ПРАЦЕЮ ТА МОЛИТВОЮ

На перехресті двох київських доріг — Лісового проспекту й вулиці Маршала Жукова — посеред клумби стоїть невеликий макет храму. Його поставили за ідеєю настоятеля храму на честь мучеників Адріана і Наталії протоієрея Романа Матюшенка. «Люди проходять або проїжджають, — говорить батюшка, — а це зображення нагадує їм про Божий дім, про молитву, про духовне життя».

«Років 12 тому, — згадує він, — коли храм ще будувався, ми служили у приміщенні міського центру радіаційного захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. На даху встановили дзвін. Одна наша парафіянка, яка тоді ще не ходила в церкву, через сімейні проблеми, що на неї навалилися, у відчаї готова була здійснити непоправний крок. Проходячи повз лікарню, вона раптом почула дзвін, що її дуже здивувало, бо тоді на Лісовому масиві не було храму. Вона пішла на цей дзвін. У церкві почула слова втіхи, що і вберегло її від біди. Тому зайве нагадування людям про Бога не завадить».
Цікаво, що в Україні існує тільки два храми на честь мучеників Адріана і Наталії — у Києві та Одесі. І якщо храм в Одесі (на Французькому бульварі) має багату історію (з 1897 р.), пов’язану з такими знаменитими людьми, як архієпископ Херсонський і Одеський Никон (Петін), академік В. П. Філатов, архітектор О. О. Бернардацці, грецький меценат М. Т. Маврокордато, Предстоятель нашої Церкви Блаженніший Митрополит Володимир, — то храм на Лісовому масиві у Києві ще дуже молодий, проте життя цієї парафії вельми різноманітне.
Вівтарників у настоятеля аж 40 хлопців — віком від восьми до 20 років. Усього при храмі (а це і проскурня, і недільна школа, і богословські курси, і крилас) несуть послух близько 100 осіб. 
До уваги читачів — інтерв’ю з отцем Романом.
— Батюшко, як Вам вдалося згуртувати такий дружний колектив і підтримувати таку багатосторонню діяльність?
— Працею та молитвою. Думаю, що парафіяни, бачачи наше щире бажання створити для них якомога кращі умови для духовного життя, самі стали активніше допомагати парафії. Зараз зі мною служать ще два священики. Ми намагаємося залучати більше людей. Так, наприклад, у недільній школі і в літньому спортивному таборі працюють студент Київської духовної академії та випускники богословських курсів. У проскурні трудиться моя мама. Нашу діяльність підтримують районна адміністрація і керівництво «чорнобильської» лікарні. Спільно з адміністрацією Деснянського району ми реалізуємо соціальні проекти. Знайшлися і благодійники. Люди приходять до церкви та пропонують свою допомогу, допомагають і залишаються з нами, що дуже радує. На Різдво й Пасху у нас є традиція за святковою трапезою вручати подарунки. Я намагаюся ставитися до усіх з однаковою увагою, нікого не виділяючи, й вирішувати суперечки в колективі відкрито, а не за спиною. Люди це цінують.
— А чому обрали саме такий архітектурний стиль?
— Сам я киянин. Навчаючись у Київській духовній семінарії та академії, дуже любив молитися у Хрестовоздвиженській церкві Лаври і співав там на криласі. Саме за подобою цього храму Божим Промислом вдалося побудувати нашу церкву. Тільки у нас п’ять куполів і ще є нижній храм, освячений на честь святої мучениці Татіани.
— У Вашій парафії багато молодих сімей з дітьми…
— Cвяті Адріан і Наталія традиційно вважаються покровителями сім’ї. Особливу увагу ми приділяємо роботі з дітьми. Біля церкви встановили дитячий майданчик, а навколо — лавочки й навіть фонтан, біля якого влітку збирається чимало дітлахів. Є задумка встановити для діточок фігури звіряток із бетону, бо у пластмасових звірят діти швидко обривають вуха (сміється). Хочеться, щоб молоді мами, гуляючи на майданчику, заходили з дітками в церкву помолитися, поставити свічку (маємо встановлений свічник для діток на їхній зріст). Діє наша недільна школа. Ми також опікуємося трьома дитсадочками на Лісовому масиві. Приходимо до дітей за поперед­ньою домовленістю із завідуючими, наприклад на Пасху, Різдво, Покров, день святого Миколая та ін. Діти готують святковий концерт. Дуже важливо, на мій погляд, щоб вони змалку бачили священика. На жаль, майже усі діти — з невоцерковленних сімей, але це не повин­но їх позбавляти можливості спілкуватися зі священиком. Їм корисно послухати розповіді про Бога і приємно отримати від нас подарунки: не тільки солодощі, але й іконки, хрестики, дитячі молитвослови. Це запам’ятовується надовго. Якось один хлопчик, трьох-чотирьох років, після наших відвідин на Пасху, розповів своєму дідові, нашому парафіянину, що до них приходив цар із хрестом на грудях. Іноді діти ставлять запитання на кшталт: «А чи правда, що ви живете на небі?». Нерідко через діток воцерковляються батьки.
— Як ведеться робота в недільній школі?
— Працюють три вікові групи. Ми повністю забезпечуємо дітей навчальними посібниками. На щастя, кількість діток у недільній школі щороку зростає. Влітку, вже третій рік поспіль, ми оздоровлюємо дітей безкош­товно або за мінімальну плату в православному спортивному таборі «Дозвiлля» у Кончі-Заспі за рахунок благодійників. У цьому таборі щодня проводяться заняття із Закону Божого, а щонеділі звершується Літургія. Діти мають можливість займатися спортом і знайомитися із Православною вірою одночасно.
— Як Ви думаєте, що важливо враховувати, працюючи над воцерковленням людей, над їхнім духовним зростанням?
—  Важливо пробуджувати в людях живу, діяльну віру. Потрібно, щоб люди зрозуміли, що Православ’я — віра не закомплексованих похмурих людей, якими, наприклад, вважають нас сектанти, але людей радісних і відкритих до спілкування. Для цього слід обов’язково проводити попередні роз’яснювальні бесіди перед Таїнством Хрещення і давати можливість людям виявляти свою віру в конкретних справах. Наприклад, у нас на парафії зусиллями парафіян, за підтримки благодійників, працює відділ добрих справ. За словами апостола Якова, віра, коли не має діл, сама по собі мертва (Як. 2: 17). На жаль, у наш час багато людей опиняються у скорботних ситуаціях. У таких випадках дуже важливо підставити людині плече, втішити, надати фінансову та молитовну допомогу. 
— А як проходить спілкування з людьми, які вже воцерковилися?
— Тут, мені здається, крім парафіяльних турбот потрібно виїжджати в паломництва. Ми не тільки відвідали чимало святих місць України та Росії, але й побували на Святій Землі, в Італії біля мощей мучениці Наталії, частицю яких нам благословив настоятель міланської парафії архімандрит Амвросій (Макар). Тепер у парафіян храму є можливість прикластися до мощей нашої святої покровительки.
— Які плани на майбутнє?
— Кожен день ставить нові завдання. Зупинятися на досягнутому не будемо. З Божою допомогою хочемо побудувати братський корпус із просторими класами для дитячої школи, трапезною для чаювань за духов­ною бесідою, як це вже існує в Іонинському монастирі. Хочеться, щоб люди мали можливість і духовно вдосконалюватися, і відпочити душею.
На сайті храму xpam.kiev.ua Ви зможете ознайомитися із життям парафії на честь святих мучеників Адріана і Наталії, дізнатися розклад богослужінь, прочитати газету «Адріан і Наталія».
Наталя Міненкова

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.