СМИРЕННИЙ ПОСЛУШНИК БОЖОЇ ВОЛІ. Преподобний Варсонофій Оптинський (день пам’яті — 14 квітня за н. ст.)

Знемагаючи від численних болісних недуг, преподобний Варсонофій Оптинський, однак, приймав усіх без відмови. Зцілюючи тілесні й душевні немочі, батюшка направляв на тісний і скорботний, але єдино спасительний шлях. Одного разу до нього привели глухонімого юнака. «Страшна хвороба — наслідок тяжкого гріха, вчиненого ним у дитинстві», — пояснив старець його нещасній матері й щось тихо зашепотів на вухо хворому.

«Батюшко, він вас не чує, — розгублено вигукнула мати, — він же глухий…» — «Це він тебе не чує, — відповів старець — а мене чує», — і знову став говорити щось пошепки у вухо юнакові, очі якого розширилися від жаху, і він покірно схитував головою… Після Сповіді преподобний Варсонофій причастив страждальця, і хвороба залишила його.
За багато років перед тим, коли праведника знали як полковника Павла Івановича Пліханкова, він прийшов у Оптину пустинь за духовною порадою до святого старця Амвросія. Коли преподобний тільки підходив до скиту, одна блаженна, що знаходилася в «халупці» старця, несподівано з радістю вимовила: «Павло Іванович приїхали». — «От і слава Богу», — спокійно відгукнувся Амвросій… Тут же, у «халупці», й почув Павло Іванович слова старця, що вразили його: «Через два роки приїжджайте, я вас прийму». Він виконав прохання святого і приїхав у самий останній день відпущеного терміну, але в живих Амвросія вже не застав. У 1892 р. Павло Пліханков був зарахований до числа братства Іоанно-Предтеченського скиту. Протягом трьох років щовечора ходив він для бесід до старців: спочатку до преподобного Анатолія, а потім до преподобного Іосифа. У 1902 р. праведник був висвячений на ієродиякона, а на початку наступного року — в сан ієромонаха. За увесь час свого чернечого життя преподобний Варсонофій залишав Оптину лише декілька разів — і то тільки з послуху. З початком російсько-японської війни 1904–1905 рр. батюшка поїхав на фронт, де сповідував, соборував і причащав поранених і вмираючих, сам неодноразово наражаючись на смертельну небезпеку. А у 1910 р., також «за послух», їздив на станцію Астапово для напуття вмираючого Льва Толстого. Згодом він із глибоким сумом згадував: «Не допустили мене до Толстого… Благав лікарів, рідних, нічого не допомог­ло… Хоча він і Лев був, але не зміг розірвати кільце того ланцюга, яким скував його сатана».
У 1907 р. Варсонофій став нести послух скитоначальника. У цей час про благодатного старця знала уже вся Росія. Люди низкою тяглися в Оптину за зціленням не тільки тілесних хвороб, але й понівечених, стомлених гріхом душ. Преподобний володів даром бачити найпотаємніші помисли душі, що давало йому великі можливості для зцілення людських немочей, вигнання бісів. Дар прозорливості Варсонофія особ­ливо виявлявся при звершенні Таїнства Сповіді. Софія Михайлівна Лопухіна згадувала, як вона, приїхавши в Оптину 16-річною дівчиною, потрапила в «халупку», в якій приймав старець. Преподобний побачив її й покликав у сповідальню. Там він переказав їй усе її життя, рік за роком, провину за провиною, не тільки вказуючи точно дати, коли вони були вчинені, але також називаючи й імена людей, з якими вони були пов’язані. А завершивши цей страшний переказ, зажадав: «Завтра ти прийдеш до мене і повториш усе, що я тобі сказав. Я хотів тебе навчити, як треба сповідатися»…
Батюшка віддав душу Господу 14 квітня (за н. ст.) 1913 р. У передсмертній хворобі преподобний Варсонофій щодня причащався Святих Таїн. Відмовившись від допомоги лікаря і  будь-якої їжі, лише повторював: «Залиште мене, я вже на хресті…».
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.