«ПОКЛОНІМОСЯ ПІДНІЖЖЮ НІГ ЙОГО». Про паломництво на Святу Землю в часи древньої Церкви (ЗАКІНЧЕННЯ)

Знову звернувшись до «Церковно-історичних оповідей загальнодоступного змісту й викладу» професора Олексія Петровича Лебедєва (1845–1908), продовжимо знайомство з історією паломництва на Святу Землю в часи древньої Церкви.

ПРО МІСЦЯ ПОКЛОНІННЯ
З особливою ревністю християнські мандрівники IV–V ст. відві­дували Єрусалим, де, насамперед, вклонялися Животворящому Хресту Господньому. За словами святого Кирила Єрусалимського (IV ст.), частиці від Хреста Христового розносилися паломниками по всій християнській землі.
Уже тоді в числі найшанованіших єрусалимських святинь були печера Гробу Господнього і гора Голгофа, місце хресної смерті Спасителя. Відвідували паломники Сіонську світлицю,  оглядали дім первосвященика Каяфи і преторію римського правителя Понтія Пілата (що збереглися, хоча й у запустінні, до IV ст.) та багато інших пам’ятних місць. Після Єрусалима особливу увагу мандрівників привертав Віфлеєм. За свідченням блаженного Ієроніма, тут відвідували «готель Марії», тобто місце Різдва Христового. Серед святих місць, що їх вважали своїм обов’язком відвідати паломники, були: гора Єлеонська поблизу Єрусалима, з якої вознісся Господь; гроб Лазаря у Віфанії; Йордан; гора Фавор, на якій, за переданням Церкви, Господь преобразився перед учнями; такі міста, як Назарет, Кана, Капернаум, а також море Генісаретське.
Особливо варто згадати, що привертали увагу древніх мандрівників величні будови, які було споруджено на Святій Землі імператором Костянтином Великим та його матір’ю Єленою. За словами О. П. Лебедєва, «ці чудові споруди були нібито знаками перемоги християнства над язичництвом, яка звершилася на початку IV століття», а «перше місце посідала споруда над печерою Гробу Господнього і храм поблизу неї». Крім цього храму, Костянтин побудував храм біля дуба Мамврійського, який мандрівники вважали настільки ж прекрасним, як і храм у Єрусалимі. У свою чергу, свята Єлена побудувала прекрасні храми над печерою Різдва Христового у Віфлеємі та на горі Єлеонській — на місці Вознесіння Господнього, що також привертали увагу паломників.
ДУМКИ ПРО ПАЛОМНИЦТВО
У зв’язку з тим що у IV і на початку V ст. паломництво на Святу Землю стає справою досить поширеною, в той самий час отцями і вчителями Церкви було висловлено чимало глибоких думок про важливість і значення подорожей на Святу Землю. Причому думок, що не тільки збуджують і зміцнюють прагнення до прочанства, але й таких, що вчили християн бути обережними у своїх пориваннях до подорожей і пов’язувати цінність паломницького подвигу не з дальністю подорожі, а з правильним душевним настроєм. Наприклад, блаженний Ієронім надавав дуже великого значення паломництву на Святу Землю у справі релігійного прогресу християнина, але, в той самий час, радив мандрівникам ні на хвилину не забувати, що справжнє служіння Богу — в дусі (див.: Ін. 4: 23–24), і давав зрозуміти, що паломництво на Святу Землю тоді тільки матиме значення, коли паломники, побачивши місця хресної смерті та воскресіння Спасителя, поховають себе для гріха і воскреснуть для нового, досконалого життя. У свою чергу, святий Григорій Ніський писав про те, що було б безпідставно думати, ніби, побувавши в Єрусалимі, людина стає більш віруючою, ніж інші люди, і що вона стає святішою, особливо якщо думки її залишаються гріховними.
ПІСЛЯ ЗАВОЮВАННЯ ПАЛЕСТИНИ МУСУЛЬМАНАМИ
