ПРАВОСЛАВНА ПЕРЛИНА ВОЛИНІ

Складна та сумна доля давньої Свято-Троїцької Корецької ставропігійної обителі: монастирю довелося зазнати розорення, утисків з боку іноземних загарбників, під загрозою було саме його існування. А після взяття Волині Польщею були роки, коли монастирем володіли і правили уніати. Та він вистояв і був врятований завдяки заступництву Господа, Пресвятої Богородиці та стійкості його черниць.

ЗАСНУВАННЯ ОБИТЕЛІ. ПРЕПОДОБНИЙ ВАРЛААМ
Історія обителі, розташованої на р. Корчик, що на Рівненщині, почалася далекого 1064 р., коли перший ігумен Києво-Печерського монастиря, преподобний Варлаам, за велінням Господа заснував тут жіночий монастир на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. Про той давній період у біографії обителі збереглося дуже мало відомостей. За перші 200 років свого існування вона встигла значно зміцнитися і перетворитися на великий центр християнської просвіти на Волині.
На шляху до чернецтва отцеві Варлааму довелося зазнати чимало поневірянь та утисків. Це був перший ігумен монастиря, про якого невелику інформацію можна почерпнути в житії преподобного Феодосія «Сказання, чому прозвався Печерським монастир». Відомо, що він ріс і виховувався у боярській родині, в деяких джерелах його називають Іваном. Служив при дворі князя Ізяслава Ярославича, старшого сина Ярослава Мудрого. Це відбувалося в період розквіту Києво-Печерського монастиря.
Преподобний Варлаам —
 засновник Корецького Благовіщенського
жіночого монастиря
В юності він захотів піти у монастир і прийняти постриг, та батьки і чути не бажали про це. Тому він таємно відвідував печери, розмовляючи зі старцями. А одного разу повідав про своє бажання преподобному Антонію, повідомивши йому: «Хотів би, отче, якщо на те воля Божа, стати ченцем і жити з вами».
Преподобний Антоній повчально попередив, щоб перед Богом і всіма святими не став би брехуном, відступником і був вірним своєму слову. Але Варлаам наполягав і просив: «Прошу тебе, отче, швидше пострижи мене». Його благословили, одягли у чернечий одяг, звершили постриг, і він став жити у Ближніх печерах, молячись Господу Богу.
Батьки не полишали спроб повернути його в сім’ю. Одного разу батько увірвався в його келію і силою зачинив преподобного в холодній кімнаті свого будинку, щоб змусити відректися від чернечого життя. На знак протесту Варлаам почав голодувати і так знесилів, що вся рідня злякалася наслідків. Після цього випадку батько дозволив йому піти у монастир.
Преподобний Варлаам продовжував трудитися у монастирі. Багато віруючих і прочан, які приходили до нього в печеру за благословенням, приймали чернецтво. Коли в печерах стало тісно, він вирішив для братії побудувати наземний храм, келії та огорожу. «И оттоле, — каже літописець — почаща Печерскый монастыр». А через кілька років преподобний Антоній поставив його ігуменом Печерської обителі.
Передання свідчить, що преподобний Варлаам здійснював паломництво в Єрусалим і Константинополь. Одного разу проїздом затримався на березі р. Корець і заснував тут жіночий монастир. Як і раніше на Печерську, почав з будівництва дерев’яного храму, келій для насельниць і послушниць, яких стала приймати до себе обитель. Повертаючись із Константинополя до Києва, преподобний Варлаам помер 1067 р. у Зимненському Святогірському монастирі, недалеко від Володимира-Волинського. За заповітом його поховали в Печерській обителі. Нині святі мощі преподобного спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври.
РОЗОРЕННЯ
Насельниці молилися Господу, працювали на своїй землі, але їхнє мирне життя було порушене в результаті нашестя хана Батия в 1240 р. Корець і монастир, що розташовувався у ньому, було дощенту спалено. Деякі черниці врятувалися у прилеглому лісі, решта заживо згоріла у храмі.
