ПОДОРОЖ ДО СТАРОДАВНЬОГО ЦЕНТРУ ЧЕРНЕЦТВА. Грузинські монастирі на території Туреччини

У східному регіоні сучасної Туреччини, майже біля кордону із Грузією, розташовано багато унікальних монастирських комплексів, храмів грузинської архітектурної школи VII–IХ ст.

Вони малодосліджені, майже невідомі, а між тим мають велику мистецьку цінність, позаяк містять старовинні розписи, скульп­турні шедеври, свідчення про будівничих і тогочасних грузинських видатних духовних діячів.

ЩЕ ОДНА ВІЗАНТІЯ

Це була територія Візантійської імперії, вона мала назву Тао-Кларджеті (перекладається як «потойбічна Візантія»), а ще називалася «Грузинським Синаєм» через велику кількість монастирів. З кінця VIIІ ст. (782 р.) тут було побудовано 20 монастирських комплексів, створена своєрідна архітектурна школа. Саме тут знаходились кафедра грузинських єпископів і велика школа переписувачів Святого Письма, створювалася школа гімнографії. Зокрема, була переписана двотомна пергаментна Біблія 978 р. (зберігається в Іверському монастирі на Афоні). Тут працювали видатні іконописці, майстри з виготовлення металевих окладів Євангелій. Деякі шедеври збереглися досі: так, відома Халкопратійська ікона Богородиці була перенесена до Гелатського монастиря, а згодом, як частина триптиху з емалями, придбана до зібрання П. Боткіна в Петербурзі.

Засновником чернечого життя та перших обителей тут був видатний грузинський духовний діяч Григорій (Григол) Хандзтійський (Хандзателі, 759–861). Він прожив довге життя (102 роки), починав своє подвижництво спочатку в монастирі Опіза, згодом прийшов у місцевість Хандзта, де збудував першу церкву, чотири келії, трапезну. Цар Ашот І подарував йому місцевість Шатберді, де також у кінці VIIІ ст. він заснував монастир зі школою переписувачів (скрипторієм). Багато тутешніх рукописів збереглося до наших днів.

Стараннями Григорія Хандзтійського було засновано ще кілька монастирів — чоловічих та жіночих, вироблено правила співжиття (за зразком Лаври святого Савви Освященного).

Житіє преподобного Григорія було складено 951 р. на основі спогадів ченцем із Хандзти Григорієм Мерчуле. Рукопис знайдено 1845 р. у Хрестовому монастирі в Єрусалимі (в російському переклад опубліковано філологом-сходознавцем М. Я. Марром 1911 р.).

Іншим видатним діячем тут був Іоанн (Івер) із сином Євфимієм, які подвизалися в Хахульському монастирі й заснували біля с. Отхта (за 5 км) «Чотири церкви» (турецькою «Dort kilice»). До них приєдналися отець Мойсей та отець Геласій. Їхня діяльність привернула увагу численних прочан, тож, уникаючи слави, вони перебралися на Афон. Іоанн став ігуменом Іверського монастиря (983 р.). Під керівництвом Афанасія Афонського він займався перекладом із грецької мови на грузинську духов­ної літератури.

Справу продовжив його син Євфимій (ігумен у 1006–1023 рр.). Його називали «грузинським Златоустом».

Іларіон Грузин (822–875), який спочатку був ченцем монастиря Хахулі, згодом заснував у Фессалоніках (Греція) монастир з іконописною школою.

До речі, завдяки Іоанну з Євфимієм в Іверському монастирі в рукописах з’явилися перші зображення грузинських святих (зокрема, святої Ніни, популярного у Грузії святого Георгія, святого Маманта). Навіть було введено окремий день пам’яті — «Мучеництво святого Георгія на колесі» (10 листопада); у греків його не було. Перша монастирська церква тут була заснована в ім’я Іоанна Предтечі. Йому ж було присвячено перший храм у с. Ошкі в Тао-Кларджеті. Справу Євфимія продовжив Георгій Святогорець — ігумен Іверського монастиря  у 1044–1056 рр.

Житіє Іоанна, Євфимія, Георгія було складено настоятелем Іверського монастиря Георгієм Варазваче (1012–1029), зберігся список ХVIIІ ст. З нього ми дізнаємося про їхню діяльність у Тао-Кларджеті.