Як зауважує професор О. П. Лебедєв, вивчення історії подорожей на Святу Землю після V ст. древньої Церкви ускладнюється, оскільки «історик не багатий документами», але все одно виклад цієї історії можливий. Ось як викладає її сам Лебедєв: «Недовго Свята Земля залишалася в руках християнського уряду. На початку VII ст. Палестина була завойована сарацинами-мусульманами, під пануванням яких вона залишалася в усі часи древньої Церкви. Без сумніву, попервах цього панування християни побоювалися вирушати в подорож до святих місць, які перебували в руках невірних. Можливо, цим пояснюється та обставина, що ми так мало знаємо про подорожі у Святу Землю із VII століття. Але незабаром виявилося, що побоювання і страх іновірного панування в Палестині безпідставні. Магометани-сарацини з вельми важливих причин анітрохи не думали перешкоджати мандрівникам-християнам, навпаки, вони навіть прихильно дивилися на таку справу. У самих магометан становила релігійний закон  —  подорож до святих місць: що вважали вони справою святою для себе, в тому вони не могли відмовляти й християнам. До того ж, такі місця, як Єрусалим, предмет глибокого релігійного шанування християн, були також священними й гідними шанування і в очах сарацинів-магометан. До цього приєднувалися й економічні розрахунки з боку нових володарів Палестини. Мандрівники залишали в Палестині чимало золота, чи то у вигляді різних милостинь на користь церков, чи то у вигляді плати за дозвіл оглянути ту або іншу святиню, що перебувала у руках невірних, чи то у вигляді простих витрат на проживання: все це спонукало магометан не перешкоджати християнам відвідувати святі місця Палестини».
ПРО ПАЛОМНИКІВ МИМОВОЛІ
Примітно, що труднощі та небезпеки подорожі (наприклад, можливі зіткнення з іновірними) робили паломницький подвиг ще більш привабливим і цінним в очах християн, і той, хто здійснив таку подорож, дивився на себе як на свого роду героя. У той самий час, якщо у IV–V ст. на Святу Землю подорожували з доброї волі, спонукувані благочестям і бажанням вклонитися святим місцям, що пов’язані з великими подіями Священної історії, то в наступні століття серед паломників нерідко можна було зустріти тяжких грішників, які подорожували до святих місць із примусу духовної влади, щоб замолювати гріхи. Траплялося, що такі мандрівники, замість того щоб очистити свою душу подвигом, час шляху використовували на аморальні справи.
В ОЧІКУВАННІ КІНЦЯ СВІТУ
Своєрідний сплеск подорожей на Святу Землю спостерігався в X і XI ст. У зв’язку із закінченням тисячоліття християнської ери багато християн чекали настання кінця світу. Наприкінці X ст. чимало з них вирушили до Єрусалима, щоб у поклонінні місцевим святиням почерпнути сили для боротьби з антихристом і гідно приготуватися до Страшного суду. Оскільки кінець X ст. не виправдав зазначених вище очікувань, те саме стали думати про кінець XI ст.
ПЕРЕКРУЧЕННЯ ПАЛОМНИЦЬКОГО ПОДВИГУ
Одним із перекручень звичаю подорожувати на Святу Землю були подорожі, натхнені надією удостоїтися смерті в Єрусалимі (багато хто вважав, що тим самим відкриють собі райські двері). Як повідомляє професор О. П. Лебедєв, «у деяких мандрівників паломництво набуває вигляду своє­рідного до дивини. Вигадали особливий одяг для подорожей до святих місць, одяг, що показував би їх грішниками, які каються; в руки брали бич, ймовірно, в ознаменування того, що прийнятий ними подвиг є свого роду самобичування; нерідко йшли босоніж. Останню крайність у подорожах описуваного часу складає те, що деякі йшли таким чином: три кроки зроблять вперед, а потім крок назад, щоб у такий спосіб подов­жити шлях і зробити його бажанішим Богу». У зв’язку з цим прикладом доречно ще раз згадати слова святителя Григорія Ніського про те, що «зміна місця не наближає нас до Бога. Але де б ти не був, Господь прийде до тебе, якщо обитель душі твоєї виявиться такою, щоб Господь міг вселитися в тобі й ходити» (див.: Лев. 26: 12).
Підготував Михайло Мазурін

«ПОКЛОНІМОСЯ ПІДНІЖЖЮ НІГ ЙОГО». Про паломництво на Святу Землю в часи древньої Церкви

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.