев розмірковує: «Грецька Константинопольська Церква, бажаючи і самою формою складання перстів відрізнятися не лише від монофізитів-одноперсників, а і від несторіан, які завжди суворо дотримувалися двоперстя, замінила у себе двоперстя природнішим і властивішим кожному християнинові триперстям, що виражає основний догмат християнства — вчення про святу Трійцю». Таким чином, у грекомовних Помісних Православних Церквах (Константинопольській, Олександрійській, Антіохійській, Єрусалимській і Кіпрській) двоперстя повністю замінили на триперстя. Відбулося це приблизно наприкінці XIII ст.
Київська Русь прийняла Хрещення від Візантії у той період, коли, на думку М. Ф. Каптерьова, «двоперстя у хресному знаменні визнавалося єдино правильним і усі використовували його як зовнішній видимий для усіх знак приналежності певної особи до Православної Церкви». І тільки у XVII ст., під час реформ патріарха Никона, в Руській Церкві було введено триперстя, яке пізніше було ухвалено рішеннями Соборів.
Тож ми бачимо, що традиції зображення хресного знамення з часом змінювалися, що було зумовлено здебільшого, зовнішніми, історичними причинами. Православна Церква ніколи не визначала ту або іншу форму хресного знамення як догмат.

Хрест Христовий у житті кожного християнина має основоположне значення. Зображаючи на собі знак Хреста, ми сповідуємо віру в Іісуса Христа, Який приніс Себе в жертву за гріхи світу. Окрім цього, коли ми накладаємо на себе хресне знамення, ми освячуємо наш розум, почуття й усю свою діяльність. Тому хресне знамення вимагає від нас глибокого, вдумливого і благоговійного ставлення. Святитель Іоанн Златоуст говорить: «Коли знаменуєшся хрестом, то уявляй усю значущість хреста… Не просто перстом зображати його, але цьому має передувати належний душевний стан і глибока віра».

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.