ПЕЧЕРНІ МІСТА Й МОНАСТИРІ У КРИМСЬКИХ ГОРАХ

Бахчисарайський Успенський монастир

Крим належить до перших куточків нашої землі, де слово Христове знайшло свій відгук. Тут проповідували Андрій Первозванний та священномученик Климент, папа Римський (учень апостола Петра), які залишили відчутний слід на благословенній землі Тавриди, просоченій кров’ю багатьох мучеників за віру.

Печерні міста й обителі Криму вирізняються природною неприступністю, залишками численних храмів. Ці місця — німі свідки значущих історичних подій. І нині відроджуються древні монастирі, у тиші Кримських гір лунає молитва…
МАНГУП: ТУТ КОЖЕН КАМІНЬ ДИХАЄ ІСТОРІЄЮ…
Мангуп — одне з найцікавіших печерних міст. Чотири роки тому історико-археологічний пам’ятник Мангуп занесений ЮНЕСКО до списку унікальних світових історичних старожитностей.
Ще у III—IV ст. мангупське плато заселяли готи, а перші укріплення виникли тут у VI ст. Тоді було зведено неприступну могутню фортецю, що не мала рівних у Тавриді. Про це, зокрема, свідчить такий факт: якщо турки завоювали Константинополь за чотири дні, то Мангуп оборонявся два з половиною роки. Та й ворог заволодів ним лише хитрістю. Турки зробили вигляд, що відступають. Воїни Мангупа побіг­ли, аби їх добити, і потрапили у засідку.
У різні часи містом володіли хазари, генуезці, татари, турки та ін.
Із X ст. фортеця Мангуп носила ім’я Феодоро і була столицею однойменного князівства. Жили тут феодорити — переселенці з Візантії, на­ща­д­ки святого мученика Феодора Тирона.




Мангуп. Колишній печерний храм
Мангупське плато розташоване на висоті майже 600 м над рівнем моря. Підйом на нього досить крутою стежкою зайняв 40 хвилин. Це найвища точка, яку ми здолали у горах.
Стежка привела нас до вежі та захисної стіни (4 м завширшки). Звідси відкривається велична панорама — відчуваєш себе ніби між небом та землею. Хмари пливуть нижче нас…
Православне царство Феодоро веде нас у глибину століть. Величні руїни нагадують про багатолюдне місто. Про це свідчать і залишки храмів, печер, господарських приміщень. Є навіть підземна в’язниця із вирубаними у скелі камерами.
Паломники із цікавістю оглянули руїни палацу останніх володарів князівства. Неподалік нього — християнський храм. Він був прикрашений двома рядами колон, по шість у кожному. Археологи визначили, що храм кілька разів горів та відновлювався, а остаточно був зруйнований у 1475 р. Нині на плато є діючий Мангупський Благовіщенський чоловічий монастир. Живе в ньому шестеро насельників, намісник — ігумен Іакінф, родом із Ружина — наш земляк. Він заздалегідь знав, що група паломників підіймається на плато. Батюшка запропонував нам після нелегкого підйому підкріпити сили за трапезою.

Мангуп. У печерному храмі
Отець Іакінф розповів, що нині актуальним є питання відродження Мангупа, але для цього необхідна державна програма. Це святиня світового значення, і православні віруючі самі не в змозі її відновити.
Взимку монастир по кілька місяців не має зв’язку із зовнішнім світом. Велич природи, тиша — і лише церковний спів лунає над мальовничими горами.
Жителі сучасного Мангупа нам здалися особливими: спокійні обличчя, необтяжені метушнею та суєтою люди.
Паломники помолилися у діючому печерному храмі, поставили свічки, подали записки, а потім пішли до гірського джерела Всіх мангупських святих, розташованого на висоті майже 300 м над рівнем моря.
ЕСКІ-КЕРМЕН: СТАРА ФОРТЕЦЯ

Ця фортеця із першокласними оборонними спорудами зведена у VI ст. за допомогою візантійців. Вона служила для прикриття підступів до Херсонесу, який знаходиться на відстані 30 км.
У VIII ст. Ескі-Кермен, як один із центрів антихазарського повстання, зруйнували хазари. У 1299 р., під час навали Золотої Орди, місто було спалено.

