ПРО СПОЖИВАЧІВ, СВЯТИХ І КОМПРОМІСИ

Радянський період приніс Церкві не тільки руйнування, але й понад півтори тисячі канонізованих святих мучеників за віру. Однак чому про них часом нічого не знають навіть віруючі люди і як ставитися до супере­чок навколо їхньої канонізації — про це ми вирішили запитати у протоієрея Миколая Доненка, автора декількох книг про новомучеників, члена Синодальної комісії Української Православної Церкви з канонізації святих.

Отець Миколай рідко з’являється на публіці, здебільшого він заклопотаний історичною роботою або своїм священицьким служінням. Нам вдалося поспілкуватися з ним на богословській конференції «Бердянські читання», що проходила в Україні 30–31 серпня 2011 р.

— Отче Миколаю, чим для себе ви пояснюєте відсутність широкого шанування новомучеників навіть серед віруючих людей?
— Усе просто: їм немає місця в суспільстві споживання, навіть серед «віруючих споживачів». На жаль, люди сьогодні все сприймають як товар — святу воду, Божу благодать, допомогу святих. Будь-яка святість, будь-яка культура, будь-яке мистецтво вимірюється грішми. Тобі пропонується що завгодно — бої без правил, конкурс краси, японська кухня, усі види конфесій і будь-які таїнства. Для споживача зроблять усе, що він захоче: хочете, ченця викличемо для духовної бесіди, хочете, замовимо вам тайський масаж. 
Подвиг новомучеників повною мірою, на жаль, не затребуваний. Але ж це — школа життя і спасіння, це кращі педагоги нашої історії, які показали живий приклад, як нам жити й умирати в екстремальних умовах, які показали всім своїм життям і смертю, як зберегти вірність Христу. Але, на жаль, як ми бачимо, часто акценти зміщуються, і в особі мучеників та сповідників люди бачать не стільки подвиг віри й вірності Христу і Його Церкві, скільки те, чим вони можуть бути їм корисними у тих чи інших життєвих обставинах. Наприклад, святитель Лука, великий архієрей, який усім своїм життям сповідував Христа, часто приваблює людей не блискучим прикладом вірності й стояння в Істині, а тим, що він — лікар, отже, може зцілити. Так, може. І зцілює. Але головне все-таки в його житті, що стало вже житієм, — це бездоганне сповідання православної віри, самовіддана боротьба за канонічну Церкву. І ось за цей подвиг, я в цьому переконаний, Господь наділив його даром зцілення й чудотворення.
— Парадокс, але серед нових святих є прямі опоненти тодішнього патріаршого Місцеблюстителя митрополита Сергія (Страгородського), який вважав, що краще піти на компроміс із радянською владою, але зберегти церковну організацію. Хто в такому разі має рацію — митрополит Сергій чи його опоненти, канонізовані Церквою? 
— Будь-яка полеміка усередині Церкви — це позитив. Згадайте, навіть апостол Павел каже, що «мусять між вами й поділи бути, щоб відкрились між вами досвідчені» (1 Кор. 11: 19). Ми всі перебуваємо в одному просторі, але в нас можуть бути різні погляди. Бо є щось більше, що нас поєднує й не дає нам вийти за церковну огорожу. Бо ж і серед тих, хто залишився з митрополитом Сергієм, теж є новомученики. Наприклад, священномученик Анатолій, митрополит Одеський, священномученик Фаддей, архієпископ Тверський, священномученик Аркадій, єпископ Бежецький, та багато інших. Це аскети, богослови, які залишилися вірними Христу до кінця. До речі, до свого ув’язнення священномученик Анатолій був у складі Синоду, що його очолював митрополит Сергій (Страгородський). Будь-яке протиставлення привертає увагу, на певному етапі допомагає зрозуміти, що відбувається, але детальніше вивчення історії розкриває нюанси й виявляє подробиці, які допомагають нам уникнути зайвої категоричності. 
— Деяких репресованих священнослужителів не канонізують через те, що в їхніх слідчих справах сказано, що вони визнали себе винними або зреклися віри. Однак слідчі НКВС не вельми чисто вели справи й цілком могли очорнити чесну людину, аби вислужитися перед начальством. Чи можемо ми довіряти цим документам?
