Прехвальна угодниця Христова. Преподобна Євфросинія Московська (день пам’яті — 30 травня за н. ст.)

Гарячими молитвами і справами любові вона розділила зі своїм чоловіком, князем Димитрієм Донським, подвиг боротьби за визволення Русі від монголо-татарського ярма. Преподобна Євфросинія Московська, в миру Євдокія, була дочкою Суздальського князя. У 1366 р. митрополит Олексій благословив княжну на шлюб з Московським князем Димитрієм. Усе подальше життя великокняжого подружжя пройшло під духовною опікою Московського святителя Олексія і преподобного Сергія Радонезького, а також його учня — святого Феодора. У подружжя народилося п’ятеро синів і три доньки.

Щасливий плин життя великокняжого подружжя скоро було перервано звісткою про поширення Москвою моровиці. Потім у місті сталася сильна пожежа. Тільки-но відбудували Москву, як місто було взято в облогу військами литовського князя Ольгерда і знову зазнало спустошення. Лемент та плач народу досягав княжого палацу, залишаючи свій слід у серці юної княгині. Євдокія постійно молилася про рідну землю, спрямовуючи усі зусилля на полегшення становища стражденних. Не минуло й п’яти років заміжнього життя, як князь Димитрій змушений був їхати в Орду за ярликом на велике княжіння. І знову княжна в молитвах і пості до щасливого повернення чоловіка. У 1380 р. нове випробування і нова розлука — битва з татарами на Куликовому полі. І знову скорбота й молитви про порятунок Вітчизни. На спомин про велику перемогу Євдокія побудувала у Кремлі храм на честь Різдва Богородиці. Через два роки Москву знову було розорено і спалено — цього разу татарським ханом Тохтамишем. А в 1383 р. на два роки в заручниках у хана опинився її старший син — Василь. У 1389 р. ще одне випробування — на 40‑му році життя помирає великий князь Димитрій Іванович. У ці дні народилося одне з най­натхненніших поетичних творінь Давньої Русі — «Плач великої княгині за померлим чоловіком».
Після кончини чоловіка Євдокія потай від усіх провадить суворе чернече життя. Під розкішним великокняжим одягом вона носила волосяницю і вериги, дотримувалася посту. Поминаючи свого покійного чоловіка, постійно робила пожертви у монастирі, обдаровувала бідних грошима й одягом. У Московському Кремлі поблизу Флорівських воріт заснувала Вознесенську обитель. Саме на тому місці княжна проводжала і зустрічала свого чоловіка, коли той повертався з перемогою після Куликовської битви.
З ім’ям Євдокії пов’язано ще одна знаменна подія. У 1395 р., під час навали військ Тамерлана, за її порадою великий князь Василій переніс чудотворну Володимирську ікону Божої Матері з Володимира до Москви. У момент зустрічі образа на Кучковому полі Тамерлану явилася «Світлосяйна Жона» в оточенні безлічі воїнів-ангелів з блискавицями у руках. Тоді Тамерлан віддав наказ повернути від кордонів Русі.
У 1407 р. праведниці явився Архангел Михаїл і сповістив їй про близьку кончину. Євдокія вирішила прийняти чернецтво, до якого прагнула все своє життя. А перед самим постригом звершила чудо, зціливши сліпого. Померла преподобна Євфросинія на 54‑му році життя і була похована в указаному нею місці, де будувався Вознесенський храм.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.