СОН РОЗУМУ чи пробудження до безсмертя?

У Києві пройшли публічні диспути віруючих з атеїстами
Чи актуальний у наш час атеїзм? З одного боку, сучасна людина все більше тяжіє до містики, з іншого — не можна не відзначити зменшення релігійності в багатьох країнах світу. Втім, цілком імовірно, що скоріше останнього атеїста покажуть по телевізору, ніж популярність їхніх ідей досягне рівня хоча б однієї зі світових релігій. Але, як виявилося, в Україні ще є люди, які присвятили своє життя проповіді безбожництва й готові відстоювати свої погляди публічно.

Один із них — «легендарний» активіст атеїстичного руху, випускник Одеської духовної семінарії та Московської духовної академії, кандидат богослов’я, доктор філософських наук, професор Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» Євграф Дулуман.
Його історію, напевно, знають усі, хто жив за радянських часів. Доцент Саратовської духовної семінарії раптом «перестав вірити в Бога» і став відомим агітатором радянського атеїзму. Свої наукові ступені з філософії Євграф Дулуман також отримав за дисертації з наукового атеїзму. Не дивно, що 30 грудня 1959 р. він був офіційно анафематствований Священним Синодом Руської Православної Церкви. Дивно інше: 83‑річний учений-атеїст досі викладає студентам історію філософії, релігієзнавство та веде антирелігійну пропаганду.
Подискутувати з іменитим атеїстом запропонувало київське об’єднання православної молоді «Спільна справа». Їхній виклик прийняла атеїстична громада України. У свою чергу, ідею підтримали Національний технічний університет та інтернет-портал «Релігія в Україні».
Вперше, після знаменитого публічного диспуту між А. Луначарським і О. Введенським у 1925 р., майданчиком для суперечки атеїстів та віруючих 13 квітня 2011 р. став малий актовий зал Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Опонентом Євграфа Дулумана виступив відомий харківський філософ і богослов, доцент Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Олександр Філоненко.
Ведучий диспуту викладач кафедри філософії Національного технічного університету Василь Пихорович запропонував хвилиною мовчання вшанувати пам’ять загиблих у результаті теракту в мінському метрополітені. Після цього диспутанти виступили зі вступним словом.
Якщо Євграф Дулуман повторював лише тези радянського наукового атеїзму, здавалося, давно викинуті на смітник наукового дискурсу, то виступ Олександра Філоненка був швидше схожий на дружню бесіду та запрошення до серйозних роздумів.
«Сподіваюся, що ви не розраховуєте на те, що я протягом десяти хвилин зараз швиденько доведу комусь, що Бог є, — сказав богослов. — Звідси зовсім не випливає, що віра та розум — прямо протилежні речі. Незважаючи на те, що довести існування Бога не можна, все‑таки можна пояснити, чому вірити в Бога розумно».
Далі Євграф Дулуман та Олександр Філоненко дискутували між собою та відповідали на запитання слухачів, яких зібралося кілька сотень.
Але, на жаль, диспуту як такого практично не було, оскільки маститий атеїст говорив суцільно гаслами, відкидаючи очевидні наукові та історичні факти. На запитання про жертви безбожного режиму в СРСР він відповів, що дані про репресованих значно завищені, а життя в радянський час все одно було кращим.
Коли Євграф Дулуман сформулював сенс життя атеїста, багато хто вже не знав: плакати чи сміятися. Так, професор філософії вважає, що людина повин­на виконати своє біологічне призначення (розмножуватися), соціальне (дати суспільству більше, ніж собі) та особистісне (реалізувати свої таланти). «Смерті не треба боятися, — сказав Євграф Дулуман, — тому що це довго­очікуваний відпочинок після трудового дня». Гранична щирість, з якою він говорив, звичайно ж, підкуповувала багатьох слухачів. Наприкінці Євграф Дулуман навіть розповів про свою важку хворобу, а також про те, що в епітафії на своїй могилі заповідав написати такі слова: «Блаженство спати, забутися у кам’яному небутті. Перехожий — не тривож…».
Олександр Філоненко, навпаки, говорив про те, що здебільшого люди зазвичай сплять, і релігійні питання, які постають перед ними, стають справжнім пробудженням.
Очікування бурхливої дискусії та запеклої полеміки між віруючими і атеїстами не виправдалися. Харківський богослов просто не став спростовувати віру літнього атеїста в те, що нібито «Бога немає». До того ж слухачам не раз довелося згадати знамените античне прислів’я «Ти сердишся — значить, ти неправий», коли Євграф Дулуман дозволяв собі образливі висловлювання на адресу віруючих та Церкви, яка, як він вважає, «дебілізує» молодь.
