«ПРЕЙДЕ СЕНЬ ЗАКОННАЯ, БЛАГОДАТИ ПРИШЕДШИ…» Про «Послання Варнави»

«Церковна православна газета» продовжує знайомити своїх читачів з пам’ятками давньохристиянської писемності. Цього разу йтиметься про «Послання Варнави».
До творів мужів апостольських (церковних письменників кінця I — початку II ст., які були безпосередніми учнями або самовидцями апостолів) традиційно включають «Послання Варнави».

На зорі християнства його авторство приписували апостолу Варнаві, супутникові і помічнику апостола Павла (див., наприклад: Гал. 2: 9, Діян. 14: 14). Однак серед православних патрологів питання про авторство цього послання викликало розбіжності в думках.

Наприклад, протоієрей Петро Преображенський доводив апостольське походження цієї пам’ятки і вважав, що заперечення, що їх наводять критики, «не можна визнати настільки ґрунтовними, щоб відкинути автентичність цього твору всупереч давнім історичним свідченням».
У свою чергу, архімандрит Кіпріан (Керн), аби з’ясувати питання авторства цього твору, пропонує взяти до уваги такі міркування. По-перше, твір ніколи не включався до складу канонічних книг Нового Завіту. По-друге, ніде в посланні не зустрічається і не написане ім’я апостола Варнави. По-третє, «апостоли постають людьми досить‑таки грішними, що навряд чи зважився б зробити апостол і супутник апостола Павла» (втім, як зауважує з цього приводу протоієрей Петро Преображенський, «з контексту видно, що Варнава мав намір показати велич і милосердя Спасителя, Який людей грішних зробив обраними сосудами»). По-четверте, «у Старому Завіті автор бачить щось таке, що не міг би бачити левіт Варнава. Щоправда, і апостол Павел повставав проти багатьох звичаїв сучасних йому іудеїв-буквалістів, але про сам закон Мойсеїв він ніколи не висловлювався нешанобливо й згорда. Послання ж, яке аналізується, висловлюється рішуче проти традиційного ставлення до Старого Завіту». По-п’яте, словами «Бог напоумляє всіх нас не звертатися прозелітами до закону іудейського» автор вказує на своє не­іудейське походження.
Як відзначає патролог О. І. Сидоров, на сьогодні серед серйозних дослідників давньоцерковної писемності практично не залишилося захисників справжньої належності твору перу супутника апостола Павла, однак можна припустити, що автор твору також мав ім’я Варнава, вирішуватиметься відомого давньохристиянського місіонера. Хоч як там вирішуватиметься питання про авторство послання, воно, за словами О. І. Сидорова, посідає гідне місце в історії давньоцерковної писемності, доносячи до нас сам дух першохристиянської епохи.
Точний час написання послання невідомий. Слова автора про руйнування Єрусалимського храму вказують на те, що воно написане після 70 р. Багато дослідників схиляються до того, що послання було написано у другій чверті II ст. (можливо, близько 130 р.). Щодо місця написання, то найімовірнішою є гіпотеза про александрійське (єгипетське) походження пам’ятки. Саме александрійські богослови (Климент і Ориген) уперше згадують і цитують його.
«Послання Варнави» можна розділити на дві частини. Перші 17 розділів присвячено питанню про ставлення християнства до старозавітного обрядового закону. Зокрема, автор, спираючись на свідчення старозавітних пророків, доводить досконалість християнської віри; пропонує духовно розуміти старозавітне обрізання та заповіді Мойсея про страви (наприклад, заборону на вживання свинини — як постанову не приставати «до тих людей, які подібні до свиней»); пише про старозавітні прообрази води Хрещення й Хреста Господнього; стверджує, що саме християни, а не іудеї, — спадкоємці Божественних обітниць. Серед найважливіших ідей послання — думки про те, що Господь вимагає від людини не зовнішніх жертв, а смиренного та упокореного серця (див.: Пс. 50: 19), і саме духовний храм у серцях християн (а не зруйнований Єрусалимський) є храм, бажаний Богові.
