017

СПАДКОЄМЦІ ВІЧНОГО ЖИТТЯ. Святі мученики архідиякон Лаврентій, папа Сікст, диякони Феліксим і Агапіт, воїн Роман, Римські (день пам’яті — 23 серпня за н. ст.)

Це був час, коли обраний на єпископську кафед­ру м. Рима понтифік мав приготувати себе до швидкої смерті: нового папу чекали страждання за Христа.

Папа Сікст посів Римський престол за правління імператора Валеріана (253–259) — гонителя християн. У 258 р. праведника схопили й заарештували разом із двома його дияконами Феліксимом і Агапітом. Сповідників вели у в’язницю, і їх побачив архідиякон Лаврентій, який зі сльозами вигукнув: «Куди ти, отче, йдеш? Навіщо залишаєш архідиякона, з яким завжди приносив Безкровну Жертву? Візьми свого сина із собою, щоб і я був спільником тобі у пролитті крові за Христа!». Сікст відповів йому: «Не залишаю тебе, мій сину. Я старець і йду на легку смерть, а тебе чекають ще більші страждання. Знай, що через три дні після нашої смерті й ти підеш за мною. А тепер іди, продай церковні скарби і роздай гнаним та нужденним християнам». Виконавши доручення папи, Лаврентій при­йшов на місце його подвигу і сказав: «Я роздав вручений тобою скарб» і попросив не залишити його. Солдати, які стояли поруч, почули, що мова йде про якісь скарби, і схопили й Лаврентія.

Після допиту в імператора Лаврентій був кинутий до в’язниці. Тоді усікли мечем святих папу Сікста, а також дияконів Феліксима і Агапіта. За Лаврентієм особисто спостерігав начальник в’язниці Іполит. Бачачи, як праведник зціляв хворих самою лише молитвою, а також хрестив багатьох ув’язнених, він визнав себе християнином і разом зі своєю родиною прийняв Хрещення.
Імператор продовжив допитувати Лаврентія і вимагав від нього принести йому скарби. Сповідник пообіцяв виконати його прохання через три дні. Коли термін закінчився, то правитель побачив на площі велику кількість жебраків і хворих, які харчувалися за рахунок Церкви. При цьому Лаврентій сказав: «Ось ті, в кого вкладено скарби. І всі, хто вкладає свої скарби в таких страждальців, з надлишком отримують їх у Царстві Небесному». У відповідь імператор наказав віддати святого на муки, примушуючи зректися Христа. Лаврентія били олов’яними прутами й ланцюгами з голками, палили рани вогнем. Під час страждань праведника воїн Роман побачив поруч із ним світлого юнака, який обтирав рани сповідника. Незабаром Лаврентія зняли з диби й знову віднесли до в’язниці. Саме туди Роман приніс водонос із водою і попросив святого хрестити його, після чого воїнові відсікли голову.
Коли Лаврентія повели на останнє випробування, Іполит хотів оголосити себе християнином і піти за ним. «Приховай нині своє сповідування в серці, — сказав мученик. — Незабаром я покличу тебе, й ти почуєш і прийдеш до мене. А по мені не плач, краще радій, я йду отримати славний мученицький вінець». Лаврентія поклали на металеві грати, під які підклали гаряче вугілля, а слуги рогатинами притискали до них тіло мученика. Вмираючи, він вимовив: «Дякую Тобі, Господи Іісусе Христе, що Ти сподобив мене увійти у браму Твою», — і з цими словами помер.
Уночі Іполит забрав тіло сповідника, омив, намастив ароматами та обвив плащаницею, після чого християни відслужили в будинку однієї вдови на мощах Лаврентія всеношну і Літургію. Всі причастилися Святих Христових Таїн і віднесли тіло в печеру. А через три дні святий Іполит мученицьки постраждав за Христа, як і передбачив йому мученик Лаврентій.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.