Після відходу монголо-татар Корецький монастир почав відроджуватися. Черниці, які вижили, поступово відновили зруйнований храм та споруди. У цьому їм допомагали жителі міста. Виросли нові будівлі й висока дерев’яна стіна навколо них, укріплена земляними валами. Монастирський храм освятили на честь Успіння Пресвятої Богородиці.
Однак протягом ХІІ—XV ст. Волинь і Корецька обитель ще неодноразово зазнавали нападів татар. У 1496 р. військо кримського хана Менглі-Гірея тримало Корець в облозі більше двох тижнів. Дерев’яні стіни фортеці не витримали, і татари увійшли в місто. Розлючені вчиненим опором, вони знищили всіх жителів від малого до старого. Та сама доля чекала і на корецьких сестер, але вони встигли врятуватися, вийшовши з обителі підземними ходами. Від Корця та обителі тоді залишилися тільки спалені руїни. Вистояв лише кам’яний замок князів Корецьких.
У 1571 р. князь Євфимій, побоюючись натиску латинян на Волині, починає відновлювати монастир (у той час Воскресенський), зміцнюючи Православ’я в краї. Піднявшись на ноги, монастир продовжив своє високе служіння. Та невдовзі польський король видав указ про приєднання всіх православних мирян до унії. У той час у краї не залишилося жодної православної жіночої обителі, крім Корецької. У важких умовах сестри змушені були шукати засоби для існування. Їх підтримувала Почаївська обитель та ігумен Іов, який відвідав Корець у 1628 р. 
БОРОТЬБА ЗА МОНАСТИР
У 1648 р. в Україні розпочалася визвольна війна проти польських поневолювачів, у результаті чого Корецьку жіночу обитель було розорено. За умовами «вічного миру», укладеного між Польщею та Росією в 1686 р., населенню Речі Посполитої надавалася свобода віросповідання, але насправді її отримали лише католики. У 1752 р. уніатський єпископ Феодосій Рудницький, під охороною військ, увів черниць-базиліанок до Корецької обителі, тож насельниці змушені були залишити її.
У 1795 р., із входженням Волині до складу Росії, вийшов указ про нове відкриття Корецького жіночого монастиря. Давня обитель стала відроджуватися. Навіть сильна пожежа, що виникла в 1797 р., не могла вплинути на її розвиток і становлення. Духовне і господарське життя насельниць тривало.
У 1812 р. французька армія на чолі з Наполеоном Бонапартом вторглася в межі Росії. Корецький жіночий монастир надав російській армії допомогу в сумі 10 тисяч рублів сріблом, а сам був евакуйований до Полтавської губернії. В районі Корця відбулася битва між повстанцями і загарбниками, в результаті якої було безповоротно втрачено важливі історичні документи та цінне майно монастиря. Після розгрому французів насельниці повернулися в рідні стіни.
ЧАС ВОЄН ТА РЕВОЛЮЦІЙ
Наступні десятиліття не принесли обителі серйозних потрясінь, але Волинь знову опинилася під владою Польщі. Луцька католицька курія намагалася силою захопити монастир, та Паризький суд перешкодив цьому. На початку ХХ ст. монастир пережив роки Першої світової війни, революцію, громадянську війну, і йому довелося відстоювати свою належність до Православної Церкви. У період Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. він передав діючій армії 2,5 тисячі карбованців на будівництво танкової колони і 16 тисяч карбованців у фонд оборони. А коли розпочалася окупація Західної України фашистськими загарбниками, обитель була притулком місцевим жителям.
У 1958 р. місцеві органи влади вирішили закрити деякі монастирі, серед них і Корецький. Проте втручання патріарха Олексія I зірвало ці богопротивні дії.
МОНАСТИРСЬКІ БУДОВИ
Фактично Троїцький комплекс було освоєно черницями монастиря порівняно недавно, тобто наприкінці XIX ст. До цього їм служив Воскресенський монастир, побудований, у свою чергу, на місці давнього Благовіщенського. Центром богослужбового життя тут є Троїцький храм Корецького монастиря, який будувався ще в XVII ст. Його зведення розпочав князь Самуїл на прохання його сестри Серафими. Але потім храм потрапив у руки католиків і надалі прийшов у цілковите запустіння. Відродження його відносять до 1860 р. Кошти на ремонт та облаштування комплексу збирали по всій Україні та Росії.
