«ЩОДО ТАЇНСТВА ВІНЧАННЯ СВЯЩЕНИК НЕ МОЖЕ БУТИ ПРОСТО ВИКОНУВАЧЕМ ТРЕБ»

На запитання «Церковної православної газети» відповідає вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон, голова Синодального відділу Української Православної Церкви у справах сім’ї.

— Ваше Преосвященство, як часто звертаються до Київської Митрополії з проханнями про розірвання шлюбу, освяченого Церквою? І яка динаміка таких звернень?
— Вважаю, що ті пари, які вступають у благословенний Богом союз, все ж серйозніше і відповідальніше ставляться до несення хреста сімейного життя. Це по-перше. По-друге, зараз уже кожен священнослужитель перед звершенням Вінчання проводить бесіди з людьми, готує їх до цього Таїнства — не як до обряду, не як до данини моді, не як до красивого дійства, а як до початку того способу життя, в якому двоє стають однією плоттю (див.: Бут. 2: 24) і малою церквою. Гадаю, через те і зменшилася кількість церковних розлучень: у 2009 р. було приблизно 2400 звернень у Київську Митрополію за благословенням на другий шлюб, у 2010 р. — на 800 менше. Другий шлюб благословляється Церквою не як норма, а як виняток.
— З яких причин найчастіше звертаються з вищезгаданими проханнями?
— Люди приходять з усвідомленням, що вони не хочуть відчувати духовну залежність від тієї людини, з якою розлучилися. А причини розлучень різні. В першу чергу — це перелюб, подружня зрада, через що втрачається довіра. Друга причина — це пияцтво, коли, наприклад, чоловіки віддають себе в полон цій недузі, й жодні умовляння, спроби дружини лікувати не приймаються. Третя причина — це небажання мати дітей: люди, беручи шлюб у віці 20–25 років, хочуть, передусім, пожити для себе, собі на втіху, реалізувати свій потенціал у плані отримання матеріальних благ, забуваючи про приклад наших предків, які покладалися на волю Божу і народжували стільки дітей, скільки Господь давав. Серед причин розпаду сімей можна згадати ще такі соціальні недуги, як наркоманія, небажання одного з подружжя працювати (дармоїдство). Набагато рідше йдеться про психічні розлади.
— Яку роль, на Ваш погляд, у руйнуванні сімей відіграють банальні сімейні конфлікти? І чи правдиве прислів’я «милі посваряться — краще помиряться»?
— Якщо людина береже мир Христовий у своїй душі, то вона не зможе порушити цього миру в серці іншої людини. На жаль, дуже часто люди не вважають сімейні конфлікти за гріх, порушення правди Божої, не вдаються до Божої допомоги у хвилини спокус і випробувань, не просять у Господа настановити їх, тому виникають гнів, злість, непримиренність. Хоча ці люди, напевно, в той же час читають слова молитви «Отче наш», де є прохання «і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Але коли в сім’ї — ненависть, дратівливість, нетерпіння, якщо люди не готові пробачити одне одному, то і Господь не пробачить. Люди, які пройшли хоч якусь школу воцерковлення, розуміють, що не можна нехтувати вранішніми і вечірніми молитвами (у тому числі й спільними), постом, що усе це — засоби для щасливого і благополучного подружнього життя.
— Що, на Вашу думку, повинен робити священик, щоб зберегти цілісність тієї або іншої сім’ї?
— Вважаю, що жоден священик щодо Таїнства Вінчання не може бути виконувачем треб. Якщо він готував людей до одруження, то повинен вести їх по сімейному життю, щоб сила його молитви і турбота відчувалися в цій сім’ї. Коли священнослужитель знає своїх парафіян на ім’я, знає, чим живуть ці люди, чи панує у їхній сім’ї добробут, злагода, взаєморозуміння, любов, то йому легше буде відповідати перед Господом, сказавши: «Ось я і діти, яких Ти мені дав, Господи» (див.: Іс. 8: 18). Більшість священнослужителів — представники білого духовенства, які самі знають сімейне життя зсередини, через що їм легше зрозуміти сімейні пари, сприяти їм у духов­ному житті.
Якщо в сім’ї виникають якісь непорозуміння, конфлікти, священнослужитель повинен спробувати викликати подружжя на відверту, щиру розмову, заздалегідь помолившись Господеві й попросивши у Нього напо­умлення, якими словами звернутися до цих людей. Крім того, слід вдатися до молитовної допомоги святих покровителів сімейного життя, серед яких — благовірні Петро і Февронія, мученики Гурій, Самон і Авив, святі царствені страстотерпці.
— А про що слід пам’ятати подружжю, якого торкнулося жало ворожнечі або в якого навіть є бажання розлучитися?
— Насамперед потрібно пам’ятати про те, що на сімейне життя їм дали благословення батьки, і якщо діти не виправдають їхньої довіри, то яким болем це відгукнеться у батьківських серцях?! По-друге, слід пам’ятати про те, що у сім’ї є ангел-хранитель, що прикликається для неї в чині Таїнства Вінчання. Й, аби запобігти спокусам, потрібно призвати ангела-хранителя сім’ї в допомогу. По-третє, подружжю потрібно пам’ятати про те, що свого часу вони добровільно прийшли у храм зі щирим бажанням отримати Боже благословення на шлюб, з’єднатися в єдину плоть. Дуже важливо також пам’ятати про те, що гріх розірвання сім’ї відкладається печаткою гніву Божого на подальших поколіннях. Потрібно не забувати і про те, що якщо в цих сім’ях є діти, то, подорослішавши, вони подивляться в очі своїм батькам і запитають: «Чому ви не зберегли сім’ї?». І що тоді відповісти?..
Пам’ятаючи слова «що Бог поєднав, людина нехай не розлучує!» (Мф. 19: 6) і глибоко укорінивши їх у своєму серці, кожен із подружжя зможе гідно пронести хрест сімейного життя, щоб і на землі, і на небі бути разом.

Бесіду вів Михайло Мазурін

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.