«Працювати на землі — це дар Божий»

Інтерв’ю з керівником селянського фермерського господарства «Поліна» (Богодухівський р-н Харківської області)

— Риммо Георгіївно, що вплинуло на Ваш вибір професії агронома?

— У сім’ї нас з раннього дитинства привчали до праці. Я робила все по господарству та на городі. На літніх канікулах завжди ходила на роботу в радгосп — полоти цибулю або вантажити на машини зерно на току. Але мені дуже хотілося стати лікарем — нейрохірургом. Якось батько сказав: «щоб вступити до медичного, потрібно дати хабар», — а грошей у сім’ї не було. І за три дні до закінчення прийому документів до інституту я вирішую (тільки потім зрозуміла, що це була воля Божа) вступати до Харківського сільськогосподарського інституту імені В. В. Докучаєва на агрохімічний факультет.

 

— Що являє собою Ваше господарство?

— У 1991 р. в Україні прийняли Закон «Про фермерське господарство», і наш батько вирішив стати фермером. Наше господарство «Поліна», назване на честь мами, було зареєстровано в 1991 р. на площі50 га. У цьому році ми сподіваємося відсвяткувати 20-річчя. Дякуючи Господу Богу хазяйство за ці роки зросло, тепер обробляється вже550 гаорної землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових, бобових і технічних культур. У ньому працює сім чоловік, серед них — агроном, керівник і бухгалтер мають вищу освіту.

 

— Ви з дитинства вірите в Бога чи прийшли в Церкву пізніше? І яке місце у Вашому житті посідає віра?

— Я народилася в селі, в сім’ї комуніста. Хрестили нас усіх, трьох дітей, таємно у бабусі у Львові, мама звідти родом. Вдома ніколи ікон не було, але всі церковні свята — річні — шанувалися завдяки мамі. Оскільки я народилася вдома, без електрики, без допомоги медицини, в 35-градусний мороз, то, напевно, Господу було завгодно, щоб я з’явилася на світ і вижила. Але свідомо у храм я прийшла років десять тому. До цього Церква асоціювалася у мене зі святкуванням Пасхи. Мама завжди старалася освятити для сім’ї кошик з різною смакотою. Зараз я вже зовсім по-іншому ставлюся до понять «віра» і «Церква». Переживши певні тяжкі моменти у своєму житті, я зрозуміла, що тільки віра у Спасителя душ людських допомогла мені вижити і стати тим, ким я є зараз. Після загибелі сина я переїхала жити до Києва. Завдяки благочестивим людям вперше прийшла в Києво-Печерську Лавру, у Трапезний храм. І можу сказати, що Церква допомогла мені вистояти і навчитися жити заново. Я зрозуміла, що без Церкви жити вже не зможу.

 

— Чи допомагає Вам віра у Вашій роботі?

— Специфіка роботи в аграрному секторі полягає у тому, що необхідно постійно контролювати процес. Після смерті батька керівництво господарством мені довелося взяти на себе. Це рішення далося мені дуже непросто. Розуміла, що передусім я — жінка, до того ж живу за500 кмвід господарства: спробуй догледіти за всім! Швидше за все, через шану до батька я не змогла відмовитися від цієї ноші. Це рішення прийшло до мене після молитви — на недільній службі сказала собі: «Як Господу завгодно, нехай так і буде! Я вірю, що Господь не залишить ні мене, ні моє господарство». Ставши керівником нашого маленького підприємства, я намагаюся не порушувати батьківських традицій. Так, у церковні свята робочі відпочивають, на поля ніхто не виїжджає. Це було заведено ще при моєму батьку, незважаючи на те, що він був комуністом. Прийшовши в Церкву, я стала молитися. Вранці, читаючи молитви, завжди прошу у Господа милості для робітників, для колег по роботі, для рідних і близьких. Після посівної ми проводимо молебень про дарування плодів. Користуючись нагодою, хочу висловити велике спасибі нашому колективу, який після смерті батька не покинув мене, не опустив руки: наступного дня після похорону всі вийшли на посівну в жнива і закінчили її вчасно. Вийшовши до них на поле, я, напевно, не розуміла ще, що Господь мені готує. Але я вірю в те, що працювати на землі — це дар Божий.

Я не можу сказати, що глибоко воцерковлена, але завдяки Церкві в роботі з підлеглими я стала м’якшою, уважнішою до людських потреб. Мені здається, я стала добрішою в усьому. Іноді, звичайно, мене «заносить», але я намагаюся просити вибачення і йти на Сповідь. У своїх молитвах я прошу, щоб Господь давав мені по життю і в роботі порядних людей. І, коли трапляються якісь непорозуміння, я їх списую на «робочі моменти». Мені так легше жити, з думкою, що Господь все управить.