Друга, менша, частина послання присвячена двом шляхам — світла й темряви — і має очевидні паралелі із «Вченням дванадцяти апостолів» («Дідахе», див.: № 24 «ЦПГ» за 2011 р.).
Завершуючи своє послання, автор пише: «Будьте ж учнями Божими, випробовуючи, чого вимагає від вас Господь, і робіть це, щоб ви спаслися в день суду. І якщо у вас є пам’ять добра, то згадуйте мене й розмірковуйте над цими моїми настановами, щоб моє бажання і моя праця принес­ли хоча б якесь добро».
Підготував Михайло Мазурін
ІЗ «ПОСЛАННЯ ВАРНАВИ»
РОЗДІЛ II
Оскільки нині дні неприязні і противник має владу над цим часом, то ми з увагою повинні досліджувати розпорядження Господні. Помічниками віри нашої є страх Божий та терпіння, а наші споборники — великодушність та утримання. З цими чеснотами, коли вони бувають чисті перед Господом, вступають у радісний союз мудрість та ведення. Бог відкрив нам через усіх пророків, що Він не має потреби ні в наших всеспаленнях, ні в наших жертвах і приношеннях. «Для чого мені безліч жертв ваших? — говорить Господь. — Я пересичений всеспаленнями баранів і жиром агнців, крові козлів і баранів не хочу. Неприйнятно, коли ви приходите стати перед лице Моє; бо хто вимагає цього від рук ваших? Припиніть топтати двір Мій. Якщо приносите Мені пшеничне борошно — марно; куріння огидне для Мене. Новомісяч ваших і дня великого не терплю, постів, днів спокою і свят ваших ненавидить душа Моя» (див.: Іс. 1: 11–14).
Отже, Господь скасував це, щоб новий закон Господа нашого Іісуса Христа без ярма необхідності представляв власне людське приношення. Господь ще говорить до них: «Чи заповідав Я батькам вашим, коли вони вийшли із землі Єгипетської, приносити Мені всеспалення і жертви? Але ось що Я заповідав їм кажучи (див.: Єр. 7: 22–23): кожен із вас нехай не має зла проти ближнього свого і не любить клятви неправдивої» (див.: Зах. 8: 17). Отже, оскільки ми не без розуму, то повинні розуміти благу волю Отця нашого, бо Він, бажаючи виправити нас, які блукають, неначе іудеї, говорить нам, як ми повинні наближатися до Нього. Він каже нам: «Жертва Богові — серце упокорене, і серцем смиренним Він не погордує» (див.: Пс. 50: 19). Тому, браття, ми повинні глибше досліджувати те, що стосується нашого спасіння, щоб коли-небудь противник не отримав доступу до нас і не відвернув нас від нашого життя.
РОЗДІЛ III
Про постанови Старого Завіту Господь ще говорить до них. «Навіщо Мені постуєте, щоб нині почутий був голос ваш із плачем? Не такий піст Я обрав, — говорить Господь, — щоб людина томила душу свою без причини; і якби ти нагнув голову твою, як тростину, і підстелив під себе руб’я і попіл, все одно не створив би ти Мені посту приємного» (див.: Іс. 58: 4–5). А до нас Він каже: «Коли постуватимете, кожен зніми кайдани неправди і розірви пута ярма; відпусти пригноблених на волю і розділи з голодним хліб твій, і подорожніх бідних уведи у дім твій; коли побачиш нагого, вдягни, і від єдинокровного твого не ховайся. Тоді відкриється, як зоря, світло твоє, і зцілення твоє швидко проросте, і правда твоя піде перед тобою, і слава Господня буде супроводжувати тебе. Тоді ти взиватимеш, і Господь почує; заволаєш, і Він скаже: “Ось Я!” — якщо викинеш із середовища твого ярмо, перестанеш говорити образливе і від серця даси голодному хліба» (див.: Іс. 58: 6–10). У цьому, браття, відкривається піклування і милосердя Боже, бо Він людям, яких здобув для Возлюбленого Свого, призначив вірувати у простоті і вже раніше напоумлював усіх нас не звертатися, як прозеліти, до закону іудейського.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.