Про духовні засади шлюбу

  Розпочну з того, що любов не можна втратити за визначенням! Те, що не вічне, не має права називатися любов’ю. Зазвичай свої бесіди зі старшокласниками про сім’ю я розпочинаю з пояснення, що таке любов та закоханість. Любов — це коли двоє створюють тіло єдине. Коли відбулося певне поєднання двох особистостей в єдину плоть. А закоханість — це просто відчуття любові, що зароджується (але ще не народженої). До того ж, закоханість, як правило, відчувається набагато яскравіше, ніж любов. Як розвиваються стосунки між молодими хлопцем та дівчиною? Перше побачення. Серце тріпоче і хвилюється, дихання перехоплює від хвилювання, все, як у тумані. Друге побачення. Третє… П’яте… Десяте… Серце вже не так тріпочеться, дихання вже не перехоплює. Але стосунки тривають далі.
Наступний етап — перший дотик. Він бере її за руку. Немов електричний струм проходить крізь руки. Знову серце тріпоче і хвилюється, дихання перехоплює від хвилювання, все, як в тумані. Минає тиждень-другий. Дотик вже не так хвилює. Далі новий етап у стосунках — перші скромні обійми. Він бере її за талію. Знову серце тріпоче і хвилюється, дихання перехоплює від збентеження, все, як в тумані. Але й до обіймів звикаєш. Потім перший поцілунок. Знову все хвилююче. Впродовж двох-трьох місяців відбуваються нові відкриття, постійно нові відчуття і нові переживання. Двоє молодих людей думають: «Ось яка вона любов! І так буде вічно!» Але насправді все не так. Ну, дійшли до поцілунків, а далі? А далі йти нікуди! Правда, можливе ще гріхопадіння, а далі все одно йти нікуди.
І починається розчарування: «Напевно, любов минула!» А любов не минула, її ще й не було. Просто закінчився потік нових вражень, почуття стають не такими гострими, і закоханість (а не любов) минає. Отже, справжня любов — це стан двох людей («обоє стають плоттю єдиною»), а закоханість — це просто почуття, хоча й дуже сильне почуття, однак це ще не справжній стан. Слід зазначити, що закоханість буває різною, можна сказати — вона має різні рівні. У грецькій мові є три слова, що означають любов, якими можна означити різні рівні почуттів чоловіка і жінки: агапі — жертовна любов, філія — дружня прихильність, ерос — статевий потяг. Згідно з церковним вченням часто вирізняють у людини три рівні: дух, душу й тіло. Аналогічно можна вирізнити три рівні закоханості: духовний рівень (агапі); душевний рівень (філія); тілесний рівень (ерос); Досконала любов у шлюбі не має жодних рівнів, бо охоплює всі рівні, коли дві людини стають одним цілим. В ідеалі шлюб має створюватися на всіх трьох рівнях, коли до попереднього варіанта додається бажання стати частиною іншої людини, що є неможливим без самопожертви. Щоб пояснити, у чому полягає духовний рівень, доведеться нагадати про фундаментальні поняття «бути» і «мати», які визначають саме глибину ставлення людини до життя та до інших людей. Одна православна жінка-психолог на заняттях про шлюб ставить наприкінці розмови запитання:
«Коли ви одружувалися, ви хотіли мати дружину? Мати дітей? Мати затишний дім? Чи ви хотіли бути чоловіком? Бути батьком? Або бути господарем дому?» В одному випадку — егоїстичне бажання чимось володіти, а в другому — змінити самого себе задля інших. Ось це бажання бути кимось для іншої людини і є тим самим третім духовним рівнем, який в ідеалі має бути основою шлюбу. Саме це третє бажання і є найголовнішим творчим началом у створенні нової сім’ї. Якщо є тільки воно, його вже достатньо для створення сім’ї. Ось чому раніше часто одружували, не запитуючи у молодих про їхнє бажання. Духовний і тілесний потяг не такі важливі, якщо у хлопця є бажання стати справжнім чоловіком, а у жінки — справжньою дружиною. І тут не таким важливим є вибір іншої людини, оскільки немає вагань: «З ким пов’язати своє життя? Із цим? Або із цим? А раптом