000026

ПРО МИТРОПОЛИТА ВОЛОДИМИРА ЗГАДУЮТЬ ЙОГО СПІВБРАТИ-АРХІЄРЕЇ

«Його можна назвати київським Златоустом»

Іриней, Митрополит Дніпропетровський і Павлоградський:

— З Митрополитом Володимиром ми познайомилися дуже давно: я тоді навчався в Ленінградській духовній семінарії, а він — уже в академії. До багатьох «академіків» я не наважувався підійти. Але він був таким товариським, говірким, музичним, що між нами швидко налагодився контакт. Багато в чому цьому сприяли спільні заняття в хорі: на великі світські свята ми давали концерти. І співали на них разом з Віктором (ім’я Митрополита Володимира до прийняття чернецтва) дуетом українські народні пісні — наприклад, «Сонце ни­зень­ко». У мого партнера голос був трохи нижчий: він співав другим тенором, а я — першим. Були солістами, а хор нас супроводжував. Потім наші шляхи розійшлися. Я багато подорожував, а Владика Володимир узагалі об’їздив чи не весь світ: недарма в 1984 р. він був призначений патріаршим екзархом Західної Європи. Ми знову зустрілися далеко від рідних країв — в Японії, було це на початку 1970-х. Я був тоді ще простим священнослужителем, а він уже мав високий чин. І все одно спілкування було дуже простим і душевним, я познайомив Владику Володимира з м. Токіо та його околицями…

Коли Блаженніший помер, труну з його тілом привезли до Успенського собору Києво-Печерської Лаври — три дні народ ішов туди нескінченним потоком. На території обителі, біля Дальніх печер, є невелике кладовище — там його і поховали 7 липня. Чув, що і зараз паломники з різних куточків продовжують іти на його могилу. І це не дивно: адже Владика Володимир свого часу об’їхав усю Україну. Завдяки Блаженнішому відродилося багато монастирів — він був їхнім вірним захисником. Знаю, що до нього часто зверталися по допомогу не тільки священнослужителі, а й прості люди — він був дуже добрим. А які талановиті, захоплюючі, виразні й водночас короткі та зворушливі у нього проповіді! Його можна назвати істинним Київським Златоустом. Коли я збираюся на службу, то завжди читаю проповіді Блаженнішого Митрополита Володимира. Там усе настільки зрозуміло, що іншої літератури й не треба. Не менш цікаві тексти його виступів на різних засіданнях, статті. Усю свою душу він вкладав у справу служіння Православній Церкві.

«…Він надихав кожного на молитву і працю»

Варсонофій, єпископ Бородянський, вікарій Київської митрополії:

— Багато хто може підтвердити і сказати, наскільки шанобливо Владика ставився до архієреїв та священнослужителів, до простих людей та парафіян Лаври; з якою любов’ю і теплотою він віддавав своє серце і свій духовний досвід усім тим, хто приходив до нього. Це був наш справжній церковний пастир.
У 1993 р. я, Божою милістю, познайомився з цією історичною особистістю. Тоді я, навчаючись у духовних школах — семінарії та академії,  ніс послух у Київській Митрополії і бачив праці молитовного подвигу Предстоятеля, спрямовані на зміцнення Святої Православної Церкви у всіх сферах її життя. Ця людина любила храм, надихала кожного на молитву і на працю, любов до Бога і храму. У цих простих речах і полягав справжній подвиг його предстоятельського служіння.
Торік, коли Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир, настоятель нашого Кафедрального собору, освятив його нижній храм, ми змогли зустрітися і багато чого обговорити. Владика постійно брав участь у проектних роботах з будівництва собору. Потрібно було мати величезну силу волі, щоб, долаючи недугу, служити й зустрічатися з людьми, тривалий час спілкуватися з ними. І це є невидимий бік людського та архієрейського подвигу, який він ніс в останні роки, під час своєї хвороби.
Десятиліттями він був молитвеником і заступником за нас, грішних, тут, на землі. Зараз ми всі щодня підносимо сугубі молитви про упокій Митрополита Володимира. Віримо, що Господь чує нас, і сподіваємося, що Блаженніший там, на небесах, перед Престолом Божим молиться про нас, про Церкву, про наш Кафедральний собор.
Подумки знову і знову дякую йому за тепле серце, за любов і довіру. За те, що я постійно відчував від нього теплоту любові та силу молитви. Ми віримо, сподіваємося, що Господь за труди упокоїть його в обителях Царства Небесного.