Свого архітектурного вигляду він набув у середині 1870 р., коли його покрили чотирисхилим дахом і відновили п’ять куполів. Поряд виросла і шатрова дзвіниця з чотирма вікнинами. Церква була готова до внутрішнього оздоблення. Для розписування стін було запрошено досвідченого майстра Почаївської Лаври — послушника Петра Патокіна. Роботи почалися з вівтаря. А для нового монастирського комплексу художниками тієї ж Лаври було розписано 14 святкових ікон. Чудотворну ікону Божої Матері «Споручниця грішних» було також внесено у Троїцький собор разом із плащаницею Пресвятої Богородиці.
Іконостас Предтеченського храму
Сестри обителі мали потребу в теплому храмі. Його було збудовано в 1883 р. й освячено на честь Різдва Предтечі і Хрестителя Господня Іоанна. Храм зведено у псевдоруському стилі. Він невеликий за розмірами, але просторий всередині і розписаний олійними фарбами. Іконостас різьблений, позолочений, а у вівтарній апсиді вміщено образ Божої Матері «Благодатне Небо». Пізніше реставрацію іконостасу було приурочено до святкування 100‑річчя від дня його зведення. Тоді з різних районів і єпархій України сюди прибули багато гостей та паломників.
Дзвіницю Корецького монастиря спорудили швидко. Проект було схвалено у Волинському губернському правлінні, й у листопаді 1905 р. вона вже служила сестрам та віруючим. Дзвіниця розташувалася на третьому ярусі. Безпосередньо на території монастиря розташовується корпус для черниць, де одночасно передбачено келії і трапезну, що з’єднані з Предтеченським храмом. Є і другий двоповерховий корпус сестер. Крім цих будівель є й інші будівлі, зокрема господарські. В обителі розташоване кладовище, де ховають померлих насельниць. Тут виділяються гранітні пам’ятники, встановлені Корецьким ігуменям: Феофанії (Сеницькій, 1877—1916); Феофанії II (Павлюк-Задворній, 1931—1946); Наталії (Ільчук, 1970—2007).
ІКОНИ ОБИТЕЛІ ТА ЇЇ БЛАГОДІЙНИКИ
Головною святинею Корецької обителі є ікона Божої Матері «Споручниця грішних». Цей образ пережив багато випробувань і служив постійною запорукою любові Пресвятої Богородиці до всіх тих, хто вручив себе Її заступництву.
Ікона Божої Матері
«Споручниця грішних» Корецька
Ікона Божої Матері «Споручниця грішних» і плащаниця Пресвятої Богородиці свого часу перебували в будинку корецьких князів, але потім, ставши католиком, князь Ян-Карл передав реліквії своїй сестрі, ігумені Серафимі. Їх було урочисто перенесено до Троїцького храму. Під час пожежі 1797 р. черниці встигли їх винести з храму і врятувати.
Ці великі святині шанували не тільки в Корці, а й по всій Волині. Відомий випадок, що коли в 1806 р. архієрейську кафедру очолив владика Даниїл (Наттон-Михайлівський Мардамський), то він відвідав Корецький монастир і молився тут перед іконою «Споручниця грішних». У 1894 р. ікону оздобили коштовним камінням. З тих пір, після молитов перед образом, від нього відбулося багато зцілень та інших чудес. Так, наприклад, ієромонах Варсонофій звершив перед іконою молебень, благаючи Богородицю допомогти зцілити його знайомого віруючого із с. Козлин Рівненського повіту, — і незабаром той одужав. А одного разу, в день святкування цій іконі, зранку лив сильний дощ. І, як тільки розпочався хресний хід навколо храмів монастиря, злива стала вщухати і припинилася зовсім.
В обителі є ікони «афонського походження» — ікона великомученика і цілителя Пантелеймона, а також образ Божої Матері «Геронтисса», який ще називають «Ігуменя Гори Афонської». У Свято-Троїцькому храмі перебувають й інші образи святих: ікони Архангела Михаїла, Собору Києво-Печерських угодників… У зв’язку з тим що в ХХ ст. Корецький монастир уникнув закриття, всі знайдені ікони збереглися, вони цілі і розміщуються на своїх місцях у храмах.