 

— Наскільки правильна, на Ваш погляд, приказка: «На Бога здавайся, а сам роботи не цурайся»? Чи потрібна керуючому фермерським господарством спеціальна освіта? До речі, яка освіта у Вас?

— Народна мудрість правдива: Бог допомагає тому, хто докладає зусиль. А що стосується освіти, то я вважаю: в ідеалі, звичайно, потрібно! Але якщо людина має від природи задатки керівника, навіть якщо вона не отримала вищої  сільхозосвіти, то керувати фермерським господарством вона зможе. У сільському господарстві, щоб бути фахівцем, найголовніше — це бажання, а потім, з часом, приходить досвід. У нас проводяться семінари, «дні поля», консультаційні наради в районних та обласних управліннях агропромислового комплексу. Я знаю багатьох людей, які, не маючи вищої освіти, досить успіш­но займалися і займаються веденням фермерського господарства. Але це на рівні невеликого господарства. А якщо вирощувати сільгоспкультури на площі понад300 га, то там вже потрібні знання агрономії та менеджменту.

Я маю три вищі освіти. Першу отримала в 1989 р. — агроном, агрохімік-ґрунтознавець. Друга освіта — у 1991 р., у тому ж інституті ім. В. В. Докучаєва, тільки заочно, — економіст сільськогосподарського підприємства. І вже в 2010 р., в Києві, я закінчила факультет землеустрою за спеціальністю «землевпорядкування та кадастр».

 

— Наскільки взаємопов’язані якість сільгосппродукції та відповідальність фермера?

— Оскільки, кажучи «фермерське господарство», ми маємо на увазі, що це щось «своє» і «маленьке», то я думаю, що при виробництві та продажу своєї продукції на ринку фермер несе пряму відповідальність за її якість. Інше питання: чи має він можливість зробити свою продукцію якісною? Всі ми знаємо, що фермерський рух у нашій країні не особливо підтримується урядом. Державні дотації в останні роки припинилися. Проте загальновідомо, що сільське господарство в будь-якій країні — це єдина галузь, яка не може існувати без державної підтримки. Саме через ці, а також деякі інші причини продукція наших фермерів не завжди відповідає належній якості. Але й відповідальності з фермера я не знімаю. Як би там не було, він має відповідати за якість вирощуваної продукції.

 

— Чи використовуєте Ви хімічні добрива та ГМО?

— У господарстві «Поліна» на сьогодні використовуються добрива: нітроамофоска при посіві озимої пшениці (у дозі по 1 ц/га) і аміачна селітра для кореневого живлення (0,8–1 ц/га). При посіві ярих культур вносимо по 0,5 ц/га нітро­амофоски. Через відсутність тваринництва ми використовуємо технологію розсіву соломи після комбайна і при цьому вносимо селітру. Потім дискують, і виходить мульча, яка перемішується з добривом. За складом — той же гній. Щодо ГМО, то особисто я противник всього, що з цим пов’язано. Ми використовуємо сертифіковане насіння, що має сортові посвідчення. Але проблема в тому, що в нашій країні зараз існує тільки одна лабораторія, що може визначати в насінні ГМО. Тому тут повинні відповідати продавці посівного зерна.

 

— Зараз, коли люди в пошуках роботи залишають села і перебираються до міста, Ви, наперекір сучасним тенденціям, намагаєтеся зберегти господарство. Напевно, це нелегко, звідки берете сили?

— Сьогодні, в нинішніх економічних умовах, дуже важко утримати управління сільськогосподарським підприємством. Та й кліматичні умови в останні роки нас не тішать: то зливи, то посуха. Все це призвело до того, що більшість фермерських сільгосппідприємств по всій країні просто змушені були закритися. Труднощі торкнулися і нашого господарства, але ми поки що тримаємося. Нині сільським господарством займаються або мільйонери, або альтруїсти. Звичайно, мені, як жінці, буває дуже нелегко. Часто охоплюють сумні думки. Але мене тримає віра, Церква, мій духівник. Колись я запитала батюшку, чи не кинути мені колгосп, але він мене благословив шукати хорошого інвестора і сказав, що вирощувати хліб — це Боже благословення, тому я маю цим займатися. Та й сама я відчуваю, що це дано мені від Господа.

Бесіду вела

монахиня Євтропія (Бобровнікова)

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.