НЕПРИСТУПНІ МОНАСТИРІ

Отже, вирушаючи у подорож до численних храмів району Тао-Кларджеті, ми занурюємося у своєрідну духовну атмосферу, посилену суворою природою з неприступними гірськими хребтами, глибокими ущелинами, бурхливими звивистими річками й численними водоспадами.

У Тортумській ущелині, на лівому березі р. Тортум, знаходимо Ошкський монастир в ім’я Іоанна Предтечі. Храм було побудовано у Х ст. із тесаного каміння. Вхід, портали, вікна оздоблено рельєфами з вапняку із зображенням святих, зокрема Симеона Стовпника. У барабані купола (заввишки 40 м) на 24 гранях (саме тут створено такий характерний згодом для грузинської архітектури тип купола) зображено рельєфи тварин — барсів, оленів, орлів, грифонів.

В інтер’єрі храму фрескові розписи: в апсиді — Христос на Престолі з Архангелами обабіч; у верхній частині апсиди — Богородиця (Оранта) з апостолами Петром та Павлом. У жертовнику розпис — Розп’яття. Між вікнами — фрески, що зображають святих Ніну, Катерину, Феклу. Завідував будівництвом Григор Ошкелі, відомий як перекладач творів Григорія Богослова та Єфрема Сиріна. Тут були семінарія, центр єпископії.

У написах на храмі зазначено, що будував його благовірний цар Давид IV Будівничий у 963 р., а інтер’єр розписано 1036 р. грузинським дворянином Петрикосом. Довжина церкви у формі тринефної базиліки близько 15 м. На головному фасаді скульптурне зображення святого Григола, що тримає модель храму. На рівні його голови розташовано барельєф «Деісус» (постаті Предтечі й Богородиці обабіч Христа) та святих Косми і Даміана (їхні зображення зараз знаходяться у Тбіліському художньому музеї). Характерно, що на капітелях колон є зображення напівпостатей святого Симеона Стовпника та святої Ніни. Також є рельєф — зображення двох синів Давида Будівничого.

Далі треба спуститися з висоти 950 м (над рівнем моря) на південь, і за 17 км, біля с. Багларбаші, ми побачимо монастир Хахулі (ХІ ст.). Тут із десятирічного віку жив подвижник Георгій Агіоріт (народився 1009 р.), тут він прийняв чернечий постриг (1034 р.), займався перекладом творів візантійської літератури грузинською мовою. Хахульський монастир, що його побудував Давид Великий, присвячено Богородиці (саме тут була знаменита Хахульська ікона Богородиці). За стилем це тринефна базиліка, оточена аркадами з рельєфними хрестами. Стіни вкрито фресками, зберігся сюжет «Вознесіння Ілії». Хахулі був найвизначнішим духовним центром Грузії.

Якщо ми хочемо потрапити до місця «Чотири церкви», то треба проїхати ліворуч по Тортумській ущелині 40 км до с. Юзуфелі. Церква гарно збереглася (побудована у 961–973 рр. як базиліка), завдовжки 28 м і заввишки 22 м. Аркада на фасаді декорована рослинними орнаментами та скульп­турними зображеннями Ангелів, геометричними хрестами, зображеннями птахів, тварин. Також є зображення Христа. Ще — скульптурна жіноча постать, яка тримає у правиці модель храму — персоніфікація Сіону.

Справа від с. Юзуфелі, за 10 км, у с. Ішхан можна побачити церкву в ім’я святого Симеона Стовпника (ІХ ст.). Вона стоїть на місці ще більш раннього храму, збудованого єпископом Нерсе (згодом вірменський католикос Нерсес ІІІ). До речі, його портрет є у фондах Національного заповідника Києво-Печерської Лаври.

16-гранний барабан купола тримається на стовпах заввишки 11 м. Вирізняється оздобленням південний фасад — «процвітний хрест», рельєфи птахів, драконів, левів.

В інтер’єрі барабана куполу — фрески із зображенням пророків, над вікнами — святих Димитрія, Сергія, Фоми, Мини, Прокопія та ін. Цікаве зображення — ілюстрація апокаліптичного видіння пророка Захарії — колісниця з кіньми різного кольору.