Серед благодійників обителі, що надавали і надають їй свою допомогу, було чимало відомих святих, меценатів, заможних людей і простих її шанувальників. Перш за все, це деякі князі з родини Корецьких, про яких уже було сказано; преподобний Іов Почаївський; монах Пантелеймонового монастиря Макарій зі Святої Гори Афон; патріархи Олексій I та Олексій II; Митрополит Київський і всієї України Володимир.
Не можна не згадати і постійну відвідувачку та благодійницю Корецького монастиря, Анну Олексіївну Андро, уроджену Оленіну, яка, після смерті чоловіка Федора Олександровича Андро де Ланжерона в 1885 р., оселилася в маєтку дочки поблизу Корця. Одного разу, відвідавши обитель, вона дізналася про дитячий притулок, що знаходився тут, і взяла його під свою опіку. Освічена жінка, вона була знайома з О. С. Пушкіним, який зробив їй пропозицію, відхилену її батьками. Він присвятив їй свої відомі вірші «Я вас любил…». У 1888 р., у віці 80 років, Анна Олексіївна померла. Похована вона за вівтарем Троїцького собору Корецької обителі, на її могилі встановлено надгробний пам’ятник, увінчаний хрестом.
ПРО ТИХ, ХТО УПРАВЛЯВ МОНАСТИРЕМ
На жаль, не всі імена настоятельок Корецького жіночого монастиря дійшли до нас із глибини століть. У 1579 р. ігуменею обителі була княжна Софія, яка прийняла постриг з ім’ям Серафима. Завдяки її ініціативі обитель ніби воскресла знову. Її брат Самуїл переймався її справами, але з часом змінив своє ставлення до Православ’я. Відвідав­ши папу Римського і повернувшись до свого замку, він був готовий до прийняття католицтва. У битві під м. Хотином, у 1621 р., Самуїл потрапив у турецький полон і був посаджений на палю. А в 1633 р. померла ігуменя Серафима. Попрощатися з нею приїжджав митрополит Петро Могила.
У 1752 р. уніати силою витіснили черниць з обителі, й ігуменя Анастасія (княжна Анна) разом із сестрами перебралися в містечко Клинець, у маєток, який зберігся. Але їх позбавили і цього останнього притулку — католики вигнали їх і звідти. У 1795 р., коли після розгрому польських військ Волинь було приєднано до Росії, згідно з указом Катерини II монастир було відкрито. У 1866 р., за клопотанням ігумені Аполлінарії, монастирю повернули майно, а також орні землі та сіножаті. Нарешті побудували дзвіницю. Але настоятелька Аполлінарія не встигла завершити все задумане — вона померла в 1876 р. ХХ ст. обитель зустріла під управлінням ігумені Феофанії (Синецької), відомої будівниці Троїцького комплексу Корецького монастиря, де насельниці перебувають і донині. Війна 1914—1918 рр. порушила звичне життя. Необхідно було евакуювати 11 дзвонів у м. Курськ, а черниць вивезти до Полтавської губернії. І матушка Феофанія з честю виконала цю справу, свій обов’язок. Але в 1916 р. вона померла, і її місце посіла ігуменя Михаїла (Мелетьєва), період управління якої припав на роки польського панування. Повторилося все те, що давно було знайоме православному населенню.
Вид на Свято-Троїцький храм та дзвіницю із заходу.
Монастирська недільна дитяча школа
і регентсько-катехізаторське училище
Корецький монастир не закрили, але він втратив деякі будівлі, майно і землі. Корпуси було відведено для потреб поліції та прикордонної охорони поляків. Відправлені в Росію дзвони загубились на її просторах, і матушка Михаїла добилася побудови нової дзвіниці. Однак здоров’я настоятельки було підірвано, і вона пішла на спочинок у 1931 р. Після тимчасового правління ігумені Ніни (Баташової) на це місце було призначено настоятельку Феофанію II (Павлюк-Задворну). Сестри пережили Другу світову війну та прихід радянської влади на Волинь. У 1938 р. матушка Феофанія II виграла в Паризькому суді справу, у якій вирішувалося питання про належність обителі.
