«ПОГЛЯНЬ НА НОВІЇ ЛЮДИ СВОЇ! ДАЙ ЖЕ ЇМ, ГОСПОДИ, УЗНАТИ ТЕБЕ, ІСТИННОГО БОГА» До 1025-річчя Хрещення Русі

Розпочавшись у апостольські часи, проникнення християнства в усі куточки нинішньої України тривало близько півтора тисячоліття. І все ж вирішальною була та подія, 1025-річчя якої ми відзначаємо цими днями — Хрещення Русі трудами рівноапостольного князя Володимира та його сподвижників.

ДО СВЯТОГО ВОЛОДИМИРА
1025-річчя Хрещення Русі, яке широко відзначають цими днями її спадкоємці — Україна, Росія та Білорусь, дає привід зазирнути у минуле, охопити уявним поглядом набагато триваліший проміжок часу, щоб зрозуміти місце та значення цієї події в нашій історії.
Ми по праву вшановуємо дату прийняття християнства Руссю — і хрестителя країни — рівноапостольного князя Володимира. І все ж про Христа, Розіп’ятого й Воскреслого, народи, які жили на території нинішньої України, дізналися набагато раніше. Згідно з давніми джерелами Благу Вість на береги Криму і Причорномор’я приніс брат апостола Петра, апостол Андрій Первозванний. Широко побутує версія, що він далі піднявся по Дніпру й досяг навіть Ладоги та Балтики, обігнувши потім морями Європу. Хоча ця версія й менш достовірна і спирається лише на передання, проте багато істориків Церкви цілком припускають таку можливість.
Безперечно те, що християнство з’явилося й утвердилося найраніше в Криму. Сюди, в Херсонес, римською владою був засланий і прийняв близько 101 р. мученицький вінець святий папа Климент I — апостол від 70-ти, четвертий єпископ римський. За переданням він застав тут уже близько двох тисяч християн. Можливо, частина з них була навернена раніше апостолом Андрієм, інші ж були заслані каторжники з різних частин Римської імперії. Завдяки апостольській проповіді святого Климента увірували у Христа і прийняли Хрещення ще кілька тисяч осіб. 
 