«…Йому випав жереб духовного відродження»

Іов, Єпископ Каширський, керуючий Патріаршими парафіями в Канаді:

— Митрополит Володимир був і залишається євангельським світильником у сучасному бурхливому світі. Своїм прекрасним жертовним життям він показав ідеал людського християнського служіння. І це служіння — повчальне у багатьох відношеннях. Гадаю, що не тільки я, а й цілий сонм духовенства, якому Владика дав путівку в життя, на який покладав свою благодатну архієрейську десницю при хіротонії, прагне наслідувати його в міру своїх можливостей… 
Період святительства Блаженнішого в Україні — ціла епоха. Саме йому випав жереб духовного відродження держави після 70 років безбожного режиму. За роки його служіння Церква Христова розквітала, множилася й прикрашувалася. Попри політичні та економічні труднощі, вона стала для мільйонів людей, як часто казав Його Блаженство, тим «повним колодязем», який дає воду кожному для Життя Вічного. 
Митрополит Володимир прагнув, наскільки це було можливо, побудувати адміністративне життя в Митрополії на основі Євангелія, в дусі любові, жертовності й соборності… 
Відновлення та будівництво тисяч храмів і монастирів, воцерковлення декількох поколінь людей багатомільйонної держави, просвітництво й місіонерство, канонізація святих і встановлення нових свят на честь місцевих святинь, відкриття безлічі духовних шкіл і підготовка духовенства — все це, як і багато іншого в житті нашої Святої Церкви, проходило під його керівництвом, за його мудрих порад і, звичайно, за його благословення та молитвами. 
Розкол і політичні проблеми забирали багато сил у нашого Первосвятителя, завдали йому тяжких хвороб, проте він ніколи не нарікав. Це був його і багато в чому і наш спільний хрест! А якщо йому не вдалося зробити все те, що він хотів, що планував, то в цьому наша спільна біда. Часто ми, його паства, співробітники та помічники, були розслабленими й повільними в нашому церковному діянні… Прости мене, дорогий Владико! 
Блаженніший з особливою теплотою та величезною любов’ю ставився до підготовки духовенства й до духовних шкіл. Майже п’ять років він читав і затверджував складені мною протоколи засідань Педагогічної ради та Вченої ради Київських духов­них шкіл. Не пригадаю випадку, щоб він щось відхилив. Кілька разів Предстоятель особисто очолював ці засідання. Це було важливо в той початковий період, коли в нашому навчальному закладі все тільки формувалося, розвивалося. 
Після першого служіння Літургії в день пам’яті покровителя Київських шкіл преподобного Нестора Літописця, 10 листопада 1992 р., Предстоятель, ніби між іншим, висловив мені думку про необхідність скласти особливу молитву преподобному, наближену до умов життя духовної школи. Тоді я не наважився взятися за цю відповідальну справу. При безлічі послухів це побажання Владики невдовзі забулося, хоча я і замовив до свята наступного, 1993 р. ікону преподобного Нестора, який сидить за складанням літопису на тлі печери… 
А молитва преподобному в мене склалася через багато років після цього, торік, якось сама собою… У цьому я також угледів молитовну силу благословення Блаженнішого. 
Мені здається дуже важливим те місце, яке обрав Блаженніший Володимир для свого поховання. У заповіті нашого Предстоятеля проявилося, з одного боку, смирення, а з іншого — швидше за все, бажання його серця і після кончини бачити духовним оком усю Києво-Печерську Лавру, Священноархімандритом якої він був. Адже з місця його упокоєння відкривається чудова панорама всієї Києво-Печерської Лаври — Верхньої, Ближніх і Дальніх печер… Думаю, що він підносив гарячі молитви, щоб уся мила його серцю Україна стала схожою на святу Лавру своєю святістю і красою, церковністю і молитовністю… 

«Блаженніший ніс мир у своєму служінні…»

Євлогій, Архієпископ Сумський і Охтирський:

