«ЩОБ ПЛІД ВАШОЇ ВІРИ БУВ ЯВНИЙ ДЛЯ ВСІХ»

«Церковна православна газета» продовжує знайомити своїх читачів із видатними творами давньоцерковної писемності. Цього разу йтиметься про Послання святого Полікарпа Смирнського до филипійців. Про житіє святого Полікарпа наше видання уже писало в рубриці «Православний календар» (див.: № 4 «ЦПГ» за 2013 р.). Нагадаємо лише, що Полікарп був учнем апостола Іоанна Богослова, другом священномученика Ігнатія Богоносця та учителем святого Іринея Ліонського; єпископствував у м. Смирна в Малій Азії й завершив свій земний шлях славетним подвигом мучеництва.

Як відзначає архімандрит Кіпріан (Керн), у давнину було відомо про декілька послань з ім’ям святого Полікарпа Смирнського, адресованих сусіднім церковним общинам. До нас дійшло тільки одне – Послання до филипійців. Його автентичність не викликає сумнівів у дослідників, хоча повний текст зберігся тільки в латинському перекладі. У грецькому оригіналі існують перші дев’ять розділів (із 14-ти); крім того, майже повністю 9-й і 13-й розділи наведено в Євсевія. Як повідомляє сучасний патролог Олексій Сидоров, «більшість дослідників схиляються до думки, що це послання насправді є синтезом двох послань», які злилися вже в давній рукописній традиції.
Згідно зі свідченням блаженного Ієроніма, у давнину в деяких церковних общинах Послання святого Полікарпа читалося за богослужінням.
Послання до филипійців містить переважно моральні поради, його догматичний зміст небагатий. Святий Полікарп, зокрема, хвалить филиппійських християн за любов до в’язнів і за твердість у вірі; наставляє їх служити Богові «у страху й істині»; радить уникати сріблолюбства; нагадує про обов’язки дияконів, пресвітерів, юнаків і дів.
У 7-му розділі Послання є застереження, спрямоване проти єретиків — докетів, які відмовлялись визнавати реальність людської природи Христа й хибно вчили про її ілюзорність. Святий Полікарп нагадує: «Усякий, хто не визнає, що Іісус Христос прийшов у плоті, є антихрист» (див.: 1 Ін. 4: 3) і додає: «Хто не визнає свідчення хресного, той від диявола; і хто слова Господні тлумачитиме за власною хіттю і казатиме, що немає ні Воскресіння, ні суду, той первісток сатани». Святий Полікарп закликає полишити «суєтні й облудні вчення» і звернутись «до переданого від початку слова», тобто до передання Церкви.
Далі Смирнський архіпастир переконує перебувати в молитві й пості; умовляє бути послідовниками терпіння Господа Іісуса Христа; ставить за приклад святих мучеників і апостолів, які «не марно подвизались, а у вірі й правді й перебувають у належному їм місці в Господа, з Яким і страждали».
 Серед подальших настанов святого заслуговує на увагу, наприклад, така порада: «Усі будьте поступливі одне одному, щоб “поведінка ваша була бездоганною серед язичників” [див.: 1 Пет. 2: 12] й у такий спосіб і ви дістали похвалу за свої добрі справи, і ім’я Господнє через вас не ганьбилося. Горе ж тому, ким ганьбиться ім’я Господнє!».
Святитель також закликає молитися за всіх: «Моліться за всіх святих [тобто християн]. Моліться також за царів, за владу й князів, навіть за тих, хто переслідує і ненавидить вас, і за ворогів Хреста, щоб плід вашої віри був явний для всіх і самі ви були досконалі».
За характеристикою протоієрея Георгія Флоровського, святий Полікарп «був ланкою-посередником» між апостолом Іоанном Богословом і святим Іринеєм Ліонським, був «виразником тієї малоазіатської традиції (що саме формувалася у богослов’ї), яку вперше чітко виклав Іриней і для якої характерний сотеріологічний погляд – сповідання віри, що випливає зі споглядання спокутного діла Христового».
Підготував Михайло Мазурiн
ІЗ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО ПОЛІКАРПА СМИРНСЬКОГО ДО ФИЛИПІЙЦІВ
Розділ IV
Уникатимемо сріблолюбства та наставлятимемо самих себе, дружин і вдів
«Початком усього лихого є сріблолюбство» [див: 1 Тим. 6: 10]. Отже, знаючи, що ми «нічого не принесли у світ і нічого не винесемо з нього» [див: 1 Тим. 6: 7], озброїмося зброєю правди і спершу навчатимемо самих себе чинити по заповіді Господній; а потім учіть і дружин ваших, щоб вони перебували в даній їм вірі, любові та чистоті, щоб любили мужів своїх із усією щирістю і всіх інших із усією цнотливістю; і дітей виховуватимемо в страху Божому; навчатимемо вдів, щоб вони розважливо судили про віру Господню, заступалися невпинно за всіх, уникали усякого наклепу, лихослів’я, лжесвідчення, сріблолюбства та будь-якого пороку і знали, що вони — жертовник Божий, що Бог усе бачить і від Нього ніщо не приховано: ні думки, ні наміри і ніякі потаємні відчуття серця.

