ПОБАЧИТИ РАДІСНІ ОЧІ ДІТЕЙ

У березні цього року ми вперше відвідали Бердичівську школу-інтернат. Так склалося, що географія поїздок волонтерів руху «Молодість небайдужа», які вже другий рік відвідують дитячі будинки з різними майстер-класами, поповнюється щораз новими місцями.
Вибір цього інтернату був не випадковим, не ми його шукали, він «знайшовся» сам.
Провівши вперше майстер-класи, ми всі відчули щиру віддачу дітей та їхній непідробний інтерес до занять.
І багатьом хлопцям та дівчатам захотілося приїхати до дітей ще раз. На жаль, не у всіх вийшло, оскільки був робочий день. Але ті, хто по­їхав, не пошкодували про свій вибір.
І сьогодні, після другої поїздки, чітко розумієш, як це добре, що Господь подарував можливість познайомитися з такими чудовими дітьми.
* * *
Вдруге приїхавши в інтернат до дітей, я трохи нервувала. А раптом діти не впізнають, а раптом не підійдуть, і знову треба починати все спочатку?..
Але, побачивши радісні очі Олега (хлопчик із 7-А), просто розтанула і стала розпитувати, як вони живуть, якими успіхами можуть поділитися. А він у відповідь усе посміхався.
З дітей 7-Б класу, до яких ми, власне, приїжджали, я пам’ятала дуже небагатьох, адже під час першої поїздки, в основному, спілкувалася з учнями із 7-А.
* * *
Уперше саме тут, у Бердичеві, почула нове для себе слово. Весь час думаєш, що ти волонтер, або «віруючий», як нас в основному називають діти в дитбудинках, а тут, виявляється, ти «спонсор».
Цього разу ми приїхали не самі, а з протоієреєм Сергієм Антонюком, взявши кілька ящиків фруктів, які ми разом із дітлахами спочатку дружно вивантажували з машини, а потім так само дружно їли на пікніку.
* * *
Мало не вперше так близько побачивши священика, діти розійшлися по кутках. Однак їхнє збентеження тривало недовго, і вже за півгодини після приїзду ми взялися готувати для невеликого пікніка, який вирішили влаштувати просто в саду.
Озброївшись пакетами з продуктами, покривалами, спортивними приладдям та гітарою, все рушили в сад.
Але наше торжество на природі тривало недовго. Ледве встигнувши проковтнути кілька бутербродів, ми квапливо почали збирати продукти, трохи намоклі від невеликого дощику, який, тільки полякавши нас, тут же скінчився.
Усім нашим колективом було прийнято рішення продовжити трапезу в ігровій кімнаті, куди, як бджоли на мед, збиралися діти з інших класів.
* * *
А далі було: Плетіння кісок: спасибі Анжелі, яка, попри свої 12 років, впоралася з моїм неслухняним волоссям, як майстерний перукар.
Кілька партій у шашки з Марійкою, чемпіонкою серед дівчаток інтернату з цього виду спорту.
Вальс і полька разом з Колею із 7-Б, який завдяки своїм артистичним здібностям уже виграв кілька шкільних конкурсів і зараз разом із де­якими іншими хлопцями відпочиває в таборі «Молода гвардія».
На шкільній дошці успіхів діти показали свої досягнення, розповівши про плани на літо.
* * *
Такий щирий і непідробний інтерес до спілкування зустрінеш нечасто і не в усіх дитячих будинках. Тут діти завжди готові разом щось робити, допомагати, легко відгукуються на прохання. Голов­не для них, напевно, як і для нас, дорослих, — отримати у відповідь увагу, підтримку, розуміння.
* * *
Усього цього того дня вистачало, і ми, волонтери, і діти разом раділи чудовій можливості спілкування одне з одним.
Ближче до вечора дітлахи, які спочатку з цікавістю розглядали священика, уже не відходили від отця Сергія. Гра у волейбол з його участю, я думаю, запам’ятається їм надовго.
А далі була фотосесія в стрибках, у химерних фігурах, гра в «показуху».
Ще й не думаючи їхати, ми вже почули від дітей запитання: «А коли ви приїдете наступного разу?». Я знаю, вони обов’язково чекатимуть на нас знову. І нам, волонтерам, слід придумати щось нове, чим ми можемо поділитися і порадувати їх.
* * *
Дорогою додому, вже за традицією, ми заїхали в чудове кафе, де змогли обмінятися своїми враженнями про поїздку, послухати цікаві та веселі розповіді батюшки, а також поміркувати над майбутніми поїздками. Дасть Бог, побачимо діток знову, вже після канікул: відпочилих, повних сил і вражень.
Слава Богу за все і щира вдячність координатору Аліні за організацію поїздки!
Ольга Хоменко,
волонтер руху 
«Молодість небайдужа»

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.