Помянух дни древния. Про читання паримій у Неділю П’ятидесятниці

М. Врубель. Зішестя Святого Духа на апостолів.
1884 р. (живопис олією). Хори Кирилівської церкви

Свято Новозавітної П’ятидесятниці було встановлено самими апостолами. Слід зазначити, що крім Пасхи лише свято П’ятидесятниці має свої корені у Старому Завіті.

За своєю важливістю для іудеїв П’ятидесятниця була другим святом після Пасхи. У цей день, іудеї святкували прийняття Мойсеєм на горі Синай Закону Божого, яке відбулося на п’ятидесятий день після свята Пасхи. Крім того, іудейська П’ятидесятниця була вираженням вдячності іудеїв у зв’язку зі збором врожаю. З огляду на те, що цей день припадав на період жнив, його також називали «Святом жнив». Усі іудеї цього дня приносили у Храм перші плоди нового врожаю. П’ятидесятниця, яку іудеї святкували яскраво, називалася також «Святом седмиць» (див.: Вих. 34: 22; Лев. 23: 15–17; Числ. 28: 31; Втор. 16: 9–10).

Свято християн

У Новому Завіті зауваження апостола Павла в посланні до Корінфян: «в Ефесі ж я пробуду до П’ятидесятниці» (1 Кор. 16: 8) і зауваження апостола Луки, що той самий апостол Павел поспішав на П’ятидесятницю в Єрусалим (див.: Діян. 20: 16), свідчать про те, наскільки шанував апостол це свято. Вже в Постановах Апостольських (кн. 5, розділ 20) є пряме свідчення про святкування Святої П’ятидесятниці: «Через десять днів після Вознесіння буває п’ятдесятий день від першого дня Господнього (Пасхи), цей день нехай буде великим святом. Бо у третю годину цього дня Господь Іісус послав дар Святого Духа».
Від IV ст. свідчення про П’ятидесятницю (і як про священний період на 50 днів, і як про особливе свято) часто зустрічаються у церковних письменників. Блаженний Августин згадує про нічне богослужіння (всеношну) (мабуть, поєднуване з Літургією) на П’ятидесятницю. Закон Феодосія Молодшого забороняє публічні видовища під час свят Пасхи і П’ятидесятниці, причому зазначають дві особливості цих свят: 1) неофіти знімають свій білий одяг, який служить знаком нового світонародження (Водохреща) у святій і небесній купелі, і 2) у цей час читаються «апостольські страждання», тобто Діяння святих Апостолів. Особливої богослужбової урочистості святу надавав звичай Стародавньої Церкви звершувати цього дня Хрещення оглашених (тому на Літургії традиційний спів Трисвятого замінюється співом «Елицы во Христа крестистеся…»). У IV ст. святим Василієм Великим були складені молитви із земними поклонами, які читаються на вечірній донині. У VIII ст. святий Іоанн Дамаскін і святий Косма Маюмський склали на честь свята багато піснеспівів, які й тепер співає Церква. Особливе місце у святковому богослужінні належить париміям.
Найбільше зібрання притч міститься в однойменній Книзі Притч Соломонових. Читання саме з цієї книжки частіше, ніж з інших старозавітних книг, пропонується у церковних службах. Від Книги Притч, як найбільш уживаної, назва «паримія» поширилася і на інші церковні читання, взяті з інших священних книг, які можуть мати не лише повчальний, алегоричний характер, а й історичні свідчення, пов’язані з певним святом або до дня пам’яті великого святого.

Провіщати про великі діла Божі

Найчастіше паримія являє собою цілісний уривок із біблійних книг, однак іноді вона складається з кількох різних уривків, об’єднаних в один. Прикладом чого може слугувати перша паримія, що читається під час великої вечірні на свято П’ятидесятниці. Її взято з 11-ї глави Книги Чисел і складається вона з двох уривків, об’єднаних в один: перший — 16–17-й стихи і другий — 24–29-й стихи. Оповіді цієї паримії переносять нас до подій 40-річного мандрування єврейського народу пустелею. Ізраїльтяни, втомлені тяжкістю шляху й іншими злигоднями, постійно дорікали Мойсеєві. І хоча Господь годував Свій народ манною небесною, люди вимагали і різноманітності в їжі, і вдосталь води. Скарги на труднощі шляху не припинялися, і Мойсей став у молитві просити собі у Бога смерті. Йому гірко було бачити малодушність народу, який не вміє цінувати свободу і не хоче перетерпіти тимчасові складнощі на шляху до землі, дарованої їм Богом. Бог почув його молитви і звелів зібрати у скинії 70 мужів, яким обіцяв дати «від Духа, сущого» в Мойсеї, щоб вони могли розділити з ним тягар управління народом. Таке служіння вимагає особливої Божої допомоги, і Бог обіцяє обраним старійшинам ті самі дари Святого Духа, які були дані Мойсеєві. І от усі 70 мужів відчули особливе натхнення і «пророкували». Мовою Святого Письма «пророкувати» — це не обов’язково передрікати, а більше звіщати «про великі діла Божі» (Діян. 2: 11), сказати про Бога так, щоб душа загорілася як у самих старійшин, так і в усіх тих, хто їх чує.
Для виконання Божого веління Мойсей обрав по шість представників з 12 колін, усього 72 чоловіка. Медад і Елдад залишилися у стані і не пішли до скинії, оскільки не увійшли до числа 70-ти старійшин, але і на них зійшов Дух Святий, і вони відчули таку ж благодать, яку отримали 70 старійшин. Іісус Навин заборонив їм пророкувати, але Мойсей розсудив інакше: хто може дати Духа Божого без Бога? Якщо Бог дав, то як можна забороняти?
Ці слова про дію Святого Духа у Старозавітній Церкві згадуються за богослужінням свята, яке прийнято називати днем народження Новозавітної Церкви. Як до 70-ти обраних Мойсеєм старійшин для Свого народу, Бог посилає Духа Святого і до 12-ти апостолів, обраних Самим Господом Іісусом Христом для Нового Ізраїлю, для Своєї Церкви.