Розділ V
Обов’язки дияконів, юнаків та дів
Таким чином, знаючи, що «Бог не буває зневаженим» [див.: Гал. 6: 7], ми повинні чинити згідно із заповіддю Його і славою. Так само і диякони мають бути непорочні перед правдою, як служителі Бога і Христа, а не людей, не наклепники, не двоязичники, не сріблолюби, помірні у всьому, милосердні, старанні; повинні чинити згідно з істиною Господа, Який зробився служителем усіх, від Якого, якщо догодимо Йому в цьому житті, отримаємо і вічне, оскільки Він обіцяв нам, що воскресить нас із мертвих і що, коли проводитимемо життя, гідне Його, і в Нього віруватимемо, то й царюватимемо з Ним. Таким чином і юнаки повинні бути непорочні у всьому, переважно ж дбати про цнотливість і утримувати себе від будь-якого пороку. Бо добре відбивати від себе мирські похоті, тому що всяка «хіть воює проти духа» [див: 1 Петр. 2: 11] і «ні блудники, ні сластолюбці, ні мужоложники Царства Божого не успадкують» [див.: 1 Кор. 6: 9, 10], так само й усі, хто чинить неподобства. Тому треба утримуватися від усього цього й коритися пресвітерам і дияконам, як Богу і Христу, а дівам жити з непорочним і чистим сумлінням.

Розділ VI
Обов’язки пресвітерів і загальні обов’язки
Пресвітери ж повинні бути благосердні, милостиві до всіх, навертати тих, хто помиляється, відвідувати усякого немічного, не нехтувати вдів або жебрака, «завжди дбати про добре перед Богом та людьми» [див.: Рим. 12: 17; 2 Кор. 8: 21], утримуватися від усякого гніву, лицемірства, несправедливості в суді; віддалятися від усякого сріблолюбства, не бути легковірними до обмов на когось, жорстокими на суді, знаючи, що всі ми боржники гріха. І тому, якщо молимо Господа, щоб Він простив нас, то й ми повинні прощати. Бо всі ми перебуваємо перед очима Господа і Бога: «кожен з нас повинен стати перед судом Христовим і кожен за себе дати відповідь» [див.: Рим. 14: 10, 12]. Отже, служитимемо Йому зі страхом і всяким благоговінням, як Він наказав Сам і апостоли та пророки, які благовістили нам і передбачили пришестя Господа нашого. Будемо ревними в добрі, віддалятимемося від спокус, від лжебратів і від тих, які лицемірно носять на собі ім’я Господнє і вводять в оману людей легковажних.

Переклад за виданням:
Писания мужей апостольских. — Издательский совет
Русской Православной Церкви, 2008

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.