ПОБОРНИК ПРАВДИ. Святитель Филип, митрополит Московський і всієї Русі (день пам’яті — 16 липня за н. ст.)

«Ніхто не може служити двом господарям: бо або одного буде ненавидіти, а другого любити, або до одного виявлятиме прихильність, а другого зневажатиме» (Мф. 6: 24). Ці слова Євангелія, почуті на одному з недільних богослужінь, глибоко зворушили 30-річного боярина Феодора Количева (майбутнього митрополита Филипа), і він вирішив залишити все мирське й піти в монастир. Серед сучасників праведник виділявся лагідною вдачею, богобоязливістю, статечністю, любив читати писання святих отців. Належачи до високого соціального стану, Феодор був знайомий з царем Іоанном, прозваним пізніше Грозним. Останній був під сильним враженням від благочестя свого боярина.


Феодор вирішив піти в Соловецький монастир. Він звільнився з військової служби, таємно залишив Москву і в одязі простого селянина прийшов до обителі, де прийняв чернецтво з ім’ям Филип. Дев’ять років праведник виконував найскладніші послухи: працював на городі, в кузні й пекарні. З часом братія наполягла на тому, щоб він прийняв священний сан, а потім обрала його ігуменом монастиря.
У 1567 р. Соловецького ігумена викликали в Москву для духовної поради царю. Після прибуття в столицю йому відразу ж повідомили, що готується його висвячення в сан Московського митрополита. Филип почав відмовлятися, та бояри й духовенство переконали його змиритися з волею царя і прийняти сан. У перші два роки служіння святителя про жахи лютої опричнини стали вже потроху забувати, та, як виявилося, ненадовго. 
У 1568 р. вбивства та пограбування мирних громадян спалахнули з новою силою. Особисті вмовляння митрополита не подіяли на царя. Тоді святитель став прилюдно викривати правителя. Під час Великого посту, на Хрестопоклонній седмиці, коли первосвятитель стояв на кафедрі в центрі храму, очолюваний царем натовп озброєних опричників у чорних мантіях із високими шликами увірвався в храм. Іоанн тричі вклонився митрополиту, просячи благословення, але праведник стояв нерухомо. Коли його увагу на правителя звернули бояри, той сказав, що не впізнає в одязі та справах Іоанна православного царя. 
У відповідь пролунали гнівні погрози. Цар ударив об підлогу жезлом і вигукнув: «Филипе! Чи нашій державі ти смієш противитися? Подивимося, побачимо, чи велика твоя міць». «Царю благий, — відповів святитель, — даремно ти мене лякаєш. Я прибулець на землі, подвизаюся за істину, й жодні страждання не змусять мене замовкнути». Роздратований Іоанн залишив храм. Через півроку було організовано судилище над митрополитом, і на підставі лжесвідчень праведника засудили до позбавлення сану. Публічно про це було заявлено ще через півроку під час богослужіння в Успенському соборі Московського Кремля. Владика тієї миті був на кафедрі в повному облаченні. Увірвавшись до храму, опричники зірвали з нього облачення, побили й відвезли в Отроч монастир у Твері. 
Через рік Іоанн Грозний рушив у похід проти Новгорода і Пскова. Поперед себе він відправив у Отроч монастир опричника Малюту Скуратова, який задушив праведника. Ще за три дні святий старець передбачив закінчення свого земного подвигу і причастився Святих Таїн. Мощі святителя було віддано землі спочатку там же, в монастирі, за вівтарем храму. Пізніше їх перенесли в Соловецьку обитель і звідти — у Москву. Пам’ять святителя Филипа вшановується Руською Церквою з 1591 р.
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.