Протоієрей Всеволод Рибчинський: «ПРО ЗДОРОВ’Я НАЦІЇ ПОВИННІ ПІКЛУВАТИСЯ І ЦЕРКВА, І ДЕРЖАВА»

Якщо ви прийдете вранці у столичний парк Партизанської слави, що в Дарниці, то неодмінно побачите на спортмайданчику літнього священика у спортивній формі. Він із парафіянами й духовенством щодня прибігають сюди для годинного ранкового тренування. Виняток — недільні та святкові дні, коли протоієрей Всеволод служить Літургію. Ми вже розповідали про цього батюшку, який побудував величезний Свято-Ольгинський собор та  церковний комплекс із дитячими майданчиками і тренажерним залом. Цього разу ми говоримо з отцем Всеволодом про здоров’я й фізичне виховання.

— Отче Всеволоде, розкажіть, скільки років Ви займаєтеся спортом.
— Уже 55 років. Під час навчання в технікумі я два з половиною роки займався спортивною гімнастикою на столичному стадіоні «Динамо». На офіційні республіканські змагання — чемпіонат України, який проводився раз на три роки, — не встиг, оскільки отримав розподіл на Донбас. На той час я виконував усі вправи за третім розрядом: на брусах, турніку, кільцях і на коні, а також з акробатики. У 20-річному віці повернувся з Донбасу у Київ, де продовжив активно займатися спортом, отримав третій розряд із плавання.
— Ступивши на духовний шлях, чи не відчували Ви невідповідності: заняття спортом — і служіння у храмі Божому?
— Зовсім ні. Змалку в рідному селі ми із друзями влаштовували  змагання: стрибали через саморобну планку, грали в городки, просто бігали наввипередки. Час був повоєнний, топити нічим, і ми, коли пасли корів, лазили по деревах, щоб набрати сушняку. Найважче було ламати дубові гілки. Треба було залізти на саму верхівку, аби наламати більше гілок, і принести хмиз мамі. Також збирали соснові шишки, складали їх у мішки, а взимку мама топила ними грубку — від них гарний жар. Тобто, фізична праця лежала в основі життя сільських дітей, вони жили на природі, увесь час працювали, фізично розвивалися, а відтак отримували й виховання, розуміючи, що треба працювати, допомагати дорослим. Тут була і духовна складова, як казав апостол Павел: «Хто не працює, той і не їсть» (див.: 2 Фес. 3: 10). Потім цю настанову, як і багато євангельських заповідей, взяли на озброєння більшовики.

— Батюшко, Ви щоранку тренуєтеся разом з парафіянами. Знаю, що на своє 70-річчя Ви виїжджали за Київ і, пропові­дуючи здоровий та активний спосіб життя серед духовенства, навіть зробили стійку на голові… А от сучасна молодь, особливо в місті, не дуже прагне до спорту, більше часу проводить біля комп’ютерів або із пляшкою пива у дворах. Які маєте думки щодо цього?
— Спасіння потопаючих — справа рук самих потопаючих. Якщо людина хоче бути здоровою, вона повинна поєднувати духовне і фізичне. А тим, хто працює за комп’ютером, слід неодмінно займатися фізичними вправами. Бо коли людина довго сидить перед екраном, в одному положенні, неминуче розвивається сколіоз — викривлення хребта. Треба або перед роботою, або після робити фіззарядку, 15–30 хвилин, а краще б і годинку, пробігти підтюпцем, провентилювати легені, пропотіти, що теж важливо. При цьому оздоровлюються серце й легені, організм заряджається енергією. Результат — гарна працездатність, хороший тонус і чудовий настрій. Святі отці недарма рекомендують поклони. У монастирях кожен насельник повинен робити певну кількість поясних і земних поклонів. Ми, жителі мегаполісів, теж можемо поєднувати молитву й поклони. А дітей, які годинами «зависають» біля моніторів, потрібно примушувати займатися спортом, гімнастикою, і при цьому наглядати, щоб біля комп’ютера вони проводили не більше години на добу. Так рекомендують фахівці. Бо серед багатьох дітей і підлітків нерідко розвивається комп’ютерна залежність, а це вже пристрасть, хвороба, як ігроманія.

Після гріхопадіння наших праотців Господь заповів людині працювати і в поті чола добувати свій хліб. Багато поколінь, позбавлених нинішнього цивілізаційного комфорту, жили в екологічно чистих умовах, і фізична праця, фізичне навантаження (а під цими словами можна розуміти й фізичну культуру, культуру фізичної праці) були невіддільними супутниками людини. Для нас, християн, фізична праця — заповідь Господня, а тіло — храм Духа Святого. Ми також добре знаємо давню мудрість: «У здоровому тілі — здоровий дух». Життєвий досвід переконав мене, що й у 70, й у 80 років людина може бути активною, здоровою і життєрадісною. Адже Господь створив нас для щастя.

