ПОВЕРНУТИ ВТРАЧЕНИЙ РАЙ

Неодноразово доводилося чути від невіруючих, що люди (а особливо ченці) “вдаряються” в релігію, щоб уникнути життєвих проблем, сховатися від повсякденних труднощів, що віруюча людина створює свій маленький світ, щоб сховатися в ньому від реалій цього світу. Можливо, дехто саме так і уявляе духовне життя, але це хибна думка. Якщо говорити на цю тему з атеїстами, то навряд чи можна знайти переконливий контраргумент. Для них Церква — непотрібний і навіть шкідливий пережиток минулого.

Однак звернімося до історії. І візьмемо як приклад атеїстичну державу — колишній Радянський Союз. Які позитивні результати дало суспільству знищення Церкви? Ніяких. Зросла кількість населення в країні? Підвищився його культурний рівень, зріс рівень розвитку наук? Усі стали однаково багатими? Зовсім ні. Аморальність, брехливість і спроби побудувати своє щастя на нещасті інших проникли у найрізноманітніші сфери радянської системи і призвели до її краху. Крадіжки, безвідповідальність, подружні зради, аборти, пияцтво твердо вкорінилися у суспільстві. І досі ми пожинаємо ці плоди. І досі, не розуміючи цінності цього життя, багато хто живе у світі привидів — ниці інтереси, гонитва за багатством, байдужість до горя інших, врешті-решт — безглуздість існування і життєві розчарування. Все це — породження безбожництва. Зіпсута гріхом людська воля і совість. Людині все важче й важче творити добро.

Іще один наслідок атеїзму — кричуща духовна безграмотність. Якось мені довелося спілкуватися з одним чоловіком, який захоплювався тибетською філософією і різними псевдодуховними практиками. “Мені було там так добре, — розповідав він про досвід своїх астральних “подорожей”, — що повернення у цей світ гнітило мене, не хотілося жити…” Інакша реальність, псевдореальність, не відпускала цю людину. Результатом став алкоголізм.
Так, Православна Церква закликає нас не прив’язуватися до цього світу. І пов’язано це не з ненавистю до самого світу, адже він — Боже творіння, — а з ненавистю до гріха, до зла, що полонили його. Церква закликає до активної життєвої позиції: не боятися повсякденних труднощів, не тікати у світ ілюзій (алкоголь, наркотики, віртуальні ігри тощо). Церква закликає допомагати тим, хто потрапив у біду, але не допускати почуття своєї вищості над цим суєтним світом, своєї безгрішності, насправді нерідко викликаного байдужістю як до зла, так і до добра. Церква закликає нас реально поглянути на цей світ — з усіма його плюсами та мінусами. Але це погляд з позиції справжньої реальності, реальності, що перевершує усі реальності, — Божественного буття, Божественної Премудрості. Інакше все здаватиметься суєтою суєт, і нашу внутрішню порожнечу підмінить демонічна псевдореальність.
З часу гріхопадіння людина переживає тугу за втраченим блаженством, але повернути втрачений рай можна, лише звернувшись до його Творця. Все інше буде сурогатом раю, сурогатом щастя і врешті-решт призведе до НЕщастя.
Ігумен Лонгин (Чернуха)

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.