На самому початку IV ст. у Херсонесі було засновано єпископську кафедру. Її становлення було нелегким — кільком першим єпископам довелося прийняти мученицький вінець від затятих поган. Тільки після Міланського едикту (313 р.) імператора Костянтина християнство на південному березі півострова утвердилося, про що свідчить участь місцевого єпископа у діяннях Другого Вселенського Собору 381 р. Тоді ж північніше Кримських гір оселилися хрещені до того часу готи, і, незважаючи на те що населення з віками змінювалося, Готфійська єпархія проіснувала тут до кінця ХVIII ст. Були й інші кримські єпархії — Сурозька (Сугдайська), у районі нинішнього Судака, і Фульська.
Дещо пізніше Євангельська Вість прийшла до жителів Північного Причорномор’я. Сподвижник першого херсонеського єпископа-мученика святого Василія, святий Єфрем, приніс її на береги Дунаю, але кілька років потому був там усічений мечем. У III ст. у пониззі Дніпра розселилися готи. Підкоривши собі Боспорське царство, вони нападали звідси на володіння Римської імперії, привозячи багато грецьких полонених. Серед останніх було чимало християн, чия проповідь мала успіх. Уже на Першому Вселенському Соборі у Нікеї 325 р. був присутній боспорський єпископ Кадм.
Два століття потому, за імператора Юстиніана, який активно сприяв поширенню в імперії християнства, Крим і Боспор стали володіннями Візантії. Єресі монофелітства та іконоборства, що запанували пізніше в Константинополі, привели на північні чорноморські береги багатьох християн, що зберегли вірність Православ’ю. Серед засланих сюди був і святий папа Римський Мартін I († 655), який знайшов у Херсонесі свою кончину. Багато хто, особливо в часи іконоборства у VIII–IX ст., тікали у Крим та його околиці від гонінь. Тут, у печерних монастирях і скитах, подвизались вони в молитві, також ведучи проповідь серед місцевого язичницького населення, дотримуючи настанови Спасителя апостолам: ось, Я посилаю вас, як овець поміж вовків: отже, будьте мудрі, як змії, і лагідні, як голуби (Мф. 10: 16). Тоді ж, як вважають деякі історики, виникли печерні скити у Придністров’ї і, можливо, навіть на місці нинішньої Свято-Успенської Святогірської Лаври. Ревним захисником іконошанування був святитель тефан Сурозький, († 787), архі­єпископ Сугдеї (нині м. Судак).
Широкий степовий і лісостеповий край, від гирла Дунаю до Дону, та Поділля, що примикає до нього із заходу, історики називають «коридором цивілізацій». Протягом двох тисячоліть тут пройшло кілька хвиль переселення народів. Кочові племена приходили, зазвичай, зі Сходу, осідали тут, хто на кілька років, а хто на віки. Але насувалася нова хвиля завойовників і змітала попередніх. І християнство також, проникнувши сюди в перші століття після Р. Х., не­одноразово, ледь оволодівши душами осілих на цій землі, відступало під натиском нових завойовників, щоб діяннями подвижників знову утвердитися серед новоприбулих.
У житії святителя Стефана Сурозького ми зустрічаємо першу згадку про тих, хто згодом прийде сюди останніми, але цього разу назавжди, і, перетворивши тисячолітнє Дике Поле на квітучий землеробський край, утвердить тут віру Христову. У житії Стефана Сурозького згадується цікавий момент, який викликає супе­речки серед істориків. Невдовзі після смерті святителя «рать великая русская из Новаграда» на чолі з якимось князем Бравліном здійснила спустошливий набіг на Крим. Узявши Сугдею, Бравлін спробував пограбувати храм святої Софії, де була гробниця святого Стефана, і був уражений хворобою, якої позбувся, тільки коли разом зі своїми боярами був хрещений архієпископом Філаретом. Що це за князь і яке відношення має Новаград до Новгорода, заснованого, як вважають, більш як півстоліття потому, залишається нез’ясо­ваним.
Куди більш документованою є подія літа 860 р., коли «той самий, що всіх залишає позаду в лютості і кровопролитті, так званий народ Рос», як писав сім років потому святий патріарх Фотій, на 200 кораблях здійснив набіг на Константинополь. «Та нині, однак, — продовжує святитель, — і вони змінили язичницьку і безбожну віру, у якій перебували колись, на чисту і щиру релігію християн… І при цьому настільки розпалилося їхнє жагуче прагнення та поривання до віри <…>, що прийняли вони у себе єпископа й пастиря і з великою ретельністю та старанням зустрічають християнські обряди». Таким чином, вважають історики, десь у цьому семирічному проміжку князі Аскольд і Дір з боярами та частиною народу прийняли Хрещення у Києві від єпископа, посланого Константинопольським патріархом Фотієм. Можливо, висловлюються припущення, навіть від самих святих братів Костянтина-Кирила та Мефодія, посланих невдовзі після набігу до хазарів. Щоб там не було, але у складі Константинопольського патріархату була тоді утворена «Руська митрополія», яка згадується в деяких списках статуту імператора Льва Премудрого (886–912) на 60-му місці.
Але язичницька реакція, що наступила після захоплення Києва Олегом у 882 р., на сторіччя вкинула Русь знову в морок ідолопоклонства. Християни (здебільшого варяги) становили незначну меншість навіть у Києві, де існував храм в ім’я пророка Ілії. Благовірна княгиня Ольга, прийнявши в середині Х ст. християнство сама, сприяла його поширенню, проповідуючи під час своїх поїздок по країні і ставлячи хрести на місці язичницьких капищ.
У той самий час західні слов’янські землі, що входили до складу Великої Моравії, після приходу туди 863 р. святих рівноапостольних братів і створення ними слов’янської абетки, пережили 22-річний період бурхливого розвитку своєї Церкви. Однак, незабаром після смерті святого Мефодія, зусиллями князя і німецьких єпископів там узяв гору латинський обряд. І все ж у ці роки учні святителя змогли хрестити багатьох у Закарпатті, де, можливо, навіть була заснована єпархія в Мукачевому. За уривчастими відомостями деякі з них проповідували в Подільських землях «…навіть до р. Ушиці» і проник­ли в нинішню Галичину до дулібів, білих хорватів і бужан, що жили тут. Століття потому, 981 р., великий князь Київський Володимир відвоював у Польщі Перемишль та Червенські міста й пізніше, після Хрещення Русі, включив ці землі — Червону Русь — до складу Волинської єпархії.
ХРЕЩЕННЯ РІЗНИХ ЗЕМЕЛЬ РУСІ
Кияни були хрещені рівно­апостольним князем Володимиром та присланим від Константинопольського патріарха Миколая II Хрисоверга духовенством у 988 р. «Повість минулих літ» повідомляє, що князь під час Хрещення свого народу підніс таку молитву: «Боже великий, що сотворив небо і землю! Поглянь на новії люди Свої! Дай же їм, Господи, узнати Тебе, істинного Бога, як ото узнали землі християнськії, і утверди в них віру правдиву і незмінную. [А] мені поможи, Господи, проти врага-диявола, щоб, надіючись на Тебе і на Твою силу, одолів я підступи його».
Два роки потому Хрещення прийняв Новгород, а самим кінцем століття датована берестяна грамота, що згадує християнський храм у далекому Суздалі, у північно-східній Русі, що свідчить на користь відомостей, які містяться в пізніх літописах, про раннє Хрещення цих земель. Розіславши по уділах своїх дітей, великий князь дбав про максимальне поширення віри — від Пскова і Новгорода до Ростова і Мурома, від Полоцька, Володимира-Волинського до боспорської Тмутаракані.
І все-таки не підлягає сумніву, що землі, близькі до столиці — Києва, прийняли Святе Хрещення раніше, ніж околиці, особливо населені здебільшого неслов’янами, мовою яких Святе Письмо і богослужбові тексти не були ще перекладені. Це відзначають усі церковні історики, починаючи з митрополита Макарія (Булгакова). Та й глибина проникнення християнства в народні маси на півдні Русі була більша, охоплення їх ширше.