— Отче Всеволоде, які завдання стоять перед сучасним духовенством у зв’язку зі створенням Синодального відділу з фізичної культури?
— Понад десять років тому прийнята Соціальна концепція УПЦ, де чітко прописано, як потрібно ставитися до здоров’я, як виховувати молоде покоління і яке має бути ставлення до спорту. Тож створення цього відділу — прекрасне починання і великий крок.
Дуже давно, ще будучи студентом Московської духовної семінарії, я зайшов до нашого Блаженнішого (він тоді був ректором) і запитав у нього: «Владико, ось, роблю фіззарядку, але деякі священики мені дорікають, що займаюся не тим, чим слід. А яка Ваша думка?». Він відповів: «Як займався, так і займайся». Тобто ієрарх мене благословив. І я знав, що сам Блаженніший вранці завжди приділяв час активному відпочинку, його часто можна було бачити в саду, він фізично працював, щодня виходив на прогулянки після обіду. Невоцерковлені люди часом думають, що наші ієрархи спочивають на лаврах. Вони не знають, що в ієрарха просто немає вільного часу, тижні й місяці в нього розписані по хвилинах. І в такому ритмі особ­ливо важливо дбати про здоров’я.

Наше духовенство, через специфіку свого служіння, рухається мало. А необхідно, щоб їжа, як енергетичний продукт, згоряла. Для цього потрібне фізичне навантаження. Адже й лікарі констатують, що до високого тиску, інсультів та інфарктів призводять зайва вага і малорухливий спосіб життя. Коли ж людина займається спортом, у неї зайвої ваги не буває. Я сам неодноразово зважувався до фізичного ранкового тренування і після нього, й ваги фіксували втрату 450 грамів. Це за годину тренування. Тобто, я просто не даю моєму тілу повніти. І відповідно харчуюся: помірно, надаючи перевагу салатам і фруктам. А якщо доводиться бувати на званих обідах, потім роблю розвантажувальні дні, більше постую. Піст і молитва, як відомо, — головна наша зброя проти пристрастей, лінощів та крайнощів у всьому.

— Зважаючи на тему нашої розмови, що б Ви побажали читачам «ЦПГ», зокрема молоді?
— Як сказав поет, «і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Згадайте, за Радянського Союзу, о сьомій та об 11-й годині ранку, на всю країну по радіо звучала гімнастика. Виробництва зупинялися, і люди починали гімнастичні вправи. Зрозуміло, що не всі їх робили, але ж більшість населення все-таки займалася. Вранці стадіони були перепов­нені, в парках та алеях молодь здійснювала пробіжки. Зараз теж можна побачити молодих людей на спортмайданчиках, проте значно менше. Тому пропоную нашим можновладцям, щоб вони прислухалися до голосу Церкви, щоб по всій нашій країні згадана вище практика радіомовлення була відновлена, і трудівники (особ­ливо ті, хто працює за комп’ютером) присвячували певний час фізичним вправам, щоб здоровий спосіб життя у нас популяризувався. Лікарі кажуть, що медицина лише на 20–30 відсотків може допомогти у збереженні здоров’я, а решта — в руках самих людей.

Ось при нашій парафії діє скаутський клуб. Ми займаємося фізичним вихованням молоді. Нещодавно 82 дитини повернулися із Криму. Протягом року хлопці й дівчата чотири рази здійснюють скаутські поїздки в різні регіони України — у Крим, на Закарпаття та у Прикарпаття. Вони плавають, ходять у гори, займаються альпінізмом. Були змагання і з футболу, волейболу. Усі приїздять зміцнілі, сповнені сил для нового навчального року.

Я сам займався туризмом і альпінізмом, і знаю, як це корисно. Замолоду (та й вже будучи священиком) відпустку проводив у горах — на Кавказі, у Криму. Тоді багато хто шукав у горах снігову людину — було таке захоплення. Я у це не надто вірив, мене цікавила сама подорож. Ми піднімалися на висоту 4200 метрів від підніжжя Паміру. Із шостої ранку до восьмої вечора я ніс рюкзак вагою 80 кілограмів!

Бажаю нашим юнакам та дівчатам не забувати про спорт. Хлопцям потрібно вміти відстояти свою честь, захистити слабких, адже бувають різні ситуації. А головне — бути фізично розвиненими і здоровими.

Народ зараз живе не дуже заможно, й тому держава повин­на фінансувати спортивні секції та гуртки, щоб, як і раніше, заняття в них не були платними. Потрібно розробити спеціальні програми. Верховній Раді щодо цього треба приймати відповідні закони. Інакше кількість населення нашої країни буде, як і раніше, стрімко зменшуватися. Для нашого майбутнього необхідна здорова нація. Ми всі повинні про це думати і дбати: і Церква, і держава.

Бесіду вів Сергій Герук

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.