ПРИМНОЖЕННЯ ТАЛАНТІВ

До редакції “Церковної православної газети” надійшов лист від нашої постійної (протягом останніх трьох років) читачки Таміли Атаманюк, яка поділилася своїми думками щодо наших публікацій. Читачка зазначає, зокрема, що “газета дуже гарно висвітлює поточні події життя Православної Церкви в Україні та світі й навіть більше заслуговує на назву “Вісник Церкви”.

Але газета називається “Церковною”, і, щоб відповідати цій назві, вона має виконувати основну місію Церкви — спасати людські душі, тобто містити в собі духовну їжу для християн, що й відрізняє це видання від світських ЗМІ”.
На думку дописувачки, це не завжди вдається. Крім того, у неї є ряд зауважень і запитань, на які вона хотіла б отримати відповідь. “Вибачте за зухвальство у своїх міркуваннях. У Церкві я лише вісім років, тому не все ще розумію й можу багато в чому помилятися”, — завершує вона свого листа.
У цьому номері ми даємо відповідь на три головні запитання нашої читачки. Запрошуємо й решту читачів газети взяти участь в обговоренні цих та інших тем, що висвітлюються (або, навпаки, не висвітлюються) на сторінках “Церковної православної газети”.
ГРА ЯК ПІДГОТОВКА ДО ДОРОСЛОГО ЖИТТЯ
“Неприємно вражена та здивована розміщеною в газеті інформацією щодо організації Церквою всіляких конкурсів (наприклад, на кращий православний твір). На мою думку, така ідея суперечить ученню святих отців про смирення (кожен повинен вважати себе нижчим і гіршим за інших). Такі конкурси викликають в їх учасників гріховні почуття — заздрощі, бажання бути кращим за іншого і перемогти його, дух суперництва, і врешті-решт — порушення основної заповіді Божої — любові до ближнього. Звісно, переможе та людина, яка має більший дар Божий у цій справі. Але хто ми такі, щоб судити й оцінювати цей дар Божий?”
Відповідає ігумен Лонгин (Чернуха):

Пам’ятаю, колись у нашій недільній школі протягом двох років ми не проводили з дітьми ніяких ігор з елементами змагань, виходячи з того, що такі заходи породжують дух суперництва, а разом з ним заздрощі та гордощі. Але швидко зрозуміли, що дивитися на ігри можна й необхідно з іншого боку. Ми готуємо дітей до дорослого життя, а це життя буде ставити перед ними різні завдання, перешкоди, для вирішення і подолання яких знадобиться вміння мобілізувати свої духовні сили, гідно приймати успіхи та поразки. Цьому діти можуть вчитися в іграх. Виграв — не чванься, не хизуйся, не смійся над переможеним; програв — не заздри, не гнівайся на того, хто виграв, учися радіти успіхам інших, не засмучуйся і не впадай у відчай.
Що стосується конкурсів, що пропонуються дорослим, то чому б і не позмагатися у здійсненні добрих, корисних справ, але за тих же умов. Такі конкурси допомагають реалізувати творчі сили людини, прискорити процес виявлення талановитих робіт. Разом з тим розвиваються ті таланти, які дарував нам Господь. Під час конкурсу людина позбувається відчуття своєї винятковості, адже розуміє, що не вона одна володіє певним талантом. А це хороший удар по гордині. Чи можемо ми оцінювати Божий дар? Тут я хочу уточнити. Ми оцінюємо не Божий дар, а те, як людина його розвиває, примножує. Таким чином, ми оцінюємо працю людини, її відгук на те, що запропонував їй Господь. А для цього потрібно долати у собі лінь, пасивність, байдужість. На жаль, деякі занапащають свої дари…
Сьогодні на конкурсній основі ухвалюються концепції шкільних програм і підручників, архітектурні проекти (у тому числі і храмів), новаторські пропозиції у сфері різних наук. Якщо християни відмовляться брати участь у подібних проектах заради смирення, то чия життєва позиція буде домінувати у суспільстві? 

