ПОКРОВИТЕЛЬ РУСЬКОГО ВОЇНСТВА. Благовірний князь Василій (Василько) Ростовський (день пам’яті — 17 березня за н. ст.)

Військова доблесть, священний обов’язок служінню Батьківщині, почуття справедливості і слухняність старшим — ці традиційні риси руського князя знайшли своє втілення у святому благовірному князі Василієві Ростовському. Він належав до славного роду Мономаховичів. Юрій Долгорукий був його прадідом, а Всеволод III Велике Гніздо — дідом. Святий Василій народився 1208 р. у Ростові, де князював його батько — Костянтин Всеволодович.

Через вісім років він став керувати усім Ростово-Суздальським князівством у м. Володимир-на-Клязьмі, а Ростов віддав в уділ сину Василію. Благовірному князю не виповнилося ще й десяти, коли прийшла звістка про смерть батька. З цього часу наставником юнака став його дядько — святий Юрій, який почав правити Володимирською землею. Відомо, що 1219 р. праведник уже брав участь у поході володимиро-суздальських військ на Волзьку Булгарію, а через два роки — до гирла Оки, де святим Юрієм був закладений Нижній Новгород. Літописці відзначали велику популярність князя Василія серед бояр та інших підлег­лих йому людей. «Бо хто служив йому, — говориться в літописі, — хто їв хліб його і пив з ним чашу, той вже не міг бути слугою іншого князя». У стародавніх джерелах говориться про світлий величний погляд благовірного правителя, його відвагу, благодійність, розум, освіченість, а також лагідність і доброзичливість. У 1223 р. Василію було доручено очолити допоміжний загін для загальноруського степового походу проти татар, які раптово вторглися в межі союзників Русі — половців. Діставшись до Чернігова, Василій отримав сумну звістку про загибель руського воїнства у битві на Калці 16 червня 1223 р.  Його війську нічого не залишалося, як повернутися назад у своє князівство. У 1227 р. Василій одружився з донькою святого Михаїла Чернігівського — Марією, а через чотири роки у них народився старший син — Борис.
Життя йшло, катастрофа при Калці стала потроху забуватися. Ще у 1236 р. Василій гуляв на весіллях своїх рідних братів князів Володимира і Мстислава, тоді коли татари вже взяли Волзьку Булгарію. А наступного року татарський смерч обрушився і на саму Русь. У грудні взяли Рязань. Великий князь Юрій не наважився виступити з військами на допомогу, займаючись підготовкою до оборони своїх земель. Пропозицію щодо миру ціною визнання васальної залежності від хана було відхилено. «Славетний бій, — вирішив князь, — краще за ганебний мир». Після першої поразки під Коломною взяли Москву. Організувавши оборону столиці князівства, Юрій з Василієм відійшли за Волгу, щоб зібрати нові війська замість тих, що були знищені Батиєм. Там праведники дізналися про загибель столиці князівства Володимира-на-Клязьмі, а також усієї родини Юрія. Його сини князі Всеволод, Мстислав і Володимир були зарізані «перед очима хана». 4 березня 1238 р. відбулася вирішальна битва на р. Сіті. Татари змогли оточити руську армію. Почалася різанина, в якій князь Юрій був порубаний, а поранений святий Василій потрапив у полон. Після відмови праведника служити ханові та зрадити свою віру настали муки. «И много мучивше его, смерти предаша, повергоша его в лесу Шернском». Василій Ростовський загинув, не доживши й до 30-ти. Тіло благовірного князя було знайдено сином священика і привезено до Ростова, де його поховали в Успенському соборі поруч з останками святого Юрія. Цей факт був сприйнятий сучасниками як вияв милості Божої до князів-соратників.
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.