У північній частині храму фрески зображають святу Варвару та святу Марину. Над вікнами дияконника — сюжет Успіння. Розпис на куполі — на синьому тлі із зірками білий хрест, що його тримають Ангели.

ТУРЕЦЬКА ГРУЗІЯ

Столицею грузинського королівства Тао-Кларджеті було м. Ардануч, яким керував Ашот Великий Багратіоні (гілка Багратидів). Він покровительствував Григорію Хандзті.

Починати подорож треба з м. Ардануч, бо близько від нього розташовані с. Хандзта й с. Опіза.
Ардануч було засновано у V ст. грузинським князем Вахтангом Горгосамі, а столицею Тао-Кларджеті стало 813 р. Звідси, на висоті 101 м, через 8 км доходимо до монастиря Опіза, де спочатку й подвизався Григорій Хандзті. А біля нього, на правому березі р. Карчал, і знаходимо руїни монастиря святого Георгія, ідентифікованого вченими як Хандзта. Це і був той монастир, що його, через одкровення Святого Духа, заснував святий Григол 782 р. Церква була спочатку дерев’яна, у ІХ ст. місцевий феодал Габрієль Дапанчулі побудував кам’яну, а 909 р. Ашот ІV, цар Кларджеті, збудував великий храм. Монастир стоїть біля підніжжя гори, має захисні стіни завдовжки 53 м і завширшки 6 м. Сама ж церква за архітектурним стилем — тринефна базиліка у формі хреста.

Зрозуміло, зараз усі ці монастирі недіючі, деякі в поганому стані. Проте з цього року турецька влада дозволила грузинським реставраторам розпочати відновлювальні роботи.
Адже нагода побачити цей район у грузинів була тільки 1875 р. — тоді написав статтю «Три місяці у турецькій Грузії» Г. Казбек (надруковано у «Записках Кавказького відділення російського географічного товариства»).

А до того тут побував лише англійський мандрівник Вільям Гамільтон. Він описує, як було важко сюди дістатися, про тутешню дику природу, небезпечні гірські стежки. Його книгу англійською мовою — «Дослідження в Малій Азії, Понті та Вірменії» — було надруковано 1842 р. у Лондоні.

Маловідомим є той факт, що у 1888 р. у цих місцях із метою дослідження архітектури перебував відомий російський випускник імператорської Академії мистецтв Андрій Михайлович Павлинов (1852–1897).
Він зробив архітектурні креслення храмів Тортумської ущелини — плани реконструкцій, замальовки, фотографії. На основі цього написав наукові статті-розвідки, які були надруковані у збірнику «Материалы по археологии Кавказа», 1893, випуск 3.
До цього А. Павлинов керував реставрацією Спасо-Преображенського собору в Чернігові (1883 р.), за що отримав звання академіка архітектури. Також виконував проекти реставрації Софійського собору в Полоцьку, Успенського собору у Володимирі, соборів Московського Кремля.
Нещодавно стало відомо, що 1950 р. сюди, рятуючись від можливих репресій, дісталася колишній співробітник музею при Софійському соборі в Києві Т. С. Шевякова. Вона була художником-реставратором, робила копії із фресок Софії. Аби її не знайшли, оселилася в якійсь хатині просто у лісі, на самому кордоні з Туреччиною. Таким чином, вона мала змогу копіювати розписи цих храмів (доля архіву невідома)…
Біля Ардануча знаходиться районний центр Артвін, де в останній тиждень червня відбувається фестиваль грузинського мистецтва. Тут і зараз мешкають в основному грузини. Першого дня фестивалю читають вірші, співають народні пісні, потім влаштовуються ігри, змагання, частування. Все це на тлі величного гірського хребта Сумбат (3000 м), навіть улітку вкритого снігом.
Дістатися сюди можна автобусом чи таксі з Трапезунда, а в останній — поромом із Сухумі.
Взагалі, треба зважити, що мандрівка-паломництво до вищезгаданих святинь досить важка фізично, і здолати підйом у високі гори, де в більшості стоять ці храми, можна тільки з молитвою. А коли дістанешся — хочеться, аби шлях не закінчувався, і розумієш, чому храм побудували на вершині гори, чому до нього не прокладено путь; а сама дорога по камінню, через лісові хащі, нагадує той вузький шлях, що веде до спасіння.
Ніна Пархоменко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.