ЛІТЕРАТУРА – “НЕЗРИМА СХОДИНКА” ДО ХРИСТА
“Обурення за святих отців охоплює мою душу, коли замість записаних та збережених духовних бесід православних старців (наприклад, преподобних Оптинських — Амвросія, Іосифа, Варсонофія) чи відомих священиків ХХ ст. (Валентина Свенцицького, Михаїла Піткевича, архімандрита Кирика, преподобного Севастіана Карагандинського та ін.) у «Церковній православній газеті» друкуються твори Остапа Вишні, Андерсена, Чехова, Марка Вовчка, Коцюбинського, Гоголя, О’Генрі, Честертона тощо. Твори цих письменників, безперечно, дуже хороші й мають для нас велике виховне значення, але, на мою думку, не їм місце у найголовнішій церковній газеті, а святим отцям, старцям, які дають відповіді на найголовніше запитання кожної віруючої людини: «Як спасти свою душу?»”.
Відповідає монахиня Євтропія (Бобровнікова):

Насамперед вважаю своїм обов’язком подякувати читачці за небайдуже ставлення до нашої газети й високу оцінку творів, надрукованих на “Літературній сторінці”. Але при цьому хочу зауважити, що не варто “обурюватися” за святих отців. Адже і святі отці розуміли, що міра духовної зрілості у різних людей різна, і якщо немовля замість молока нагодувати твердою їжею (див.: Євр. 5: 12–13), воно може просто захворіти. Коло наших читачів дуже велике, і якщо навіть воцерковлені люди різняться мірою духовної досконалості, то що казати про тих, хто лише стоїть на порозі Церкви.

Завдання, яке ставила перед собою редакція, відкриваючи літературну рубрику, полягало в тому, щоб через художні твори показати пріоритет духовних цінностей і передусім християнської моралі. При підборі твору ми виходили з того, щоб він був справді художнім, тобто майстерно написаним, невеликим за розміром і ґрунтувався на християнських моральних засадах.

Художній образ, емоційно забарвлений, справляє вплив на почуття людини, торкається її душі й робить готовою до сприйняття духовного. Коли ми бачимо чудовий живопис, слухаємо класичну музику або читаємо хорошу книгу — в нас виховується почуття прекрасного. М. В. Гоголь у своєму листі Бєлінському писав, що необхідно показувати красу, підносити душу до розуміння прекрасного. Таким чином, для того, хто прагне до духовного, читання морально здорових і літературно якісних книжок може бути засобом для того, щоб знайти себе, пізнати свою недосконалість і стати на шлях спасіння. Література, якщо скористатися образом Гоголя, може стати “незримою сходинкою” до Христа… Твори святих отців — це високий рівень, до нього треба ще дорости. І допомогти в цьому може література. Звичайно, це — лише перша сходинка, але це і перший крок до Неба.

Хороша художня книга вчить нас любити людину, а святі отці — Бога. І без першого неможливе друге. Тому художню літературу, мистецтво слід сприймати як підготовчий етап на шляху до набуття духовності. У апостола Павла є такі слова: “сіється тіло душевне, постає тіло духовне… Але не духовне перше, а душевне, потім духовне” (1 Кор. 15: 44–46).

Не знаю, чи помітила це наша читачка, але ми намагалися “прив’язати” подання того чи іншого літературного твору до ювілею його автора або до теми, обговорюваної у певному номері. Тому і часові, і просторові межі опублікованих творів дуже широкі, як і межі втілення в художніх образах євангельських істин. Розмаїтість творів допомагає побачити не лише позачасовість, а й загальність християнських моральних засад для людей, що живуть у різних країнах, у різному культурному просторі. В літературі, музиці, живописі віддзеркалюється історичний і культурний розвиток людства. Через них ми можемо бачити, як жили люди, коли вони зберігали віру в Бога, коли відходили від Нього і коли поставали проти Нього. Можна навіть сказати, що крізь призму культури, через долі митців можна бачити дію Промислу Божого у світі.

А щодо Вашого “обурення” за святих отців… У Древньому патерику є така розповідь: якось мисливець, полюючи в пустелі, побачив, що Антоній Великий шуткує з братією, і спокусився. Святий, бажаючи переконати мисливця в тому, що іноді слід давати послаблення, сказав йому: “Натягни тятиву лука щосили”. Той так і зробив. Авва Антоній каже: “Ще натягни”. Той ще натягнув. Антоній знову каже: “Ще натягни”. Мисливець відказав: “Якщо я надміру натягатиму, лук зламається”. Тоді святий старець сказав йому: “Так і в справі Божій, якщо ми надміру вимагатимемо від братії, то вони не витримають цього. Тому іноді потрібно давати послаблення”. Нехай хто читає, розуміє…

СТИПЕНДІЯ – ЦЕ НЕ НАГОРОДА, А ЗАОХОЧЕННЯ
“Здивована інформацією у вашій газеті про те, що найуспішніші студенти семінарії та академії отримують підвищену стипендію. Вважаю це неправильним, тому що:

— успішність студента залежить здебільшого від його здібностей, дарованих Богом. Дуже часто менш обдаровані студенти приділяють навчанню більше часу та зусиль, але не можуть досягти високої успішності, хоча й заслуговують за свої старання відзнаки;

— стимулювати студентів підвищеною стипендією можна тільки у світських навчальних закладах, а не в церковних, де совість і віра студента — єдиний стимул його навчання;

— з власного досвіду знаю (сама була студенткою-відмінницею), що підвищена стипендія як нагорода й оцінка твоєї надзвичайності посилює гордість;

— підвищену стипендію мають отримувати тільки сироти та студенти з малозабезпечених сімей”.