помилюся? А раптом він (вона) буде негідником (негідницею)?». Раджу прочитати книгу Еріха Фрома «Мистецтво любити». Він пояснює, що проблема любові полягає не в проблемі вибору суб’єкта любові, а в здатності любити. Справді, якщо хочеш мати хорошу дружину, то вибирати можна довго й старанно, але все ж ідеальної не знайдеш. А якщо ти хочеш стати чоловіком, то стати ним ти можеш за будь-якої дружини. Якою б дружина не була, ти сам будь хорошим чоловіком — ось і все! Впевнений (і переконаний на декількох прикладах), якщо такі засади є у молодого подружжя, то невдовзі у них з’являються і глибока душевна прихильність (філія), і налагоджуються всі інтимні аспекти життя (ерос), незважаючи на несхожість темпераменту, виховання тощо. Наприклад, дівчина, яка вихована матір’ю-одиначкою, не бачила правильних взаємостосунків між чоловіком та жінкою, як правило, або довго не може подолати скутість у стосунках із чоловіком, або формує свої уявлення про ці стосунки відповідно до телебачення і довго не може налагодити їх правильно. Хлопець, що не відчував у дитинстві впливу батька, теж часто вбирає жіночий тип поведінки в сім’ї і довго не може навчитися приймати рішення та відповідати за них. Але все це долається (приблизно через два-три, а то й чотири-п’ять років), якщо є бажання не тільки отримати щось від іншого, а й дати самому.
На людях, що мають подібні духовні засади — бажання бути кимсь для іншого, а не отримувати для себе щось від іншого, — тримається життя будь-якого суспільства, зокрема й сім’ї. Ці засади можна назвати жертовністю, готовністю жертвувати собою або особистим заради іншого. Справжня любов немислима без жертовності. Іноді самопожертва — це значний рішучий крок. Наприклад, відмова від своєї роботи чи кар’єри заради сім’ї. Але частіше жертовність виявляється, здавалося б, у незнач­них діях: наприклад, на прохання винести сміття легко відірватися від телевізора і відразу піти. З таких щоденних «дрібниць» і складається сімейне життя. <…> Людей має об’єднувати співучасть у добрій справі. Спільне господарювання, обопільне виховання дітей — все це тільки зближує подружжя. Співучасть у гріху може тільки руйнувати. Виховати у самому собі такий настрій дуже нелегко, і, мабуть, неможливо. Змінити в самому собі свій світогляд — це покаяння. У грецькій мові для позначення покаяння використовується слово «цєтспюіа» (μετάνοια), яке буквально можна перекласти, як зміна світогляду, по-грецьки — νούς. Грецьке слово νούς — це не просто розум, а весь внутрішній світ людини, у нашому розумінні цьому поняттю відповідає слово «серце». А справжнє покаяння, зміна себе, є неможливим без Бога. Бог як Творець нашої душі може допомогти нам змінити своє серце. Тут обов’язково повинна бути синергія (співпраця, співробітництво) людини і Бога. Сама людина без Бога себе не змінить. І навпаки, Бог силою не може людину змінити, бо наділив людину свободою. Звідси випливає висновок, що й іншу людину змусити покаятися та змінити його життя ми не можемо. Якщо ці духовні засади в собі виплекати дуже важко, то в іншій людині — майже неможливо. Говорячи про покаяння, ми торкалися теми духовного життя. Якщо частини людського єства — дух, душу і тіло — зобразити у вигляді схеми, то потрібно намалювати три кола, які знаходяться одне в одному. Зовнішнє коло — тіло, воно більше піддається впливам ззовні. Середнє коло — душа, вона знаходиться глибше і на душу важче вплинути. Наприклад, людина може пізнавати радість навіть знаходячись у в’язниці, а може сумувати і серед розкоші. Внутрішнє коло — це дух, серцевина людини, що глибоко захована всередині неї. Туди взагалі проникнути своїм впливом неможливо, а заглянути туди може тільки Бог…  

Уривок з книги священика Іллі Шугаєва «Як зберегти сім’ю?»

 

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.