Спасіння через послух. Преподобний Акакій Синайський (день пам’яті — 12 грудня за н. ст.)

Смирення — одна з найвищих християнських чеснот. З неї випливає ще одна чеснота — послух. Яскравим прикладом здобуття цієї чесноти є подвижник першої половини VI ст. — преподобний Акакій Синайський. Про подробиці подвигу цього святого ми знаємо завдяки його сучасникові, великому угоднику Божому — преподобному Іоанну Ліствичнику (525–602).

Ім’я Акакій у перекладі з грецької означає “незлобивий, той, хто не чинить зла”. Ставши носієм цього імені, святий Акакій Синайський цілковито відповідав його значенню. У досить юному віці він поповнив ряди братії одного з монастирів Азії. Як початківця Акакія віддали на послух старцю тієї обителі. Але той виявився грубої і гордовитої вдачі. Тож Акакію довелося зазнати від нього багато жорсткостей. Часто доходило і до побоїв. Коли настоятель монастиря (як припускає святий Іоанн Ліствичник, ним був преподобний Іоанн Савваїт) цікавився у Акакія, як його справи, то страдник показував йому то синець під оком, то слід від удару на шиї чи на голові. На що настоятель обителі казав: “Добре, добре, потерпи й отримаєш користь”.
Провівши у подвигу дев’ять років, преподобний Акакій помер. Його поховали у монастирській усипальні. Через п’ять днів після смерті праведника його наставник пішов до настоятеля обителі, якого усі шанували як великого подвижника, і сказав йому про те, що його послушник помер. Той не повірив словам старця і мовив: “Повір мені, отче, я сумніваюся у цьому”. Тоді наставник Акакія повів його в усипальню, аби засвідчити правдивість своїх слів. Коли ж вони наблизилися до місця поховання подвижника, то настоятель монастиря, на превеликий подив старця, звернувся до покійного, як до живого: “Брате Акакію, чи помер ти?”. Нерозуміння старця швидко минуло, коли у відповідь вони обидва чітко почули слова Акакія: “Отче, як може померти той, хто виконує свій послух?”. Немилосердний наставник злякався й увесь затрепетав від страху. Тієї ж миті він упав долілиць і зі сльозами почав благати простити його. Старець вжахнувся від того, що накоїв, і з тієї миті вважав себе вбивцею. Відтоді він дуже змінився. Отримавши благословення настоятеля монастиря, старець переселився у найближчу до усипальні келію, де й провів решту своїх днів у покаянні і доброчинності.

Підготував
Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.