Як вважають, перша митрополича кафедра перебувала (до будівництва київського Софійського собору на початку ХI ст.) у Переяславі. З перших єпархій Новгородська, Ростовська, Чернігівська та Білгородська (біля Києва) були засновані близько 992 р., Туровська — трохи більше ніж на десятиліття пізніше.
Волинь, оповідає передання, особливо любив князь Володимир, який заклав тут м. Володимир-Волинський, а в 1001 р. недалеко від міста було засновано Святогірський монастир у Зимно, що стоїть і понині. Він подарував обителі ікону Божої Матері, отриману від Константинопольського патріарха в благословення на шлюб із сестрою імператора Візантії Анною. 
Велика Володимир-Волинська єпархія охоплювала Галицькі та Подільські землі. В останніх відроджувалися печерні монастирі, де два з половиною століття до того ховалися грецькі іконошанувальники. Тут, свідчить передання, преподобний Антоній у 1013 р., повертаючись з Афону до Києва, якийсь час провів у заснованому ним печерному скиту, з якого виріс Лядовський скельний монастир. Величезну роль у поширенні віри Христової відіграла заснована святим Антонієм Києво-Печерська Лавра. Потім він деякий час провів у Чернігові, де, користуючись заступництвом князя Святослава Ярославича, замовника знаменитих двох Ізборників Святослава, також заснував печерний монастир. 
Монастирі, поширившись по всій неосяжній Русі, стали оплотом грамотності, звідси ченці несли в народ віру, тут вели літописи, складали житія святих, що подвизалися в них. Школи, за велінням Ярослава Мудрого, існували і при храмах. За зразком Києва, у Новгороді та Полоцьку при ньому були закладені Софійські собори, в Чернігові його брат-суперник Мстислав збудував величний Спасо-Преображенський собор.
Відомо про Хрещення у ХII ст. деяких половецьких князів. Осівши на землях уздовж Росі, деяка частина половців та інших кочівників прийняла християнство. Найпізніше на території України Православ’я утвердилось на землях, які стали після навали монголо-татар Диким Полем — у південних степових районах та на Донбасі, — після відвоювання цих земель Річчю Посполитою (всупереч волі її правлячих кіл), а потім Російською державою, у ХVI–XVIII ст.
Розпочавшись у апостольські часи, проникнення християнства в усі куточки нинішньої України тривало близько півтора тисячоліття. І все ж вирішальною була та подія, 1025-річчя якої ми відзначаємо цими днями — Хрещення Русі трудами рівноапостольного князя Володимира та його сподвижників. Працями тих небагатьох, чиї імена відомі, й багатьох інших — грецьких, болгарських священиків та їхніх послідовників з уродженців Русі, діяння яких відомі лише Господу. Завдяки їм нашою країною було зроблено вибір на користь одвічної, не спотвореної пізніми нашаруваннями християнської віри — Православ’я.
Володимир Копиловський

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.