Відповідає ігумен Сильвестр (Стойчев), кандидат богослов’я:

Шановна Таміло, Вас дивує те, що в Київських духовних школах є підвищені стипендії за успішне навчання, й вважаєте таку практику хибною з цілого ряду причин.

Насамперед, і це зрозуміла річ, студенти різняться один від одного талантами та здібностями, але їхня успішність не залежить лише від природних, даних Богом, обдаровань. Талант — інтелектуальні здібності, нахил до науки або творчої діяльності — це не готовий продукт, щось завершене від народження, а саме здіб­ність, розвиваючи та культивуючи яку можна досягти хороших, а часто й видатних результатів. Ніхто не народжується математиком, або перекладачем, або піаністом, а тільки зі здібностями до точних наук, до мов, до музики. І лише завдяки вихованню, трудам, зусиллям і часу виходить результат, який можна оцінити. Стипендії даються не за природні таланти, а саме за результат, за працю, за ставлення до свого обдаровання. Пригадайте притчу про таланти! Господар нагороджує не за те, що він дав, а за те, що отримав у кінці, за результат. Ви самі були студенткою: невже ніколи не бачили талановитих людей, які нічого не досягли саме через свої лінощі, неробство й легковажність? І менш талановитих, але хто працею досяг, зрештою, кращих успіхів, аніж їхні більш обдаровані товариші? Тож стипендію дають не за талант, а за ставлення, за відповідальність. І це можна оцінити у процесі навчання.

Також Ви вважаєте, що таке явище, як підвищена стипендія, можливе тільки у світських ВНЗ, але не в церковних, де “совість і віра студента — єдиний стимул його навчання”. Дозвольте зауважити, що совість є не тільки у християн, але й у всіх людей, навіть тих, кого можна ідентифікувати як язичників, які “з природи роблять законне” (див.: Рим. 2: 14–15). Крім того, совість і віра не є привілеями лише семінаристів: чимало віруючої молоді й серед студентів світських ВНЗ. І до процесу свого навчання вони ставляться, як і належить християнам, по совісті та вірі. Як бути зі стипендією для них? З Вашої логіки випливає, що теж не давати… Шановна Таміло, стипендію дають за ставлення до процесу навчання, і всі студенти, які мають позитивні результати, досягли цього внаслідок свого сумлінного ставлення: незалежно від освітнього закладу, де вони навчаються! До того ж, зважаючи на Ваші міркування (Ви пов’язуєте віру та процес навчання), можна зробити досить дивний висновок: якщо студент семінарії погано навчається (а такі є), то це означає, що у нього недостатньо віри або взагалі її немає!

Крім того, стипендія — це не винагорода, а заохочення. Певна річ: студентам-відмінникам часто потрібні додаткові книги, у різних виданнях тощо. Відповідно, і у світських, і в церковних ВНЗ стипендія — це швидше підтримка для подальшого навчання й удосконалення результатів, а не винагорода.

Ви вважаєте, що стипендія сприяє посиленню гордості. Усе залежить від особистого ставлення. Для багатьох студентів стимулом гордощів є наявність таланту самого по собі (“усі нездари, а от я…”), без усіляких стипендій і грантів. Зрештою, не будемо забувати: той, кого ми асоціюємо із самим словом “гордість”, — грішний ангел — взагалі жодних стипендій не отримував… Людина може знайти привід для гордощів у чому завгодно й де завгодно.

На Вашу думку, підвищену стипендію мають отримувати тільки сироти або діти з багатодітних сімей. Вважаю, що вони повинні мати пільги (бо ж стипендію дають не за соціальні, економічні чи особисті проблеми, а за результати навчання). Пільги дають змогу таким учням на старті бути на рівних (або близьких до цього) умовах з іншими, а от стипендію їм треба давати за сумлінне ставлення до навчання й позитивні результати. До того ж при врученні стипендії Вченою Радою КДА, крім успішності вихованця, враховуються ще й інші фактори, у тому числі соціальний і матеріальний стан студента.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.