ПОВЕРНЕННЯ ТАЛАНТУ


Розповіді гостиничного

Якось восени я повертався з роботи, вся земля була всіяна золотавим листям, його гортав і замітав вітерець, який приніс мені до ніг білий листок паперу. Я підняв його, це було оголошення-запрошення на розпродаж зимових курток. Наближалася зима, мені дійсно потрібна була зимова куртка, і я поїхав до місця розпродажу. Жінка, яка сиділа поруч у трамваї, сказала, що вона теж туди їде і підкаже мені зупинку. Ми разом з нею вийшли, по дорозі розговорилися, і раптом вона мені каже: «Заходьте до мене в гості». У будинку Валентини (так звали господиню) висіло безліч картин та ікон. Ця жінка була художниця. Прості начебто сюжети: натюрморти, українські села, дівчина з хлопцем пливуть у човні по річці, ширяючі в небі птахи, але все ніби не намальоване, а вишите хрестиком. Я поцікавився, як вона може так передати всі тонкощі малюнка. Валентина розповіла, що малює під лупою (у Німеччині тоді якраз проходила виставка її робіт). Особливо виділявся портрет дівчини, років 20-ти, перев’язаний чорною стрічкою. Я запитав: «А хто це на портреті з траурною стрічкою?». Жінка відповіла, опустивши голову, що це її єдина донька, яку два роки тому вона втратила. Донька на той час закінчила університет, факультет іноземних мов.  Ди­плом у неї був з відзнакою. Вони з подружкою переходили дорогу, аж раптом з-за рогу, на червоне світло, виїхала машина і збила подружок. Донька померла одразу, а подружка залишилася живою. Народилася донька моєї співрозмовниці восьмимісячною, і мама дуже переживала за її здоров’я, а незабаром її покинув чоловік. Стрес за стресом. Але коли їй зовсім було погано, вона брала аркуш паперу, пензлик і починала малювати. Так поступово прийшла до тями. А за два роки до трагічної смерті доньки вона намалювала картину, де Ангели несуть дівчину на небо… Валентина зневірилася і ремствувала на Бога, що Він забрав її єдину дитину, адже донька нікому не робила зла. І стала невтішна мати шукати різні шляхи, як забути своє горе. Поїхала до Індії, до якогось знаменитого гуру, щоб він заспокоїв її. А після приїзду з Індії у художниці пропав талант… У момент нашої розмови подзвонили у двері. Це були гості з Німеччини. Ми познайомилися і разом посиділи за святковим столом: господиня пригощала нас українським борщем і варениками. Коли я залишив гостинний дім, купувати куртку було вже пізно. Через чотири місяці я вирішив зателефонувати художниці і вона розповіла мені, як до неї знову повернувся талант. — Через місяць після нашого знайомства до мене уві сні прийшла моя померла донька і сказала, що я повинна вірити в Бога, покаятися, допомагати бідним і знову почати малювати свої картини, щоб вони радували людей. І це буде їй моя допомога. Валентина сказала, що донька навернула її до Бога, і Господь повернув художниці дар малювання. Через деякий час я побачив на виставці у Києві нові роботи Валентини.

Володимир Осауленко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.