ПІД ЗАСТУПНИЦТВОМ БОЖОЇ МАТЕРІ. Преподобний Мартирій Зеленецький (день пам’яті — 14 березня за н. ст.)

Преподобний Мартирій Зеленецький у десять років залишився сиротою. Тоді за виховання підлітка взявся священик Благовіщенського храму м. Великі Луки. Коли наставник Мартирія овдовів, то залишив парафіяльне служіння і прийняв чернецтво з ім’ям Боголеп у Великолуцькому Троїце-Сергієвому монастирі. З часом праведник також прийняв чернецтво в тій обителі. Сім років вчитель і учень трудились Господу в одній келії. Мартирій ніс послух келаря, скарбника, паламаря. 
Якось у полудень він задрімав на дзвіниці. У видінні чернець побачив образ Пресвятої Богородиці «Одигітрія» на вогняному стовпі. Він із трепетом приклався до нього, а прокинувшись ще відчував цей жар на своєму чолі. Преподобний відчув особливе заступництво Богоматері після того, як важко хворий чернець Авраамій зцілився від своєї хвороби, відправившись, за порадою Мартирія, на поклоніння до чудо­творної Тихвінської ікони Божої Матері.

Гаряче помолившись Цариці Небесній, святий Мартирій покинув обитель для здійснення подвигу безмовності. Як пише сам преподобний у своїх записках, він «у тій пустелі прийняв <…> великі страхи від бісів, але  <…>  молився Богу, і біси були осоромлені». Отримавши відмову у благословенні на усамітнене життя, Мартирій вирішив відвідати святині Смоленська і повернутися до своєї обителі. Під час сну йому привиділись преподобні Авраамій і Єфрем Смоленські й зміцнили подвижника в бажанні слідувати обраному шляху. Потім святий відправився у Тихвінську обитель. Там він зустрів зціленого ченця Авраамія, який розповів Мартирію про потаємну пустелю, над якою йому було видіння сяючого Хреста Господнього. Отримавши цього разу благословення старця, преподобний Мартирій узяв із собою дві ікони — Живоначальної Трійці та Тихвінський образ Пресвятої Богородиці — і відправився у пустелю, прозвану Зелена, тому що вона височіла красивим зеленим островом серед лісистої драговини. Ні холод, ні нестатки, ні дикі звірі, ні підступи ворога не змогли похитнути рішучості преподоб­ного пройти випробування до кінця. Коли навколо Мартирія зібралося безліч бажаючих наслідувати його подвиг, зусиллями братії був поставлений храм в ім’я Живоначальної Трійці.
Одного разу в тонкому сні Матір Божа Сама явилася Мартирію у його келії. «Я дивився, не відриваючись, на Її святий лик, на очі, сповнені сліз, готових капнути на пречисте обличчя Її. Встав я від сну і був у жаху. Запалив свічку від лампади, щоб подивитися, чи не сидить Пречиста Діва на місці, де я бачив Її уві сні. Підійшов я до образа «Одигітрія» і переконався, що воістину постала мені Богородиця в тому образі, як зображена Вона на іконі моїй», — згадував преподобний.
Близько 1570 р. святий прийняв священний сан. А в 1595 р. цар Феодор Іоаннович дав монастирю жалувану грамоту, підтвердивши заснований преподобним монастир.
За півтора року до смерті святий старець присвятив себе безмовності та молитві; викопавши своїми руками могилу і в ній поставивши труну, приходив сюди плакати і молитися. Перед смертю, причастившись Святих Христових Таїн, він дав братії благословення та зі словами «Мир усім православним» спочив у Господі 1 (14 за н. ст.) березня 1603 р.
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.