РОЗСУДЛИВІСТЬ ТА НАСТАНОВИ: ЖИТТЯ ЗА БІБЛІЄЮ

Народження дитини — не лише одна з цілей шлюбу та джерело сімейної радості, але й Боже благословення. Після створення перших на Землі людей Адама та Єви “благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею…” (Бут. 1: 28). У розумінні Святого Письма діти — це дар Божий: “Адам пізнав Єву, дружину свою, і вона зачала і народила Каїна, і сказала: придбала я людину від Господа” (Бут. 4: 1).
Ісав після довгої розлуки зустрічається з братом Яковом: “І глянув Ісав і побачив дружин і дітей і сказав: хто це у тебе? Яків сказав: діти, яких Бог дарував рабу твоєму” (Бут. 33: 5).

Одна з найшанованіших у православному богослужінні книг Біблії — Псалтир повідомляє: “Ось і діти — насліддя від Господа; нагорода від Нього — плід утроби” (Пс. 126: 3). Більш того, Святе Письмо говорить, що Господь формує дитину в материнській утробі: “Ти створив усе нутро моє, витворив мене в утробі матері моєї. Прославляю Тебе за те, що Ти так дивно створив мене. Дивні діла Твої, і душа моя добре це знає. Не були втаєні від Тебе кості мої, коли в тайні зачався я, коли в утробі витворювалося тіло моє. Очі Твої бачили зародок мій; і в книзі Твоїй були записані всі дні, призначені для мене, коли ще й одного з них не було” (Пс. 138: 13–16).
Укладаючи з Аврамом завіт, Господь поширює дію завіту і на дітей та всіх нащадків Аврама: “І поставлю завіт Мій між Мною і тобою і між нащадками твоїми після тебе в роди їх, завіт вічний у тому, що Я буду Богом твоїм і нащадків твоїх після тебе” (Бут. 17: 7). Ця думка потверджується і в Новому Завіті, коли в день П’ятидесятниці апостол Петро звертається до присутніх у Єрусалимі: “Бо вам належить обітниця і дітям вашим, і всім дальнім, кого тільки покличе Господь Бог наш” (Діян. 2: 39). 
Основа взаємин між батьками та дітьми також встановлена Самим Богом. Так, підтверджуючи установлення Завіту, Бог велить Мойсею передати Ізраїлю: “І нехай будуть слова ці, які Я заповідаю тобі сьогодні, у серці твоєму. І навчай їх дітей твоїх і говори про них, сидячи в домі своєму і йдучи дорогою, і лягаючи, і встаючи” (Втор. 6: 6–7). Книга Притч закликає: “Напоум юнака на початку путі його: він не ухилиться від неї аж до старості” (Притч. 22: 6). 
В епоху Нового Завіту головним обов’язком батьків стосовно дітей є їхнє виховання у традиціях християнського благочестя. Апостол Павел просить батьків: “І ви, батьки, не роздратовуйте дітей ваших, а виховуйте їх у вченні та наставлянні Господньому” (Єф. 6: 4). 
Святитель Іоанн Златоуст говорить: “Під обов’язком виховання дітей своїх я розумію не тільки те, щоб не дати їм померти з голоду, цим, здається, батьки і обмежують свої обов’язки стосовно дітей. Для цього не потрібно ні книжок, ні настанов: про це красномовно свідчить природа. Я кажу про виховання дітей у доброчесності й побожності — обов’язок священний, якого не можна переступити, не ставши винним у певного роду дітовбивстві”. 
Хоча Святе Письмо не заперечує і того, що батьки повинні піклуватися про матеріальне благополуччя своїх дітей: “Не діти повинні збирати майно для батьків, а батьки для дітей” (2 Кор. 12: 14). 
Біблія говорить нам про можливість покарання для дітей у процесі їхнього виховання: “Хто шкодує різки своєї, той ненавидить сина; а хто любить, той з дитинства карає його” (Притч. 13: 25); “Не залишай юнака без покарання: якщо покараєш його різкою, він не помре. Ти покараєш його різкою і спасеш душу його від пекла” (Притч. 23: 13–14); “Різка і викриття дають мудрість; але отрок, залишений у нехтуванні, чинить сором своїй матері” (Притч. 29 : 15); “Карай сина твого, і він дасть тобі спокій і принесе радість душі твоїй” (Притч. 29: 17). Але таке покарання не повинно бути несправедливим, оскільки це лише налаштовує дітей проти батьків. Тому ще раз звернемо увагу на слова апостола Павла: “Батьки, не роздратовуйте дітей ваших, щоб вони не падали духом” (Кол. 3: 21). 
