Щастя можливе

Коли мені запропонували поїхати в Банченський Вознесенський монастир, я не замислюючись погодився. Команда підібралася чудова: усіх я добре знав. Сіли в експрес і  поїхали. Прибули посеред ночі.
Зранку нас збадьорила погода: сонце і морозна жовтнева свіжість.

Уявіть собі горбисту місцевість села; у ньому живуть румуни й українці. На пагорбі височіє білокам’яна дзвіниця. Доглянута територія монастиря, гарні будівлі. Розмах будівництва — царський. Працюють з віддачею. Здивувало, що на будівництві працівники не ходять, а бігають. Усе, що створено у цій обителі, зроблено з любов’ю: огороджувальні стіни, храм, трапезна.
Обитель доброти. Тут щедрі на турботу. Тут приймають знедолених до своєї великої і дружної сім’ї, стаючи для них батьками і матерями. Виліковують тих, від кого вже всі відвернулися. Простягають руку допомоги убогим і сиротам.
І справа тут не в будівлях і місцевості. Справа в людях. У тому, що вони хочуть зробити сьогодні  — перш ніж відійдуть у вічність. Їм хочеться робити добро. Не ховати свій погляд від проблем згорьованих чужих дітей. Не думати про себе та власну наживу, а проповідувати Слово вчинками.
Що являє собою дитячий будинок при монастирі? Колишні дитбудинківці, але не злі і колючі, а “одобрені”, виховані ділом і словом. Лише відання волі Всевишнього може допомогти прихистити 150 дітей у своєму будинку, наповнити його сміхом. Обласкані і чисті діти. Просторий басейн. Весела і якась світлосяйна братія. Відчуття щастя у повітрі.
І це, напевно, приклад для нас  — волонтерів — трудитися і сіяти добро.
Хочеться проспівати “Монцай монцай трояски” — “Многая літа” по-румунськи — ченцям цього монастиря, які трудяться на славу Божу.

Олексій Ніколін

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.