Про страшні події 1961 р. пам’ятають і ті, кому тоді було не більше п’яти років. Спогади дитячих років і розповіді рідних є свідченням Божого Промислу, що позбавив багатьох від загибелі та згодом привів до віри.

Невідомий рятівник
Мені було майже чотири роки, брату — майже 15. Ми жили у приватному секторі на Куренівці, в Лютневому провулку. Пам’ятаю, як мама розбудила мене, тепло одягнула і відпустила нас із братом на вулицю, наказавши вниз не ходити й не відходити далеко від дому, а сама почала збирати речі, документи та цінності. Знизу, там, де розташовувався приватний сектор і де жили наші друзі, до яких ми з братом частенько бігали гратися, чувся якийсь дивний шум. Ми пішли туди. На все життя я запам’ятала потік багнюки, по якому плив дерев’яний будиночок. На даху сиділа людина і щось кричала, піднявши руки. Раптом будинок перевернувся, і людини не стало. Я запитала у брата, куди вона поділася. Брат відповів, що втопилася.

Так я дізналася, що людське життя на землі закінчується смертю.
Після того як селевий потік сплив, перестав існувати приватний сектор, усе було вкрито багнюкою, з якої стирчали залишки розтрощених будівель та людські останки. А ще стояв важкий запах. Коли я підросла, то зрозуміла, що це запах смерті.
Моя тітка працювала на шиферному заводі на вулиці Фрунзе і жила в нас. Того ранку вона вціліла тільки завдяки тому, що якийсь військовий вихопив її з цієї багнюки.
Ця подія назавжди закарбувалась у моїй пам’яті. Все життя я відчуваю підсвідомий страх перед стихією і розумію, що Господь страшний у гніві. А моя тітка відтоді до сьогодні молиться за свого невідомого рятівника.

Наталія Ракицька,
науковий співробітник

Хтось невидимий тягнув назад
У 1961 р. ми жили у приватному будинку на вулиці Копиловській, не більше як сто метрів від краю Бабиного Яру. Того ранку я прокинувся, почувши схвильовані голоси на кухні. Мама розповідала бабусі: “…і якась тінь майнула… і стовпи біжать…” Зацікавлений, я почав розпитувати, aле мама наказала мені швидко збиратися — їй треба було їхати на роботу, а перед цим ще відвезти мене до дитячого садка на вулиці Почайнинській на Подолі. Кілька трамваїв стояло біля зупинки “Парк ім. Фрунзе”. Ми увійшли в один з них, але кондукторка сказала нам, що попереду все залито багном, і трамваї не ходитимуть. Ми пішли до крайнього будинку на вулиці Фрунзе. За ним, біля мосту, що перетинав яр, юрмилися люди: вони сідали у вантажівки, щоб їхати на роботу. Я підійшов ближче і побачив жовту глинисту воду, що майже повністю затопила глибокий яр і неслася під огорожею моста. Ми повернулися додому. Мама розповідала, що її кілька разів ніби хтось невидимий тягнув назад, коли вона намагалася зі мною сісти в кузов вантажівки. Потім вона дізналася, що кілька машин перекинулося, і люди загинули.

Володимир Моїсеєнко, історик

Мама послухалася бабусю
Очевидцем Куренівської трагедії через малий вік я не була — на той час мені виповнилося лише два роки. Але, коли подорослішала, не раз чула з маминих уст історію, яка трапилася в нашій сім’ї того дня.
Ми жили на вулиці Петропавлівській, розташованій паралельно тій, якою котилася хвиля селевого потоку і якою ми з мамою мали їхати вранці до дитячої поліклініки — мама записала мене до лікаря й відпросилася для цього з роботи. Несподівано для всіх (тепер розумію — Бог спас) в гості до нас приїхала бабуся, мамина мама. Приїхала лише на один день і вмовила маму нікуди мене не везти, а залишити з нею, оскільки невідомо, коли вона ще зможе нас відвідати. Мама не змогла відмовити бабусі (пам’ятаю, вона завжди називала її на “Ви”), послухалася й пішла на роботу — в напрямку, протилежному тому, куди раніше збиралася. Таким чином, того трагічного дня, у першій його половині, коли буквально поруч з нашим домом сталася аварія, ніхто в нашій родині (тато був у відрядженні в іншому місті) і не знав про неї…

Олена Головіна, відповідальний секретар “Церковної православної газети”

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.