ПРЕПОДОБНИЙ ПАЇСІЙ ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ

Преподобний Паїсій (в миру Петро Величковський) народився 21 грудня 1722 р. у Полтаві, в родині потомствених священиків. У домі настоятеля Успенського собору Полтави було багато духовних книг, тож хлопчик рано почав читати Святе Письмо і святих отців. 

Вступивши в 13 років до Київської духовної академії, Паїсій з радістю почав навчатися, не забуваючи при цьому про голов­не — про душу. Написавши для себе коротке правило, хлопчик прагнув неухильно його дотримуватися: не засуджувати своїх братів навіть тоді, коли на власні очі бачив їхні гріхи, ніколи ні до кого не мати ненависті й від щирого серця прощати ближнім їхні провини.

З перших днів навчання Паїсій мріяв про чернече життя в бідній, віддаленій від мирського шуму обителі. Відвідуючи у вільний час Києво-Печерську Лавру, він неодмінно бував у печерах, оповитих благодатним духом перших руських ченців.
Залишивши академію, 17-річний Паїсій вирішив, нарешті, здійснити свою таємну мрію — розпочати чернече життя під керівництвом старця. Паїсій стає бідним прочанином. Прийнявши постриг в одному з українських монастирів, проживши якийсь час у молдавських скитах, він наважився йти на Афон, вважаючи, що там, у знаменитому чернечому царстві, досягне бажаної мети.
Відчувши велику радість від зустрічі з древніми святинями Афона, Паїсій невдовзі пережив і величезне розчарування. Свята Гора була вже не тим царством духу, про який мріяв 24-річний чернець. Афон перебував у володінні турків, які всіляко гнобили ченців, через що монастирі бідніли і входили у неоплатні борги. Ченці розходилися зі своїх обителей. 
Поселившись в убогій келії, харчуючись хлібом і водою, та й то через день, Паїсій провів чотири роки на самоті та в мовчанні. Його разрадою і дороговказною зіркою стають рукописи святоотецьких писань, які він знаходить у монастирських бібліотеках болгарських і сербських обителей. Вбираючи в себе досвід древніх подвижників, Паїсій поступово сам стає мудрим наставником.
Коли в його самотню келію прийшов юний Віссаріон, Паїсій вже мав що сказати молодому ченцю. Через кілька років поруч з першими учнями жили вже 50 ченців. Поступаючись проханню братії, Паїсій прийняв сан священика і став настоятелем слов’яно-молдавського братства в Іллінському скиту.
Отець Паїсій запровадив у життя скиту забуту багатьма на Афоні практику «розумного діяння». Монахи працювали, читали святих отців, беззапереч­но слухаючись старця і невпинно повторюючи Іісусову молитву.
Зіставляючи слов’янські рукописи різного часу, Паїсій виявив у текстах багато неточностей, що здивувало його. Намагаючись внести необхідні поправки в слов’янські рукописи з інших слов’янських рукописів, Паїсій скоро облишив марну працю. Він зрозумів, що в справі виправлення старо­давніх слов’­янських перекладів святоотецьких писань йому потрібні грецькі оригінали, але їх немає в жодній з відомих бібліотек Афона.
Несподівано у віддаленому скиту в ім’я святителя Василія Великого отець Паїсій знайшов багато грецьких першоджерел. Радість знайдення безцінних скарбів виявилася настільки великою, що ніякі побутові труднощі не змогли похитнути рішучості Паїсія збирати давньогрецькі рукописи святоотецьких писань і йти вглиб духовного досвіду отців Східної Церкви. 
Зазнавши багаторазових утисків з боку інославних і дізнавшись про значне підвищення орендної плати турецькими чиновниками, отець Паїсій повернувся до Молдавії. Митрополит Молдавії радо зустрів переселенців, надавши Паїсію унікальну можливість організувати свій монастир у Драгомирні.
Матеріалом для повчальних занять із братією преподобному Паїсію служать богонатхненні писання святих отців Східної Церкви. Згодом він організував справжню перекладацьку школу, плодом робіт якої були переклади багатьох святих отців старослов’янською і румунською мовами. Вони розійшлися в численних списках по обителях Молдавії, Румунії, України, Росії та Афона. Поступово величезними спільними зусиллями склалася ціла бібліотека, найбільш відомою працею якої став збірник «Філокалія», більш відомий російською мовою як «Добротолюбие».
До кінця свого життя Паїсій не припиняв перекладацької праці, хоча тричі йому доводилося починати свою діяльність на новому місці. Коли кількість братії в новому монастирі досягла 300 чоловік, що жили у крайній убогості й утисках, і не було можливості приймати нових братів, правитель Молдавії змусив Паїсія знову переїхати. Останні 15 років він прожив у найбільшому і найзнаменитішому молдавському Нямецькому монастирі.
700 ченців, численні майстерні, сільськогосподарські угіддя, лікарня, будинок для прочан — таким було нове велике господарство настоятеля. 
15 листопада (28 листопада за н. ст.) 1794 р., на 72-му році, старець тихо спочив. Його численні учні та сподвижники понесли живу віру в багато монастирів Молдавії, України, Росії, Греції. 
У 1988 р. Руська Православна Церква причислила старця Паїсія до лику святих.
Підготувала Олена Головіна

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.