Втім, гучні оплески на адресу Олександра Філоненка говорили самі за себе.
Полеміка віруючих з атеїстами мала продовження в молодіжному форматі — 20 травня три студенти КПІ намагалися довести свою правоту трьом студентам духовних шкіл. На відміну від свого наставника, молоді безбожники (як вони самі себе назвали) більш ґрунтовно підійшли до аргументації атеїзму. Головною їхньою тезою було твердження, що Бог не може бути Творцем такого жорстокого світу, і віра в Нього є нічим іншим, як «зрадою людства». У цих словах безперечно талановитих юнаків важко було не впізнати гуманістичні ідеї Івана Карамазова (персонаж роману «Брати Карамазови» Достоєвського). Однак світлі голови майбутніх соціологів та юристів, напевно, забули, до чого такі ідеї призвели літературного героя.
Хоча ініціаторами цього диспуту були семінаристи (два випускники КДС і один з Полтавської місіонерської семінарії), їхні обґрунтування віри в Бога мали вигляд дещо скромніший, ніж атеїстична позиція студентів КПІ. Втім, це була лише розминка перед третім диспутом, який відбувся 23 травня. На цей раз опонентом «головного атеїста України» став відомий київський філософ і богослов Юрій Чорноморець.
У своєму виступі він, з одного боку, відкинув твердження про те, що Бога неможливо осмислити раціонально, а з іншого — розкритикував докази буття Божого, викладені в релігійних підручниках.
Юрій Чорноморець запропонував свої аргументи, основані на богослов’ї преподобного Максима Сповідника. Їхня суть полягає у розгляді світів, що охоплюють життя людини та існування суспільства.
Першим світом є космос, світ природи, створений за антропним принципом. «Ми бачимо всесвіт таким, тому що тільки в такому всесвіті міг виникнути спостерігач, людина», — говорить він. У цьому світі все влаштовано для існування людини.
Другим світом є внутрішній світ людини, в якому існує моральний закон. «Безумовно, можна припустити, що совість виховується і нав’язується суспільством, — зауважив богослов. — Але справа в тому, що суспільство нав’язує нам разом з тим і зовсім інші закони теж. Ми виростаємо і дізнаємося, що весь світ подібний до джунглів і потрібно боротися за власне існування будь-якою ціною. Проте ми ж усі не хапаємося за сокиру і не стаємо Розкольниковими (герой роману Достоєвського «Злочин і кара»).
Третій світ — світ історії, яка має сенс і свідчить про Творця. Якщо морального закону всередині людини немає, то яким чином ще існує цей світ, сповнений зла, яке часто приймає нелюдський, інфернальний вигляд? Людство виживає, тому що це надприродне демонічне зло перемагається чиєюсь праведністю. «Надприродне зло перемагається надприродним добром», — підсумував Юрій Чорноморець.
Четвертий світ — надприродний світ Церкви, що свідчить про існування Бога. Людина може пізнати Бога як Того, Хто звершує церковні таїнства і дає благодать. «Цей четвертий світ є для нас найбільш важливим, — підсумував Юрій Чорноморець. — Людина в таїнствах Хрещення, Сповіді, Причастя відчуває зміну, що з нею сталася. Це відчуває не обов’язково той, хто налаштувався на це. Буває, що людина нічого не очікує, але потрапляє в цей світ і щось з нею відбувається».
Євграф Дулуман у своєму виступі спочатку погодився, що засобами формальної логіки неможливо довести існування Бога. Але лише тому, що логіка має справу з існуючими речами, а Бог, на його думку, не існує. Однак потім все‑таки завірив, що може довести, що Бога немає. В черговий раз атеїст розповів, що Бог себе ніяк не проявляє, а значить «вчення про Бога з практикою ніяк не пов’язано». Він вважає, що релігія нав’язується в дитинстві, а тому сприймається свідомістю некритично.
Диспут тривав понад три години й закінчився пізно ввечері. Безперечно, слухачам сподобався виступ Юрія Чорноморця і над його словами багатьом ще слід буде добре замислитися. Позиція ж Євграфа Дулумана подобається тим студентам КПІ, які впевнені, що віра в Бога їм ні до чого. Можна вірити в те, що слова класика «якщо Бога немає, то все дозволено», з усіма випливаючими наслідками, не стосуються сьогоднішніх атеїстів. Але людська історія вже не раз доводила, що геніальний Достоєвський вивів універсальну формулу. І, можливо, хтось після цих диспутів проміняє «вічний сон» за життя і після смерті на пробудження до безсмертя.

Олег Карпенко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.