Сім’я та великодні традиції


Пасхальна утреня в Малоросії. Микола Пимоненко, 1891 р.

 У свято всіх свят і торжество з торжеств хочеться, щоб світло Христової радості якомога довше зберігалося в наших серцях. «Воскресение Твое, Христе Спасе, Ангели поют на небесех, и нас на земли сподоби чистым сердцем Тебе славити», — співали ми у храмі. Кожен з нас прагне зберегти цей настрій душі, розділяючи його з ближніми. Тому виникає природне запитання: «Як провести ці пасхальні дні, щоб вони відповідали церковним традиціям?». А традиції, як відомо, — це спадок, що переходить від покоління до покоління.

Святкові символи
Які ж традиції домашнього святкування Великодня можемо віднайти ми? Комусь пощастило, і про ці традиції він дійсно дізнався від своїх прабабусь і прадідусів. Мені, як і багатьом, доводиться звертатися до щоденників і мемуарів. Переді мною — чудова книга Клавдії Лукашевич «Моє миле дитинство». Написаний просто і зворушливо, цей твір передає дух і уклад однієї з російських сімей петербурзького чиновника. Що ж згадує авторка про сімейні великодні традиції? По-перше, пише вона, що як у Страсну, так і в Світлу седмицю одягали певне вбрання. У Світлу — дуже гарне й урочисте. І думалося дітям, що дорослі перетворювалися на царів і цариць. Здавалося б, нічого важливого. Але якщо ми подивимося на вбрання священиків, то побачимо, що й воно змінюється в залежності від свят і знаменує собою певну символіку. Так, у Богородичні свята використовується блакитне вбрання, на Пасху одягають біле і червоне. Педагог і церковний діяч Володимир Легойда в одному зі своїх інтерв’ю сказав, що одяг — це мова знаків. І навів приклад: якщо людина у звичайному одязі почне зупиняти машини кійком ковбаси, то у неї будуть проблеми. Проте працівник ДАІ впевнено зупиняє автомобілі за допомогою жезла кожен день. Тобто одягом ми передаємо один одному певний сенс. Те ж саме можна сказати і про підготовку наших осель. Адже ця традиція нагадує нам і нашим близьким, що наближаються особ­ливі дні, які потребують особливої підготовки. Сама святкова паска — символ нового часу, що розпочався після Воскресіння Христового. Паска — метафора того хліба, який розділив з учнями Христос після Свого Воскресіння.
Традиційне різноманіття
Повертаючись до Клавдії Лукашевич, читаємо, що в перший день святкування Великодня «12–15 дітей найбідніших жителів… Василівського острова, увійшли до зали. Це були бліді, худі, бідно одягнені хлопчаки — всі друзі, нерозлучні приятелі дідуся… У перший день Великодня вони завжди приходили співати «Христос воскрес»… І чисті дитячі голоси злагоджено співають «Христос воскрес», «Світися, світися, новий Єрусалиме». Дідусь задоволений… Він зазиває хлопчиків у свій кабінет і наділяє їх там яйцями та грішми». Ми зустрічаємося з тим, що хоча сім’я жила досить бідно, але традиції гостинності та благодійності не були ними забуті в цей день. Чим могли вони намагалися допомогти тим, кому важче. (Про це говорив старець Паїсій Святогорець, нагадуючи, що завжди потрібно дивитися не на тих, кому краще, тому що це розпалює заздрість, а на тих, кому важче. При цьому дякувати Богові за всі Його дари.) Далі відбувався звичний обмін фарбованими яйцями, і коли їх набиралося досить багато, починалася гра. «Хіба можна було не покатати яєць у перший день Великодня? З року в рік це було нашим традиційним задоволенням… На підлозі в залі простелялася велика стара килимова шаль бабусі, посередині ставилася гірка. Дідусь сам її робив. Бабуся, няня, тітки давали нам яєчка курячі та дерев’яні. І починалася гра…»
У більш знатних колах, звичайно, допомога бідним завжди була обов’язковою, але також використовувалися властиві для цих кіл форми спілкування. Ось що пише у своїх спогадах Марія Бок, дочка Петра Аркадійовича Столипіна: «Царська родина цього року зустрічала Пасху в Москві, і дворянство влаштувало Государю великий сніданок у Дворянському зібранні… Мій батько дуже цікавився туалетом, у якому я буду на царському сніданку. Все було готове: й ошатна біла сукня, і капелюшок з білими квітами… На другий день Великодня ми поїхали з татом у Дворянське зібрання… Тут я вперше в житті побачила Государя, і він навіть здалеку справив на мене таке враження, що я тільки на нього й дивилася…». А протопресвітер Г. І. Шавельський згадує: «Государ вислуховував богослужіння завжди з увагою, стоячи прямо, не спираючись і ніколи не присідаючи на стілець. Дуже часто осіняв себе хресним знаменням, а під час піснеспіву «Тебе поем» і «Отче наш» на Літургії, «Слава в вишніх Богу» на всеношній ставав на коліна, іноді ревно роблячи земні поклони. Все це було просто, скромно, зі смиренням. Взагалі, про релігійність Государя треба сказати, що вона була щирою і твердою».
У великодні дні часто практикували і сімейні читання вголос. Наприклад, Клавдія Лукашевич описує, як дідусь читав їм нові вірші О. С. Пушкіна.
Якими традиціями скористаємося ми з вами сьогодні — наш творчий вибір. Чи підемо співати до знайомих великодні піснеспіви (на зразок різдвяних колядок), чи ж запросимо до себе гостей. Влаштуємо бал або будемо читати всією сім’єю вірші та оповідання. Організуємо маленькі театральні постановки або ж затіємо ігри. Вибір великий. Традиції допомагають організувати стосунки між різними поколіннями в сім’ї. Регулярно повторювані події дають дітям відчуття стабільності світу. Це одне з найважливіших відчуттів, необхідне для психічного здоров’я дитини. У втраті сімейних традицій деякі психологи навіть вбачають причину проблемного підліткового віку, адже традиції сімейних читань у наш час було підмінено радіо і телебаченням. Коли вся родина збиралася разом, і хтось читав, а хтось слухав, це створювало атмосферу духовного єднання, співпричетності одне одному і спільному сенсу. Однак при виборі форм святкування важливо не втрачати суті торжества й не забувати, що сімейні традиції для нас, а не ми для них.

Анастасія Бондарук

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.