«Радуйся, Кресте Господень!»

«У православних богослужбових текстах щодо Хреста нерідко вживаються вирази як до одухотвореного предмета. Наприклад, у богослужінні на Хрестопоклонну неділю: “Радуйся, честный Кресте” (стихири на “Господи, воззвах” на малій вечірні); або — “Отверзи врата небесная, Кресте, любящим тя” (стихири на “Господи, воззвах” на малій вечірні). Як розуміти такі висловлювання? Чи може це означати, що Хрест — жива сутність?»
Микола, Київ

Відповідає викладач догматичного богослов’я КДАіС ігумен Сильвестр (Стойчев):

Іноді подібні епітети щодо Хреста можуть викликати певні здивування. Відповідаючи на них, можна прийти до твердження, згідно з яким до Хреста додаються характеристики живої істоти, тому що Він і є жива істота. Так, у російській релігійній філософії цю точку зору висловив Павло Флоренський у творі «Філософія культу». Очевидна неортодоксальність і відсутність святоотцівського обґрунтування такого твердження унеможливлюють прийняття його навіть як окремої богословської думки. Інша крайність у поясненні таких виразів зводиться до звинувачення православних християн у язичництві.
Для того щоб знайти відповідь, що дає правильну інтерпретацію таких виразів, слід звернутися до Біблії. Для Святого Письма взагалі є характерним вживання метафор і персоніфікацій.
«Чого ти, море, розступилося? І ти, Йордане, чого повернув назад? Чого ви, гори, як вівці скачете, і ви, пагорби, наче ягнята? (Пс. 113: 5–6).
«Радуйтеся, небеса, і веселися, земле, і викликуйте, гори, з радості, бо утішив Господь народ Свій і помилував страдників Своїх» (Іс. 49: 13).
«І почервоніє місяць, і засоромиться сонце» (Іс. 24: 23).
Зрозуміло, що море не розступається, гори не скачуть і сонце не соромиться. Все це приклади вживання метафоричної мови.
Включаючи у своє богослужіння мову метафор, Церква в цьому повністю слідує біблійній традиції. І кожен, хто хоче звинуватити Церкву в якомусь одуховлюванні неживих предметів, повинен розуміти, що ця ж проблема стане перед ним і при тлумаченні біблійних метафор. А стверджувати, що в Біблії вживання метафор і персоніфікацій допустиме, а у православних богослужбових текстах це вже ознака язичництва, — явно непослідовно.
У текстах богослужіння на Хрестопоклонну неділю персоніфікується не тільки Хрест. Що зайвий раз доводить: персоніфіковані вирази характерні для богослужбових текстів. Наприклад, предмет, абсолютно протилежний Хресту, теж характеризується як живий!
«Три кресты водрузи на Голгофе Пилат, два разбойников, и един Жизнодавца. Егоже виде ад, и рече сущим доле: о слуги мои, и силы моя! Кто водрузив гвоздие в сердце мое, древяным мя копием внезапу прободе? И растерзаюся, внутренними моими болю, утробою уязвляюся, чувства моя смущают дух мой, и понуждаются изрыгати Адама, и сущия от Адама, древом данныя ми: Древо бо сия вводит паки в рай» (ікос канону на Хрестопоклонній неділі).
Те, що автор богослужіння чітко розуміє метафоричність висловів, видно з канону, наприклад з його 1-ї пісні: «ибо яко одушевленну тебе, и возглашаю, и облобызаю тя» («звертаюся і прикладаюся, як до одухотвореного»).
І в інших богослужбових текстах є багато яскравих прикладів персоніфікації неживих речей:
«Яко живоносец, яко рая краснейший, воистинну и чертога всякаго царскаго показася светлейший, Христе, гроб Твой, источник нашего воскресения» (Літургія святителя Іоанна Златоуста).
Зауважимо, що гроб Христа іменується «живоносцем», а Хрест Христовий — «Животворящим». В обох випадках, звичайно, ці епітети додаються не тому, що гроб — носій, а Хрест — джерело життя, а тому, що вони послужили для нашого спасіння Господом Іісусом Христом. Проте ні в якому разі не означає, що гроб або Хрест живі істоти.
Говорячи про справу нашого спасіння, ми навряд чи можемо уникнути мови метафор і персоніфікацій, оскільки без них наша мова стає сухою, млявою. Коли ж необхідно сказати про щось, що має не просто інформативний характер, а стосується нашого життя, хвилює нас, має екзистенційний вимір, то тут потрібна виразна, поетична мова. Як можна було б, наприклад, використовуючи тільки прозаїчну мову, передати пасхальну радість? І коли Церква оспівує величезне діло Боже — то й усе охоплюється цієї всеосяжною радістю, все «оживає»: тоді й гроб живоносець, і Хрест животворить, і пекло стогне, і гори скачуть, і земля тремтить.
Ми повинні розуміти, що, закликаючи на допомогу Хрест Христовий, ми закликаємо Божественну силу Самого Христа — силу Його любові, силу Його прощення, силу Його захисту від зла. Хрест Христовий — це Божественна благодать.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.