«СКАЗАВ ГОСПОДЬ ГОСПОДУ МОЄМУ». Біблія про Божество Христа. Часть 2

«Спас у Силах».
Андрій Рубльов, 10-ті роки XV ст.

Істинне православне богослов’я завжди категорично наполягало на тому, що Христос є справжньою Людиною. Однак при цьому воно настільки ж категорично стверджувало, що Він одночасно є й істинний Бог. Христос має дві природи — Божество й Людство, Він є Боголюдиною, тобто одночасно і Бог, і Людина.

«…велика благочестя тайна: Бог явився у плоті»
(1 Тим. 3: 16)
ГОСПОДЬ ПРО СВОЮ РІВНІСТЬ ІЗ ОТЦЕМ
Варто сказати, що Христос Сам неодноразово потверджував Свою Божественну достойність. На слова Симона Петра: «Ти — Христос, Син Бога Живого…» — Він відповів: «блажен ти, Симоне, ‹…› бо не плоть і кров відкрили тобі це, а Отець Мій, Котрий є на небесах» (Мф. 16: 16, 17). У Євангелії від Іоанна Христос говорить: «Я і Отець — єдине» (Ін. 10: 30). На запитання первосвящеників: «Чи Ти Христос, Син Благословенного?» — Він відповів: «Я» (Мк. 14: 61, 62).
Важливою є євангельська оповідь про зцілення розслабленого в купальні Віфезда. Фарисеї обвинувачують Христа в порушенні суботи, на що Спаситель відповідає: «…Отець Мій донині робить і Я роблю» (Ін. 5: 17). Протоієрей Олег Давиденков відзначає, що тим самим Господь, «по‑перше, приписує собі Божественне синівство, по‑друге, переймає Собі владу, рівну із владою Отчою, і, по‑третє, вказує на Свою спів­участь у промислительній дії Отця. Тут слово “роблю” стоїть не в тому сенсі, що “створюю з нічого”, а як вказівка на промислительну діяльність Бога у світі».
Христос вказує на вічність Свого буття: «…істинно, істинно кажу вам: раніш, ніж був Авраам, Я є» (Ін. 8: 58). У первосвященицькій молитві Господь говорить: «І нині прослав Мене Ти, Отче, в Тебе Самого славою, яку Я мав у Тебе, коли ще не було світу» (Ін. 17: 5). Син являє в Собі всього Отця. На Таємній вечері на прохання апостола Филипа «Господи! покажи нам Отця і досить нам!» — Господь відповідає: «…Хто бачив Мене, той і Отця бачив» (Ін. 14: 8, 9). Господь вказує, що Сина повинні шанувати нарівні з Отцем: «…хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, Який послав Його» (Ін. 5: 23). І не тільки шанувати, а й вірувати в Нього як у Бога: «…віруйте в Бога і в Мене віруйте» (Ін. 14: 1).
АПОСТОЛИ ПРО БОЖЕСТВО ХРИСТА
Апостол Павел пише, що у Втіленні Сина Божого відкрилася «велика благочестя тайна: Бог явився у плоті» (1 Тим. 3: 16). Уже саме те, що Спасителя називають Богом, свідчить про повноту Його Божества. Архімандрити Аліпій (Кастальський-Бороздін) і Ісайя (Бєлов) у своєму «Догматичному богослов’ї» відзначають, що Бог не може бути «другого ступеня» чи «нижчого розряду», тому що Божественна Природа не підлягає ні применшенню, ні обмеженню. Бог може бути тільки один і щонайдосконаліший. Апостол навчає, що у Христі «живе уся повнота Божества тілесно» (Кол. 2: 9).
За словами апостола Павла, Христова Церква — «Церква Господа і Бога, яку Він придбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20: 28).
Істинність того, що Христос — «Сущий над усім Бог, благословенний повік» (Рим. 9: 5), пізнає і святий апостол Фома, коли вигукує Воскреслому: «Господь мій і Бог мій» (Ін. 20: 28). Варто нагадати, що головне й найсвятіше з усіх імен, якими в Старому Завіті називають Бога, — це Ієгова. Кандидат богослов’я, священик Марко Соукуп у своїй праці «Вчення Біблії про Божественну достойність Христа й Святого Духа» пише, що євреї були вкрай педантичними й ревними у питаннях, що стосувалися слави Божої. Вони добре пам’ятали, що Бог Ієгова — Бог ревнитель, Який сказав Своєму народу: «ти не повинен поклонятися богові іншому, крім Господа (Ієгови — євр.), тому що ім’я Його — ревнитель; Він Бог ревнитель» (Вих. 34: 14). Також: «Я Господь (Ієгова — євр.), це Моє ім’я, і не дам слави Моєї іншому» (Іс. 42: 8). Тому ніколи б апостол Фома не назвав Богом того, хто Ним не є. І ці слова ніколи б не увійшли до Святого Письма, якби апостоли, що написали Новий Завіт, достеменно не знали, що Христос є істинний Бог, у Божественній Своїй достойності рівний Богу-Ієгові.
ТЛУМАЧЕННЯ «ПРИНИЗЛИВИХ» МІСЦЬ СВЯТОГО ПИСЬМА
У Святому Письмі є чимало текстів, у яких йдеться не про Божество, а про людську природу Христа, про те, що Христос — Людина і що Він має спільну з нами людську природу.
Насамперед, Сам Христос не­одноразово називав Себе Сином Людським або навіть просто Чоловіком. «Шукаєте вбити Мене, Чоловіка, Який сповістив вам правду» (Ін. 8: 40), — говорить Він іудеям. Нерідко й апостоли називали Христа Чоловіком. «Бо єдиний Бог, єдиний і Посередник між Богом і людьми, Чоловік Христос Іісус» (1 Тим. 2: 5), — слова апостола Павла. Про людську природу Христа побічно свідчать також і ті численні тексти Святого Письма, з яких видно, що Христу були властиві всі якості земної людської природи. Наприклад, Він стомлювався через дорогу й спеку (див.: Ін. 4: 6), потребував сну, їжі й пиття (див.: Мк. 4: 38; Ін. 4: 7; Мф. 21: 18), мав властиві людям емоції, наприклад радість і любов (див.: Ін. 11: 15; Мк. 10: 21), гнів і скорботу (див.: Мк. 3: 5; Мк. 14: 34), навіть плакав (див.: Ін. 11: 35). Усе це, звичайно, незаперечно свідчить про те, що Христос — це справжня, реальна, земна Людина.
Але про це ніякої суперечки й немає, християнське бого­слов’я ніколи не відкидало повноцінну земну природу Христа. Відкидали її єретики. Істинне ж православне богослов’я завжди категорично наполягало на тому, що Христос є справжньою Людиною. Однак при цьому воно настільки ж категорично стверджувало, що Він одночасно є й істинний Бог. Христос має дві природи — Божество й Людство, Він є Боголюдиною, тобто одночасно і Бог, і Людина. Не напівбог-напівлюдина, а цілком досконалий Бог і цілком досконала Людина, які поєдналися в одній Особистості. Тому на запитання, чи правда те, що Христос є дійсна й реальна Людина, слід відповісти: так, це правда, однак не вся, а тільки половина правди. Друга ж половина полягає в тому, що Христос одночасно є й Істинний Бог.
Ці дві природи під час земного життя Христа проявляли себе по‑своєму. «У кожній дії Христа, — каже В. Лоський, — можна бачити дві різні дії, тому що Христос діє згідно зі Своїми двома природами, через обидві Свої природи, — подібно до того, як розпечений меч одночасно і ріже, і обпікає: він ріже, оскільки він — залізо, й обпікає, оскільки він — вогонь. Кожна природа діє відповідно до своїх властивостей: рука Людини піднімає з одра отроковицю, Божество її воскрешає; ноги Людини ступають по поверхні води, Божество водну поверхню зміцнює». Преподобний Іоанн Дамаскін говорить: «Не людська природа воскресила Лазаря, але й не Божество проливало сльози біля його гробу».
МЕТА БОГОСЛОВ’Я — ОБÓЖЕННЯ ЛЮДИНИ

