ПОВНОТА ВІДАННЯ НАУКИ

Християнство, подолавши язичницькі забобони, деміфологізувало природу, що сприяло виникненню наукового природознавства. Згодом науки — як природничі, так і гуманітарні — стали однією з найважливіших складових культури. До кінця XX століття наука й техніка досягли таких великих результатів і набули такого впливу на всі сторони життя, що перетворилися, по суті, на визначальний чинник буття цивілізації. 

Науково-технічний рівень цивілізації нині такий, що злочинні дії невеликої купки людей у принципі можуть протягом кількох годин викликати глобальну катастрофу, в якій безповоротно загинуть усі вищі форми життя. З християнського погляду, все це є наслідком того хибного принципу, що лежить в основі сучасного науково-технічного розвитку. Він полягає в апріорній установці, що цей розвиток не повинен бути обмежений будь-якими моральними, філософськими або релігійними вимогами. Проте за такої «свободи» науково-технічний розвиток потрапляє під владу людських пристрастей, передусім марнославства, гордощів, прагнення щонайбільшого комфорту, які руйнують духовну гармонію життя, з усіма негативними явищами, що випливають звідси. Тому нині для забезпечення нормального людського життя як ніколи потрібне відновлення втраченого зв’язку наукового знання з релігійними духов­ними та моральними цінностями. Потреба в такому зв’язку зумовлюється й тим, що значна частина людей не перестає вірити у всемогутність наукового знання.
Певною мірою саме внаслідок такого погляду в XVIII ст. частина атеїстично настроєних мислителів рішуче протиставила науку релігії. Водночас загальновідомим фактом є те, що за всіх часів, включаючи й теперішній, багато хто з найвидатніших учених були й залишаються людьми релігійними. Це було б неможливим за наявності принципових суперечностей між релігією та наукою. На­укове та релігійне пізнання мають абсолютно різний характер. У них різні вихідні засновки, різні цілі, завдання, методи. 
Слід відзначити й некоректність протиставлення релігії і так званого наукового світогляду. За своєю природою тільки релігія та філософія виконують світоглядну функцію, проте її не беруть на себе ні окремі спеціальні науки, ні все конкретно-наукове знання в цілому. 
Церква застерігає людину від спокуси розглядати науку як галузь, абсолютно незалежну від моральних засад. Сучасні досягнення в різних галузях, включаючи фізику елементарних частинок, хімію, мікробіологію, свідчать, що вони суть меч обоюдогострий, здатний не тільки принести людині добро, а й позбавити її життя. Євангельські норми життя дають можливість такого виховання особи, за якого вона не могла б використати із злим наміром одержані знання й сили.
Слід особливо виділити суспільні науки, внаслідок свого характеру неминуче пов’язані із галузями бого­слов’я, церковної історії, канонічного права. Вітаючи досягнення світських учених у даній сфері й визнаючи важливість гуманітарних досліджень, Церква водночас не вважає раціональну картину світу, що іноді подається в таких дослідженнях, повною і всеосяжною. Релігійний світогляд не може бути заперечений як джерело уявлень про істину, а також розуміння історії, етики та багатьох інших гуманітарних наук, які мають підстави й право бути присутніми в системі світської освіти й виховання, в організації суспільного життя. Тільки поєднання духовного досвіду з науковим знанням дає повноту відання. 
Людина як образ і подоба Незбагненного Творця в своїх таємничих глибинах вільна. Церква застерігає від спроб використати досягнення науки й техніки для встановлення контролю над внутрішнім світом особи, для створення будь-яких технологій сугестії та маніпуляції людською свідомістю або підсвідомістю.
(Із «Основ соціальної концепції УПЦ», XIV)

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.