Німецька окупація принесла сестрам багато поневірянь, горя та втрат, а в результаті бомбардувань сильно постраждав фруктовий сад. Пізніше ченці Почаївської Лаври подарували обителі дві сотні фруктових саджанців. Між іншим, радянська влада також гнобила черниць, відвівши під склад «Заготзерно» частину келійних будівель. Восени 1946 р. матушка Феофанія II покинула цей світ. Із приходом до монастиря ігумені Магдалини (Крісько) налагодилося господарство, зруйноване війною, але духовне життя, на жаль, прийшло в розлад. Почалися серйозні негаразди, і Магдалина залишила монастир, хоча вона щиро прагнула змінити наявну ситуацію. Не змог­ла поліпшити становище і настрій насельниць й ігуменя Євлогія (Омельчук).
Дух справжньої християнської любові змогла відродити у цих стінах настоятелька Людмила (Вельсовська). Це був період гонінь на Церкву за М. Хрущова. Влада стала виживати черниць із монастиря, відбираючи угіддя, позбавляючи їх засобів для життя. Постійна боротьба з державними чиновниками підірвала здоров’я ігумені — у неї стався інфаркт. А потім в обитель доставили указ архі­єпископа Волинського Панкратія про те, що «зважаючи на старечу неміч і тривалу хворобу настоятелька Людмила звільняється з 10 травня 1962 р. від управління монастирем»…
Але вже через 36 годин матушка була в Москві, на прийомі у патріарха Олексія I. Після бесіди з генеральним прокурором СРСР Р. Руденком патріарх сказав Людмилі: «Заспокойтеся, матушко. Все буде добре…». Завдяки енергії та рішучості ігумені, все завершилося благополучно у цій історії, а деякі з гонителів позбулися своїх посад. До 1967 р. сили матушки вичерпалися, і вона передала монастирські справи у ведення черниці Наталії (Ільчук).
ПАТРІАРША СТАВРОПІГІЯ
За роки перебування в державному підпорядкуванні обитель перебувала в запустінні й невизначеному стані. Відчувався вплив розкольницького руху в Україні. За настоятельки Наталії обителі довелося зазнати нових неприємностей, але, попри все, як і раніше звершувалися постриги, оновлювалися храми і будівлі, відродилося паломництво.
4—6 жовтня 1980 р. відзначалося 100‑річчя відновлення обителі. З нагоди урочистої події патріарх Пимен нагородив її орденом святого рівноапостольного князя Володимира I ступеня, а ігуменю Наталію — таким самим орденом II ступеня — за багаторічні труди з облаштування монастиря. У червні 1984 р. Свято-Троїцькому Корецькому монастирю було надано ставропігію — безпосереднє підпорядкування патріарху. Багато чого було зроблено. У корпусах працювали музей, бібліотека, медпункт, готельні номери. Були відкриті недільна дитяча школа, регентсько-катехізаторське училище, організовано хор і золотошвейну майстерню. Ігуменя Наталія направила на навчання в регентський клас при Ленінградській духовній академії чотирьох сестер, серед яких була і майбутня настоятелька Рафаїла (Хильчук).
Майстерня монастиря. Позолота по дереву
У серпні 1990 р. монастир відвідав патріарх Олексій II. Він подарував обителі ікону з Казанським образом Божої Матері і залишив свій запис у Книзі відвідувачів. Про цю подію нагадує меморіальна дошка, встановлена на стіні Троїцької церкви.
26 липня 2006 р. новою ігуменею монастиря, яка править і в наш час, стала матушка Рафаїла, якій добре відомі закони, традиції та побут чернечого спільножительства.
2 серпня 2009 р. Корецький монастир відвідав Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил.
Нині тут подвизаються понад 90 монахинь. Корецька обитель славиться майстринями золотого шиття, які зберігають давні традиції. Відроджується і монастирське господарство. Черницям надали в користування 20 га землі, завдяки яким сестри не тільки утримують обитель і школи, а й щодня годують численних прочан. Та головне для них, звичайно, — молитва за увесь світ.
Лев Кудрявцев

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.