Слід зазначити, що, на думку православних педагогів, у процесі виховання дітей слід остерігатися й надмірної суворості, й зайвої поблажливості. Необхідно вміти правильно поєднувати дисципліну і покарання, суворість і ласку. При строгому виховання дитина може стати боязкою, забитою, позбавленою енергії та самостійності, навіть лицемірною й улесливою. А при ліберальності у вихованні вона стає примхливою, не шанобливою до батьків, самовпевненою, зарозумілою, впертою і зухвалою. 
“І якщо побачиш, що порушується закон, — радить святитель Іоанн Златоуст, — покарай: коли суворим поглядом, коли дошкульним словом, коли й докором, інколи похвали її й обіцяй нагороду. Ударами ж не зловживай — бо коли звикне до того, що її постійно цим виховують, звикне й нехтувати цим… тоді все втрачено… Коли навіть бачиш, що страх дає користь, відклади його, бо природа наша потребує спокою”. 
Обов’язки дітей стисло формулюються п’ятою заповіддю Мойсеєвого Закону: “Шануй батька твого і матір твою, щоб продовжилися дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі” (Вих. 20: 12). Більш докладно у Старому Завіті про ставлення дітей до батьків написано у книзі Притч: “Слухай, сину мій, повчання батька твого, і не відкидай заповіту матері твоєї, тому що це — прекрасний вінок для голови твоєї, і прикраса для шиї твоєї” (Притч. 1: 8–9); “Слухайся батька твого: він породив тебе; і не зневажай матері твоє, коли вона й постаріє” (Притч. 23: 22). Книга Сираха каже про прощення гріхів людині за умови, що вона шанує своїх батьків: “Сину! Прийми батька твого у старості його і не засмучуй його в житті його. Хоча б він і збіднів розумом, май поблажливість і не нехтуй його у повноті сили твоєї, бо милосердя до батька не забуте; незважаючи на гріхи твої, добробут твій примножиться. У день скорботи твоєї згадається про тебе: як лід від теплоти, розв’яжуться гріхи твої” (Сир. 3: 12–15). 
У Старому Завіті за зневажання заповіді про шанування батьків застосовувалась смертна кара: “Хто вдарить батька свого або свою матір, того слід віддати на смерть” (Вих. 21: 15); “Хто лихословить батька свого або свою матір, того слід віддати на смерть. Батька і матір свою він лихословив: кров його на ньому” (Вих. 21: 17; Лев. 20: 9); “Проклятий той, хто лихословить батька свого чи матір свою!” (Втор. 27: 16); “Хто залишає батька, той — те саме, що богохульник, і проклятий від Господа той, хто дратує матір свою” (Сир. 3: 16). 
У Євангелії Христос, викриваючи лицемірство книжників і фарисеїв, згадує старозавітну заповідь про шанування батьків: “Бо Бог заповідав: шануй батька й матір і: хто лихословить батька або матір, нехай смертю помре” (Мф. 15: 4). У апостола Павла ця заповідь іменується заповіддю з обітницею: “Діти, слухайте своїх батьків у Господі, бо цього вимагає справедливість. «Шануй батька свого і матір» — це перша заповідь з обітницею: «щоб тобі було добре і будеш довголітнім на землі»” (Єф. 6: 1–3). У Посланні до Колосян апостол говорить: “Діти, будьте слухняні батькам вашим у всьому, бо це благоугодне Господеві!” (Кол. 3: 20). 
Насамкінець необхідно зазначити, що основним принципом взаємостосунків між батьками та дітьми є любов: батьків — до дітей і Бога, дітей — до батьків і Бога, Бога ж — і до дітей, і до батьків. Святитель Іоанн Златоуст пише так: “Щоб батьки, отримавши повеління, виховували дітей, не нехтували Божими установленнями, Він долучив природну необхідність. А щоб цей зв’язок не послаблювався образами з боку дітей і не розривався, Він забезпечив його покараннями і від Себе, і від самих батьків, таким чином і дітей суворо підпорядковуючи батькам, і в батьках посилюючи любов до дітей. І не тільки цим, а ще й іншим… способом Бог міцно і нерозривно поєднав нас з ними. Він не лише дітей зловмисних щодо батьків карає, а до добрих благоволить, але так само вчиняє і з батьками, які не піклуються про дітей, а тих, які піклуються, наділяє почестями й похвалами”. 
Підготував протоієрей Миколай Баранов

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.