Обітування Святого Духа

У другій паримії згадуються слова з Книги пророка Іоїля (див.: Іоїл. 2: 23–32), звернені до синів Ізраїлевих у важкий час, коли посуха і сарана знищили посіви, і виникла загроза голоду. Бог допускає страждання для того, щоб у біді люди згадали про Нього. Це вимушений захід — піст, який, можливо, ще змусить їх звернутися до Бога. Пророк обіцяє їм такий урожай, що перевершить багато попередніх. Бог цим хоче не стільки залагодити прикрощі минулого, скільки зміцнити віру в людях, яким Він хотів би дати не тільки рясність плодів земних, а й щедроти дарів Святого Духа. Апостол Петро наводить слова пророка і відносить їх до моменту зішестя Святого Духа в Новозавітній Церкві в день П’ятидесятниці. Господь обіцяє: «…зіллю Я від Духа Мого на всяку плоть; і будуть пророкувати сини ваші й дочки ваші, і юнаки ваші видіння бачитимуть, і старці ваші сновидіннями наставлені будуть» (Діян. 2: 17), тобто, дати дари Святого Духа всім людям, незалежно від приналежності до обраного народу, незалежно від віку і статі.
Найсуттєвіше і найстрашніше пророцтво, про яке йдеться у Святому Письмі (див: Діян. 2: 19–21) — про настання дня Господнього, тобто останнього Суду. На землі йому передуватимуть і кровопролитні війни, і землетруси, і стихійні лиха. На небі наближення Страшного суду ознаменує затемнення Сонця і Місяця. Знамення ці згадували апостоли в день П’ятидесятниці. Думка про Суд не може не викликати страху, але страх цей не для всіх буде жахом відчаю. Але кожен, хто прикличе Господнє ім’я, спасеться. Це не означає просто вимовити чи подумки прикликати ім’я Боже, але, головне, сповідувати Бога життям по вірі, згідно із Запові­дями Господніми. Це підтверджує і Христос у Євангелії: «Не кожен, хто говорить до Мене: Господи! Господи!, увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного» (Мф. 7: 21).
У день Зішестя Святого Духа здійснилося пророцтво про зішестя на віруючих благодаті Святого Духа, тому ці слова і читаються у свято П’ятидесятниці.

Пом’якшення кам’яних сердець

У третій паримії (Єз. 36: 24–28) згадується про повернення іудеїв з вавилонського полону і про спасенну духовну переміну в їхньому житті. Іудеї в роки полону були розсіяні по різних володіннях Вавилонського царства. Кір, завоювавши Вавилон, дозволив їм повернутися у Палестину. На батьківщині предків вони відчули необхідність очищення, бо спілкування з ідолопоклонниками не могло не вплинути на них. І Господь через пророка обіцяє їм: «І візьму вас з народів, і зберу вас з усіх країн, і приведу вас у землю нашу. І окроплю вас чистою водою, і ви очиститеся від усіх скверн ваших, і від усіх ідолів ваших очищу вас» (Єз. 36: 24–25). Окроплення чистою водою є прообразом очищаючої благодаті Святого Духа. Блаженний Феодорит бачить у чистій воді прообраз Хрещення. Далі Господь обіцяє дати нове серце, тобто абсолютно змінити, оновити людину. Це спроможна звершити лише благодать Святого Духа. Життя оддалік від Бога робить серце скам’янілим, і лише Господь благодаттю Духа Святого пом’якшує кам’яне серце, робить його чуйним, теплим, живим, здатним відгукуватися на дотик Божественних слів.
Преображення віруючих під дією благодаті Божої відбулося вже у Новозавітній Церкві, де здійснилося пророцтво: «і будете Моїм народом, і Я буду вашим Богом» (Єз. 36: 28). Обраним народом стають християни, землею обітованою — Новозавітна Церква, а людьми Божими — всі, хто належить до неї.
Паримії свята П’ятидесятниці є надзвичайно важливою частиною богослужіння, оскільки в них показано і піклування Бога про Свій народ у Старому Завіті, і обітниця особливої благодатної дії Духа Святого в Новозавітній Церкві.

Підготував Максим Мудрак
За матеріалами сайта pravoslavie.ru

Паримія (від грец. παροιμία — «притча») — читання зі старозавітних, а іноді новозавітних книг на вечірніх у свята з полієлеєм, на великих вечірніх під час всеношної, на щоденних вечірніх у дні Чотиридесятниці (Великого посту), на «царських часах», на часах у дні Чотиридесятниці, на деяких молебнях (наприклад, у чині великого освячення води, у подячному молебні 25 грудня).

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.