ПРО БОЖІ ПРИСУДИ І ВСЕВІДАННЯ

Чи залежить від людини її доля, її спасіння, якщо Бог знає, що з людиною станеться в майбутньому? Чи є сенс боротися з гріхом, якщо все одно хтось спасеться (про що вже знає Господь), а хтось ні? Такі запитання доводиться часто чути від людей, які нещодавно прийшли в Церкву. Ми попросили отця Миколая Баранова, нашого постійного автора, пояснити читачам, як правильно, з погляду Православної Церкви, відповісти на ці запитання.

НЕ ХОЧУ СМЕРТІ ГРІШНИКА
Кожен християнин, звертаючись у молитві до Отця Небесного, просить: “Нехай буде воля Твоя!”. Це прохання Закон Божий традиційно тлумачить так: “Нехай буде все не так, як нам хочеться, а як Тобі завгодно, і допоможи нам перебувати у Твоїй волі і виконувати її на землі так само беззаперечно, без нарікань, як її виконують з любов’ю і радістю Святі Ангели на Небі. Тому що тільки Тобі відомо, що нам корисно і потрібно, і Ти більше бажаєш нам добра, ніж ми самі”.
Ми віруємо, що Бог не тільки створив людину, але й піклується про Своє творіння, що в богослов’ї іменується Промислом Божим. Ще у Старому Завіті Господь через пророка Ієзекіїля сповіщає богообраному народові: “Не хочу смерті грішника, але щоб грішник навернувся від путі свого і живий був”
(Єз. 33: 11). У Новому Завіті ця тема розвивається ще глибше і ширше, набуваючи універсального характеру: воля Божа стосовно людини полягає в тому, щоб “усi люди спаслися i досягли пiзнання iстини” (1 Тим. 2: 4).
БОГ НЕ ПРИМУШУЄ НІКОГО
Якщо спрямування волі Божої у Святому Письмі сформульоване чітко, то що можна сказати про співвідношення з нею волі людини? Це питання завжди викликало інтерес як одне з найважливіших у справі спасіння.
З Біблії нам відомо, що Бог створив людину вільною: “Він від початку створив людину і залишив її
у руках волі її” (Сир. 15: 14). Свобода людської особистості, на думку отців Церкви, є проявом образу Божого в людині. Святитель Ілія (Мінятій) відзначає, що всемогутній Господь у Своїй владі, всемогутня й людина у своїй свободі. Вся різниця полягає в тому, що Бог творить усе, що хоче, і ніяка сила не може Йому в цьому перешкодити, а людина не робить, чого не хоче, і ніяка сила не може її примусити до того. Неможливо, щоб Бог не зробив Ним бажаного; неможливо також, щоб людина створила для неї небажане. Тому ні людина не може спастися без благодаті Божої, ні Бог не може спасти людину без її волі. Святитель Іоанн Златоуст каже: “Бог не примушує нікого; якщо Він хоче, а ми не хочемо, то спасіння наше неможливе не тому, що бажання Його було безсилим, а тому, що Він примушувати нікого не хоче”.
СИЛА БОЖА У НЕМОЧІ ЗВЕРШУЄТЬСЯ
Саме ж спасіння людини, за словами отців Церкви, неможливе без смирення. Преподобний Ісаак Сирін вчить, що спасіння дарується Богом не за чесноти і не за труди з їх надбання, але за породжене цими трудами смирення. Якщо смирення втрачено, то чесноти і труди будуть марними. Проте слід зазначити: варто людині розпочати трудитися для досягнення чеснот, тобто виконання заповідей Божих, вона побачить, що досягти цього своїми зусиллями практично неможливо. Про такий стан речей, іменуючи його закономірним для людини, говорив ще апостол Павел: “Бажання добра є в менi, але щоб зробити таке, того не знаходжу. Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю” (Рим. 7: 18–19). Ось тоді актуальними стають слова преподоб­ного Симеона Нового Богослова: “Виконання заповідей навчає людину її немочі”. Усвідомлення своєї немочі й приводить нас до розуміння того, що без волі Божої нічого не буває і завдання людини полягає
в тому, щоб привести свою волю у відповідність до Його Святої волі.
КАМІНЬ СПОТИКАННЯ
Це ясне богоодкровенне вчення про Промисел Божий було спотворене у протестантизмі. Каменем спотикання стали слова з Послання апостола Павла до Римлян “Бо кого Вiн передбачив, тим i наперед визначив бути подiбними до образу Сина Свого, щоб Вiн був первородним мiж багатьма браттями. А кого Вiн наперед визначив, тих i покликав; а кого покликав, тих i виправдав; а кого виправдав, тих i прославив” (8: 29–30).
Вождь Реформації у Швейцарії Жан Кальвін (1509–1564) узяв за основу свого нового вчення ідею безумовного верховенства волі Божої, що обирає людей лише своїм знаряддям. Такий підхід пов­ністю виключає думку про людські заслуги, навіть саме уявлення про можливість свободи вибору в рішеннях людей. За його вченням, призначені до віч­ного спасіння становлять невелику групу, обрану Богом Його незбагненним рішенням, без будь-якої їхньої заслуги. З іншого боку, жодні зусилля не можуть спасти тих, хто засуджений на вічну погибель. Згідно з Кальвіном, обрання або відкидання людини Богом — це неминучість долі: кого Бог не обирає, Він відкидає. Звідси можна зробити висновок, що існує початкова нерівність у долях різних людей, де одним наперед передбачене спасіння, а інші приречені до загибелі.