— Можемо. Поясню чому. Про мучеників ми дізнаємося з актів гонителів. Давні мартирологи складені саме на основі таких актів. Для християн було важливо, як гонителі зафіксували мучеництво: принесли мученики жертву язичницьким богам чи ні. І для гонителів важливо було зафіксувати, що вони змогли зробити з тієї або іншою жертвою. Якщо до всіх джерел ставитися з такою підозрою, то чому ми можемо вірити іншим джерелам? Наприклад, що священнослужитель, або єпископ, або чернець поводився на допитах бездоганно. Може, це була якась внутрішньовідомча гра з таємничими цілями й непрозорими завданнями? Інакше кажучи, така підозрілість дуже небезпечна.
— Але ж так було не завжди. Є випадки, коли слідчі все ж фальсифікували протоколи.
— Були такі факти. Деякі особливо підприємливі слідчі не викликали ув’язненого, а самі писали питання й відповіді, а потім підробляли підпис. Я знаходив такі справи, а також і ті справи, що їх заводили на самих слідчих, які порушили соціалістичну законність, де вони визнавали себе винними у таких підробках. Але навіть при цих застереженнях не можна забувати, що позиція сповідника й мученика завжди очевидна. Один із прикладів — новомученики Бердянська. Після довгих катувань священномученик Віктор Кіранов зламався і визнав себе винним. Повернувшись до камери, він зрозумів, що сталося, і покаявся. Те саме відбулося й зі священномучеником Михаїлом Богословським. І вони пишуть заяву, в якій стверджують: усі показання вибили силою, дізнання велося під тиском. Справа йде на повторне розслідування. Зрештою їх засудили, але набагато пізніше, ніж збиралися слідчі. 
Щось подібне було й у житті святителя Луки (Войно-Ясенецького). У протоколах одного з його допитів він заявляє щось на зразок того, що «я дам завтра показання про свою антирадянську діяльність, про свої контрреволюційні погляди, про тих людей, з якими я спілкувався на цю тему». Але далі у кримінальній справі жодних подібних текстів не зустрічається. Я став докладніше порівнювати дати. Виявилося, що після цього його визнання йому замінили слідчого. Відповідь очевидна: святитель Лука прийшов у камеру, він зрозумів, що відбулося, і відрікся від сказаного під тиском.
Так, дійсно, людина слабка, людина може падати. Питання лише в тому, чи підніметься вона після падіння. Очевидно, що після цього у святителя Луки відбулася якась темпераментна розмова, і слідчого замінили. І більше сповідник ніколи не йшов на повідку в гонителів. 
Є й інші приклади. Видатний архієрей Руської Православної Церкви архієпископ Феодор (Поздєєвський), який тривалий час була одним із головних борців з обновленцями, після арешту дуже змінився. З допитів видно, що на нього тиснули чи не в кожному запитанні, й потроху, сантиметр за сантиметром, він поступається слідчим НКВС. Болісно, важко, але поступається, поки остаточно не здається…
До правди завжди можна дійти. Для цього треба аналізувати документи й реконструювати події. Іноді, звичайно, потрібна буде й графологічна експертиза. Але все це можна зробити, і це робиться.
— Отче Миколаю, а Ви самі відчували коли-небудь заступництво тих, про кого пишете? І що може дати сучасній людині шанування цих святих?
— Ви знаєте, якби не допомога цих святих, я б узагалі не зміг виконувати таку трудомістку й дуже клопітну роботу. Бо сам напевне знаю, що я — людина грішна й дуже потребую допомоги святого. 
Шанування святих робить людину причетною до Церкви як до містичного Тіла Христового. Адже святість – це заклик до всіх нас. «Будьте святі, Я бо святий!» (Лев. 11: 45), — каже Господь. «Набудьте Духа Святого», — повчав преподобний Серафим Саровський. Святі дають нам приклад, як втілювати ці заповіді. Крім того, вони — наші помічники й заступники на шляху до Небесного Царства.
Бесіду вели Влад Головін,  Дмитро Марченко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.