Про добру Сповідь

Ідуть підготовчі тижні перед Великим постом. У ці дні, на всеношній, звучать зворушливі слова покаянних тропарів. Перший з них: “Покаяния отверзи ми двери, Жизнодавче, утренюет бо дух мой ко храму святому Твоему, храм носяй телесный весь осквернен; но, яко щедр, очисти благоутробною Твоею милостию.

Неділя 6 березня — Прощена. Далі — свята Чотиридесятниця. Час сугубої молитви і покаяння. Господь знову дає нам чергову можливість опорядити наші душі, наше духовне “я”, щоб бути гідними майбутнього світлого свята Пасхи.

Скільки б разів ми не починали проводити Великий піст, завжди виникає маса запитань і перешкод, а часто й відвертих непорозумінь, пов’язаних з цими покаянними днями. І це не дивно. Шлях до Бога — тернистий і складний. Для зовнішньої людини або неофіта, який нещодавно прийшов у храм, спочатку важко зрозуміти, що все добре майже завжди збувається працею. Царство Боже силою добувається”, говорить Євангеліє. Ворогові світу цього вкрай небажано, щоб ми відмовлялися від його послуг і прагнули жити за заповідями Божими. Перешкоди у дні Чотиридесятниці обов’язково будуть. Часто вони виявляються складними не лише для неофітів, а й для постійних парафіян, для яких храм Божий і молитва — необхідна частина життєвих буднів.

Різних рекомендацій, посібників, уставів та порад про те, як найбільш плодотворно можна провести час Великого посту, написано безліч. Є правила, обов’язкові для всіх, є винятки та послаблення. Церква з любов’ю і розумінням ставиться до кожного свого чада, що вступає на поприще реального покаяння, прагне до зміни своєї гріховної сутності, до духовного преображення.

Не слід забувати, що кожен з нас може вмістити лише ту міру покаяння, до якої він готовий сьогодні. Немає однакових. Усі різні. Спільне лише одне: щаблями духовного сходження підіймаються поступово, і чим вище щабель, тим більшої праці він потребує. Не можна брати на себе непосильну міру постового діяння, як і не можна залишатися на досягнутій висоті. Все життя християнина проходить у покаянні, оскільки з припиненням покаяння припиняється і духовне існування людини. Ось чому преподобний Амвросій Оптинський пише: “Покаяння не припиняється до гробу і має три властивості або частини: очищення помислів, терпіння скорбот і молитву, тобто прикликання Божої допомоги проти злих ворожих приражень. Ці три речі одна без іншої не звершуються. Якщо одна частина переривається, то й інші дві нетвердими стають”.

Багато наших роздумів, питань і непорозумінь у дні Великого посту пов’язані саме з покаянням, яке має своє завершення у Таїнстві Сповіді.

Як сповідатися? Наскільки часто підходити під священицьку єпітрахиль? Як бути із забутими і неусвідомленими гріхами? — Це саме те, що найчастіше турбує парафіян у період Чотиридесятниці. І це не дивно. Христове Воскресіння, Світла Пасха, лише тоді торкається серця у всій своїй повноті, коли в тобі звучить симфонія єднання внутрішнього і зовнішнього, коли білий колір твого святкового вбрання знаходиться у гармонії з духовною чистотою, “паче снігу убіленою”.

Отже, Сповідь. З чого почати?

Для того, хто прийшов до неї вперше, — з найголовнішого — з розповіді про ті моменти зі свого минулого, про які соромно говорити і які ми ховаємо від усіх. Згадайте те, що ретельно приховуємо з внутрішнім бажанням: “Господи, хоча б ніхто не дізнався!” або про те, що правдами і неправдами виганяється з власних спогадів. Слово “гріх” походить від дієслова “гріти”, і визначити, що “огріває”, пече душу і змушує червоніти, — практично всім під силу. Найважче розповісти про гріх, подолати внутрішній опір. Але щойно поборемо цю перешкоду, зможемо, як каже апостол Лука, “опам’ятатися” (див.: Лк. 15: 17). Далі Сповідь буде простішою, та й каяття у головному відкриє масу інших гріхів, яких раніше ми й не помічали.

Той, хто вперше сповідається, ніяковіє в очікуванні можливої реакції на свої одкровення священика, який приймає Сповідь. Це хвилювання має абсолютно конкретного господаря, вказаного у Господній молитві: “визволи нас від лукавого”. Для священика завжди радісно, коли перед ним стоїть той, хто зважився дійсно покаятися, як і завжди сумно, коли сповідник говорить загальними фразами, що нічого не означають. Часто доводиться чути навіть таке визначення власного духовного стану: “Грішна (-ий) у всьому!” Це не Сповідь, це чітка спроба відійти від покаяння, від перетворення духовного.

На Сповіді обов’язково потрібно бути послідовним. Це можливо, й не так важко. Для цього найкраще скласти перелік своїх гріхів за пунктами заповідей Божих. Сумнівно і часто вкрай не корисно користуватися деякими “посібниками до Сповіді” (на кшталт брошури “Ліки від гріха”), виданими і поширюваними без богословської оцінки та благословення священноначалія. Такі видання, смакуючи різновиди гріха і винаходячи такі “прогріхи”, про які грішник нічого не знав і не думав, призводять до розгубленості та зневіри. Набагато простіше й корисніше просто порадитися зі священиком, попросити у нього допомоги, щоб він підказав, що з гріховного може бути забуто або не усвідомлено через незнання або нерозуміння.

Ще однією особливістю “правильної Сповіді” є те, що в ній не повинно бути пошуку винних у нашому гріху. На жаль, перше, чого ми швидко і дуже успішно вчимося у цьому світі, — це вміння виправдовуватися, знаходити винних. Гріх не має виправдання, які б зовнішні обставини йому не сприяли.

Звичайно, наше бажання щиро покаятися матиме серйозні перешкоди, тому тим, хто надто хвилюється, страждає на забудькуватість або досяг похилого віку, цілком можливо, та й корисно, заздалегідь написати на листочку основні пункти майбутньої Сповіді.

Поняття “генеральна Сповідь”, про яку так багато сьогодні говорять і навіть вводять як обов’язкову для початківців, мирян не стосується. Таку Сповідь проходять майбутні священнослужителі перед рукоположенням. Мирянину, для більш повної, свого роду “якісної” Сповіді, де не буде тільки перебирання прогріхів останніх днів, цілком доречно й корисно виділити кілька днів посту для певного роду “спогадів”. Розбийте своє минуле життя на періоди, етапи або певні часові відрізки і спробуйте пригадати, що було головним для вас у ці роки. Подивіться на фото тих років, поговоріть з рідними та знайомими, які були тоді разом з вами. Обов’язково відкриються факти, про які ви вже забули і в яких є сенс покаятися.

У будь-якому разі, навіть якщо ви вже не вперше стоїте перед Євангелієм та Хрестом, треба знати, що Богу потрібні не ваші гріхи, а покаяння, і що немає такого гріха, якого б Господь не простив, якщо у вас є щире бажання їх позбутися.

Цілком посильно для нас домогтися того, щоб у дні Великого посту заключний покаянний тропар храмової утрені: “Множества содеянных мною лютых помышляя, окаянный, трепещу страшнаго дне суднаго, но, надеяся на милость благоутробия Твоего, яко Давид вопию Ти: помилуй мя, Боже, по велицей Твоей милости — став для кожного об’єктивною реальністю.

Доброї та щирої Вам Сповіді.

Протоієрей Олександр Авдюгін

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.