ПРО ПЕРЕШКОДУ НА ШЛЯХУ ДО СПРАВЖНЬОЇ ЛЮБОВІ, АБО ЯК ПЕРЕМОГТИ ПРИСТРАСТЬ

«Ліствиця Іоанна Ліствичника».
Давньоруська ікона середини XVI ст.
Про любов написано силу-силенну книг. Але в романах любов змушує людей переважно багато страждати й часто має трагічне завершення. Чи не тому так зображується це святе почуття, що багато людей у своєму житті відчувають постійний брак любові? Вони хочуть любити і щоб їх любили, але любов від них повсякчас начебто тікає. Через це багато і молодих, і літніх чоловіків і жінок почуваються нещасними й самотніми.

Намагаючись забутися, хтось приохочується до вина, хтось віддається плотським утіхам, стає розпусником… Але навіть ті, які, здається, знаходять свою «єдину і неповторну» любов, нерідко у ній гірко розчаровуються. У результаті, й це ні для кого не секрет, значна частина шлюбів розпадається.
На думку преподобного Іоанна Ліствичника, найсерйознішою перешкодою на шляху до справжньої любові до Бога і ближніх є пристрасть не тільки до вочевидь гріховних, але й до цілком безневинних речей. Відразу після проходження першого щаблю духовного життя — відречення від світу з його гріхами і спокусами — преподобний Іоанн закликає встати на другий щабель: «Хто істинно полюбив Господа… той не полюбить вже нічого тимчасового, вже не подбає й не попіклується ні про маєтки і придбання; ні про батьків, ні про славу світу цього, ні про друзів, ні про братів, словом ні про що земне, але відклавши все мирське і всяке про нього піклування, ще ж і насамперед, зненавидівши саму плоть свою, нагий, і без дбань і лінощів піде за Христом, невпинно дивлячись на небо і звідти очікуючи собі допомоги, за словом святого, який сказав: припала душа моя до Тебе (Пс. 62: 9)».
Мабуть, деякими нецерковними людьми ці слова преподобного можуть бути сприйняті як надмірно строгі, якщо не бузувірські. А багато церковних людей скажуть, що вони стосуються лише ченців-аскетів, і аж ніяк не мирян, бо всі християни насамперед повинні прагнути виконати заповідь про любов до ближнього, шанувати батька й матір.

Так, дійсно, преподобний Іоанн звертається в першу чергу до подвижників, що відреклися від світу. Проте цитовані слова мають відношення не тільки до них. Тому що Господь не одним лише ченцям, а всім людям залишив заповідь усією душею любити Бога і ближнього.

У самому єстві людини закладена любов до батьків і до всіх тих, хто нас любить. Також усім людям природно дбати про їжу, житло, майно. Але оскільки людська природа після гріхопадіння прабатьків Адама та Єви вражена проказою первородного гріха, то в більшості випадків людина не вміє правильно визначити належну міру цієї турботи і любові. Про це пише у своїй «Сповіді» блаженний Августин. Він зізнається, що до Хрещення найбільшу насолоду приносило йому те, щоб кохати й бути коханим. «Тільки душа моя, що тягнулася до іншої душі, не вміла дотриматися міри, спинившись на світлому рубежі дружби; туман піднімався з болота плотських бажань і зрілості, що била ключем, затуманював і потьмарював серце моє, і за імлою похоті вже не вирізнявся ясний світ прихильності…»

Саме через пристрасну любов швидко розпадаються шлюби. Пристрасне ставлення одних людей до інших породжує у світі безліч несправедливостей. Праведні люди страждають, а грішні благоденствують. Через пристрасть багато людей не можуть визначити для себе необхідну міру їжі, пиття, достатку. Суспільство різко розшаровується на багатих і бідних. Хтось ледве знаходить собі харч на смітниках, а хтось щодня розкішно бенкетує. Хто винен у цьому? Все та сама пристрасть.

По суті своїй, будь-яка пристрасть — це замаскована форма язичництва, оскільки пристрасні люди замість єдиного істинного Бога обожнюють Його творіння. Хтось надмірно обожнює свою державу, націю, родину, дім, роботу. Хтось спокушається на красивий одяг, обличчя, струнке тіло, хтось — на багатство й усілякі коштовні речі.

Господь не забороняє нам усе це любити. Адже без любові будь-яка діяльність втрачає сенс. Однак кожній людині важливо чітко визначити ієрархію цінностей — об’єктів любові. Пристрасна любов на перше місце ставить не Бога, а тимчасове. Вона обмежена і сліпа, бо не може бачити предмет у всій повноті й цілості. Її джерелом є не всевидючий і всемогутній Господь, а лише рух плоті та крові. Мовою психології пристрасть іменується чуттєвістю, і кожен, хто знайомий з цією наукою, знає, що вчені дослідно довели: чуттєвість заважає людині тверезо дивитися на інших людей і на довколишній світ.

У світі живе багато добрих, мудрих, освічених людей, які могли б зробити безліч великих добрих справ, але через пристрасть до тлінних речей цього світу вони не можуть побачити нетварне світло Бога й закопують свої таланти в землю. Прекрасна й гідна усіляких похвал любов до земної Батьківщини, до свого народу, але коли при цьому забувають про Вітчизну Небесну, тоді патріотизм стає не тим, що об’єднує і надихає на самовіддану працю, а тим, що роз’єднує. Таким широким шляхом, що веде у безвихідь, йдуть, наприклад, церковні розкольники. Висуваючи на перший план любов до Батьківщини, вони тим самим знецінюють любов до Бога й ближнього.
Щоб стати на шлях справжнього духовного життя, дуже важливо перемогти в собі пристрасть до будь-яких, і хороших і поганих, речей. Не випадково преподобний Іоанн Ліствичник поставив здобуття чесноти безпристрасності на самому початку ліствиці духовного сходження.
Як же перемогти в собі пристрасть?
Преподобний Іоанн радить для цього вжити те, що зазвичай плотській самодогідливій людині не зовсім подобається — утиснути черево, полюбити всеношні (богослужіння), помірно пити воду та їсти хліб, з радістю приймати безчестя, докори, осміяння, лайки, образи, покірливо переносити презирство й тягар докучання, мужньо терпіти образи, не обурюватися на наклеп, не гніватися, коли принижують, смирятися, коли осуджують.
Усі аскетичні подвиги, особливо піст і молитва, теж служать тому, щоб побороти в собі пристрасть до світу й замість мінливої самозгасаючої плотської любові здобути справжню любов, яка, за словом святого апостола Павла, довготерпить, милосердствує… не зазд­рить… не вихваляється, не пишає­ться, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радується істині, усе покриває, всьому йме віри, всього надіється, усе терпить… ніколи не перестає…  (1 Кор. 13: 4–8).

Архімандрит Маркел (Павук),
викладач КДАіС

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.