— Я вперше почув про Владику Володимира, коли був ще зовсім молодою людиною. В сільській церкві, у свого духовного отця, я побачив «Журнал Московської Патріархії». Там прочитав про життя Московських духовних шкіл, оскільки сам прагнув вступити до духовної семінарії. Мене особливо зацікавили статті, проповіді, фотографії тоді архієпископа Дмитровського Володимира, ректора Московської духовної академії і семінарії.
Коли йшла підготовка до святкування тисячоліття Хрещення Київської Русі, Владика Володимир, уже в сані митрополита, дав теле­інтерв’ю, присвячене майбутнім урочистостям. Мене вразив, перш за все, його вигляд — благородні риси обличчя глибоко віруючої людини. Згадую також розповідь Предстоятеля про його любов до духовної літератури, опанування церковних наук.
У моїй свідомості образ Блаженнішого завжди асоціювався з образом патріарха Тихона. Їхнє ставлення до життєвих обставин вельми схоже. Про святителя Тихона говорили, що його ім’я дійсно відповідає його характеру: він був найтихішим, його лагідне слово могло примирити дуже багатьох.
Ім’я «Володимир» має у своєму корені слово «мир». Блаженніший, несучи мир у своєму служінні, вмів примиряти людей, які в чомусь протистояли одне одному. Всі засідання Священного Синоду завжди проходили спокійно. Часом думаєш, що в деяких обставинах Владика міг би виявити певну строгість, однак він не вважав за потрібне підвищити голос або щось різко сказати. Проте іноді міг проявити свою незгоду мовчанням. Якщо Блаженніший з чимось або з кимось не погоджувався, то просто нічого не казав у відповідь.
Про нього говорили як про видатного проповідника. Наприклад, одеські парафіяни згадували, що в атеїстичну добу Одеса знала двох проповідників — архієпископа Никона (Петіна) та архімандрита Володимира (Сабодана), ректора семінарії. А оскільки проповідь тоді була за розкладом, то Владиці доводилося проповідувати не часто. Однак ситуація склалася так, що в монастирському Микільському храмі на ранній Літургії не було проповідника. І отець ректор приходив на цю службу і пропові­дував. Багато людей, знаючи про це, поспішали вранці до храму, щоб почути слово Істини. Отець Володимир проповідував на ранній, а потім уже служив пізню Літургію…
Коли його обрали Предстоятелем УПЦ, люди зі сльозами радості зустрічали на вокзалі свого Первоієрарха і співали тропар Пасхи. Потім Блаженніший урочисто ввійшов у Лавру. Пам’ятаю його проповідь після молебню, коли він сказав, що прибув в Україну не як «чужинець», що він українець, громадянин України, і приїхав до себе додому. Він говорив проповідь українською мовою. Це одразу охолодило запал багатьох недоб­розичливців Церкви.
Смирення і молитва зробили Блаженнішого стовпом Православ’я в Україні. Ті, хто тоді його не приймав, не визнавав, відмовлявся реєструвати нашу Церкву, згодом визнали у Митрополиті Володимирі великого сина українського народу. Зовсім не випадково він став Героєм України, хоча ця людина і без нагороди була справжнім героєм Православної Церкви. Його шанують представники різних конфесій.
Блаженніший був каталізатором, завдяки якому Право­слав’я в Украї­ні стало згуртованим, зберігало мир. Люди різних поглядів, зокрема і на церковне життя, могли перебувати в єдиному канонічному просторі, під керівництвом канонічного Предстоятеля, а отже під Главою Христом, у благодаті Святого Духа.
Сьогодні те, що являє собою Українська Православна Церква — це заслуга Митрополита Володимира. Як сказав апостол Павел: «Благодаттю Божою я є те, що є; і благодать Його в мені не була марною. Все зробила благодать, але і я потрудився» (див.: 1 Кор. 15: 10). Так, Божественна благодать діяла через молитви, благословення, хрест, важкий хрест, я б сказав, хрест великомучеництва, який ніс Блаженніший заради нас. А головною своєю справою він вважав молитву.
Кілька місяців тому я прибув у справах єпархії до Предстоятеля. Він був уже дуже хворий… Медсестра пішла сказати Блаженнішому про моє прибуття. Потім повернулася і здивовано каже: «Владика спить міцним сном і уві сні хреститься! Різне побачила, але такого, щоб спляча людина накладала на себе хресне знамення, не бачила». Ось яка глибина віри і молитви була у цього старця, Блаженнішого Митрополита!

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.