На спростування Кальвіна у Святому Письмі знаходимо свідчення про умовність попереднього призначення Божого. Про це говорять, наприклад, описи майбутнього Страшного суду в Євангелії: тим, хто стане праворуч, буде сказано: “прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу” (Мф. 25: 34–36). Грішникам же Господь скаже: “Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його. Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; спраглим був, і ви не напоїли Мене; був подорожнім, і не прийняли Мене; був нагим, і не зодягли Мене; недужим і у в’язниці, і не відвідали Мене” (Мф. 25: 41–43). Ніде
у Святому Письмі не йдеться про попередній присуд людей на погибель. Але, навпаки, в апостола Павла сказано, що “…благодать Божа з’явилась, спасенна для всiх людей…” (Тит. 2: 11). Попередній присуд на спасіння — висловлення непохитної волі Божої зробити все необхідне для спасіння тих, хто розумно користується своєю волею: “…зi страхом i трепетом дбайте про своє спасiння” (Флп. 2: 12).
НЕЗБАГНЕННІ СУДИ ГОСПОДНІ
Святитель Ілія (Мінятій) так міркує на тему про Божественні присуди: “У цьому питанні нехай буде для нас незрозумілим все, що говорить Святе Письмо, бо воно незбагненне, — тлумачення святих отців, бо вони складні, — думки вчених богословів, бо вони туманні. Нехай це буде звинуваченням для нашого розуму, слабкого і сліпого, який не може піднятися на висоту або розгледіти невидиме”. Цього не розумів і сам Павел, який сходив до третього неба. На цій висоті божественних одкровень він бачив тільки недослідиму глибину Божественної премуд­рості, що перевищує розум. Тому він зі здивуванням вигукнув: “О, глибино багатства, i премудрості,
i розуму Божого!” (Рим. 11: 33). Златоуст продовжує, що “якби навіть було можливо зрозуміти це, проте беззаконно бажати цього”. Достатньо знати ці два ясні, зрозумілі і стійкі твердження: перше — що Бог хоче, щоб ми спаслися, бо Він — людинолюбний; друге — що ми можемо спастися, бо ми вільні. Воля Божа і воля людська становлять присуди Божі. Бог хоче; якщо хоче і людина, то вона вже наперед спасенна”.
ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ
Преподобний Іоанн Дамаскін в “Точному викладі православної віри” говорить, що “Бог усе передбачає, але не все наперед визначає. Так, Він передбачає те, що залежить від нас, але не визначає цього наперед; бо Він не хоче, щоб з’явився гріх, але не примушує до чеснот. Отже, визначення є справою Божественного веління, що виходить з передбачення. Бог, за Своїм передбаченням, наперед визначає те, що не залежить від нас; бо Бог уже наперед визначив за Своїм передбаченням все так, як того потребує Й­ого милосердя і справедливість”.
Святий Іустин Філософ пише: “Не передбачення є причиною майбутніх подій, а майбутні події — причина передбачення. Не з передбачення витікає майбутнє, а з майбутнього — передбачення…”. Отже, якщо людина житиме богоугодно — спасеться, а якщо розбещено — загине: Бог передбачає і те, й інше. Але ні того, ні іншого не визначає наперед Божий присуд. Людина або спасеться, або загине, одне
з двох безсумнівне, але не визначено наперед.
ПРИСЛУХАЙСЯ ДО СЕБЕ
На завершення було б корисним пригадати чудовий приклад із життя преподобного Антонія, єгипетського подвижника благочестя III–IV сторіч. Якось він почав скаржитися Богові, що не може своїм розумом осягнути таємниці Промислу Божого: чому, наприклад, одні люди живуть довго, а інші вмирають у дитинстві, чому праведники нерідко потерпають від злиднів та утисків, а люди нечестиві проводять життя у повному достатку і т. д.? На це йому була дана від Бога відповідь: “Антонію, слідкуй за собою і не досліджуй судів Божих, тому що це шкідливо для душі”. Цю пораду слід усім пам’ятати, коли в нас виникають аналогічні думки.
Апостол Павел виголошує: “Якi незбагненнi суди Його i недослiдимі путi Його!” (Рим. 11: 33). Наш нинішній гріховний стан такий, що навіть найсвятіші люди можуть осягнути Промисел Божий лише частково. Святе Письмо говорить, що “тепер ми бачимо нiби у тьмяному дзеркалі, тодi ж віч-на-віч” (1 Кор. 13: 12). Цілковите пізнання Промислу Божого стане можливим тільки в житті майбутнього віку. Апостол Павел свідчить: “Коли ж настане досконале, тодi частинне припиниться… тепер я знаю частинно, а тодi пiзнаю, подiбно як i я пiзнаний” (1 Кор. 13: 10, 12). Як Бог знає нас зараз, так само всі суди Божі будуть відкриті нам у майбутньому. Святитель Василій Великий пояснює: “Суди Божі — безодні, і збережені в Божественних скарбницях, не для всіх легко осягненні. А віруючим дана обіцянка від Бога: “і віддам тобі збережені у тайні скарби і приховані багатства” (Іс. 45: 3); тому, коли удостоїмося зустрічі віч-на-віч, тоді побачимо
і в скарбницях Божих безодні”.
Протоієрей Миколай Баранов

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.