Наприкінці нашої статті ще раз скажемо, що, досліджуючи Святе Письмо, можна переконатися, що Божество Христа — Єдинородного Сина Божого — відкрите нам у біблійних текстах. У Старому Завіті — часто алегорично й прикровенно, а в Новому — більш ясно й досконало. Тим, хто заперечує рівність Христа Богові Отцю, і стверджує, що людина не може стати Богом, що для людини це неможливо, ми відповімо: так, людина не може стати Богом за єством. Але Церква й не вчить, що людина Христос став Богом, вона вчить, що Бог став людиною — Христом. Адже для Бога все можливо.
Водночас кожному віруючому треба пам’ятати, що богослов’я не ставить перед собою мету розгадати таємницю, пристосувавши богооткровенну істину до нашого розуміння, воно закликає нас змінити наш розум так, щоб він зміг споглядати Божественну реальність. Аби удостоїтися споглядати Святу Трійцю, потрібно досягти стану обóження. Святитель Григорій Богослов пише: «Будуть спадкоємцями досконалого світла й споглядання Пресвятої і Владичної Трійці ‹…› ті, хто цілковито з’єднаються з досконалим Духом, і це буде, як я думаю, Царство Небесне». Таким чином, сенс життя віруючої людини полягає в обóженні, що виражене у відомих словах отців Церкви: «Бог став людиною, щоб людина стала богом».
Підготував 
протоієрей Миколай Баранов

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.