Ескі-Кермен.
Храм «Трьох вершників»
Втім, на сьогоднішній день тут збереглося чимало цікавого. Ще дорогою до міста, підіймаючись стежкою, ми бачили камінь-храм «Трьох вершників», вирубаний у скелі. Він відомий своїми фресками, на яких зображені святі великомученики Феодор Стратилат, Георгій Побідоносець та Димитрій Солунський.
Паломників зацікавила глибока криниця, якою користувалися жителі Ескі-Кермена під час облоги міста. Це — грандіозна споруда. За переказами, ординцям удалося взяти городище лише після того, як вони пробили скелю й перекрили доступ до води.
Ескі-Кермен — дуже мальовниче місто: старі вулички, храми, каземати, криниці, постоялий двір, резервуари для збереження дощової води тощо. В деяких храмах ми бачили заглиблення у скелі. Перед тим як зайти усередину, парафіяни обов’язково омивали ноги.
Ескі-Кермен.
Вулиця древнього міста
Подекуди у храмах збереглися ємкості для пожертвувань — сюди сипали мірку зерна. Паломники оглянули залишки міського тюремного каземату, де ув’язнених за руки та ноги приковували до скелі. Тримали в ній, як правило, шпигунів та злодіїв.
На найвищому місці плато є залишки великого християнського храму, що виник разом із фортецею в VI ст. У храмі на честь Успіння Божої Матері (XIII ст.) досі збереглися старовинні фрески.
У ті часи люди зводили городища настільки добротно, що, незважаючи на часті землетруси, залишки міста і в наші днів розповідають нащадкам про багатовікову історію життя православних християн.
«КРИМСЬКИЙ АФОН»
У давні часи люди цінували велич природи й намагалися жити у гармонії з нею. Отже, для власних будинків, а тим більше для монастирів обирали найкрасивіші місця. Все це розумієш, піднімаючись дорогою до Бахчисарайського Свято-Успенського чоловічого монастиря, заснованого візантійцями ще у VIII ст. Спочатку тут було просте поселення.
Мангуп. У печерному храмі
За переданням, у цьому урочищі пастушок Михайлик пас овець. Раптом він побачив на скелі у семи саженях (близько 15 м) від землі ікону Богоматері «Одигітрія» («Путеводителька»), а перед нею — палаючу свічку. Михайлик побіг додому й розповів про це своєму господарю. Прийшли люди, з великою шаною зняли ікону й перенесли її у дім, що стояв неподалік. Але вранці ікони у будинку не знайшли, вона знову опинилася на тій самій скелі. Православні християни зрозуміли, що це місце не просте: Божій Матері необхідно, щоб Її ікона перебувала саме тут. У скелі було зроблено храм зі сходинками, в який і перенесли ікону. Явлення святого образа сталося 15 серпня 
(за ст. ст.), тож новий храм освятили на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Слава про нього швидко плинула світом. Навіть мусульмани приходили сюди, ставили перед іконою пудові свічки…
З часом на цьому місці з’явився Успенський монастир, а ікона Богородиці «Одигит­рія» кілька століть перебувала у головному храмі.
У XIII—XV ст. православні християни Криму страждали від татар і турків. На віруючих людей накладалися неймовірні податки. Зокрема, їм доводилося платити навіть за право носіння голови і т. ін.
Монастир потерпав від нестатків. Митрополит Готфейський і Кафайський Ігнатій звернувся до імператриці Катерини II із пропозицією вивезти християн із Криму до Азовської губернії, де землі пустували. Відповідь була позитивною. Переселенням керували князь Г. Потьомкін і граф П. Румянцев, але основні турботи щодо забезпечення охорони християн лягли на генералісимуса О. Суворова. Потяглися численні підводи, що вивозили людей з півострова. На початку процесії несли чудотворну ікону Божої Матері.


Бахчисарай. Успенський храм
Нове поселення стало містом Маріуполем. Там було зведено Успенський храм, де тривалий час зберігалася ікона Богоматері «Одигитрія». Для ікони зробили дорогоцінний оклад, ризи із перлів тощо. У 1917 р. святиня зникла, її місцезнаходження й досі невідоме. Зберігся точний список цієї ікони, який тепер перебуває в Успенському печерному храмі Бахчисарайського мо­нас­тиря.
Іконостас храму вирізняється унікальним різьбленням по каменю. Цікаво, що підлога в Успенському печерному храмі розташована під нахилом, і це зроблено свідомо ще у древні часи. Саме так зручно стояти тривалий час, не натомлюючи ніг.
Щодо подальшої історії монастиря, то кілька віків він перебував у занепаді. Найбільших руйнувань завдано обителі при радянській владі. Всі храми, окрім печерного Успенського, були заміновані й підірвані. В обителі діяла трудова колонія для осіб, позбавлених волі.
На території монастиря знаходиться військовий цвинтар, де поховано кілька тисяч офіцерів, що загинули під час Кримської війни (тоді тут був розташований госпіталь). Військових ховали з нагородами та іменною зброєю. (У наші часи так звані «чорні архе­ологи», шукаючи дорогоцінності, перерили весь цвинтар.)
У 1993 р. монастир повернули Православній Церкві. Його намісником став архімандрит Силуан, дуже шанована кримчанами особа. Свята обитель поступово відроджується завдяки наполегливій праці ченців. Уже зведено монастирські храми, келійні корпуси, дзвіницю, будинок настоятеля. Будується монастирська лікарня, а поряд — церква в ім’я великомученика і цілителя Пантелеімона.
НА ПРЕСТОЛЬНОМУ СВЯТІ У МОНАСТИРІ ФЕОДОРА СТРАТИЛАТА
Ця обитель розташована у гірській мальовничій місцевості і зберегла колорит середньовічної Тавриди. Монастир засновано у VIII ст. Напрочуд вдало знайдено місце: вітри сюди майже не досягають, а краса, що відкривається із печерних келій, умиротворює, душа заспокоюється та віддається молитві. Рослинний світ багатий: кримська сосна, вічнозелений ялівець, терен та кизил, плющ, лози винограду; дихається легко і вільно…

Печери монастиря Феодора Стратилата
Паломники лісовою стежкою піднялися до джерела святого Феодора Стратилата. Вода — чиста, досить прохолодна (вісім градусів), на смак — неперевершена!
Від джерела стежка через тисовий гай привела паломників до найдовшого у Криму гроту (142 м). Там ми зустрілися із настоятелем обителі ієромонахом Даниїлом.
Особливе враження на паломників справив діючий печерний храм. У підлозі скелі збереглися заглиблення, найвірогідніше, для поховань. Вздовж стін — кам’яні лави. Вівтар, вирубаний у скелі, орієнтований на схід. У цьому храмі понад 800 років молилися не лише ченці, а й парафіяни. Він проіснував до 1475 р., коли турки заволоділи Мангупом.
КАЧІ-КАЛЬОН: ХРЕСТОВИЙ КОРАБЕЛЬ
Ця скеля за формою нагадує величний корабель. Поселення тут виникло ще у VI ст., а монастир — у VIII—IX ст. Останній проіснував понад тисячу років і закрився у зв’язку із переселенням християн у Приазов’я 1778 р. Вирубані у скелі печери, а їх понад 150, зосереджені навколо п’яти великих гротів. Коли наша група вузенькою стежкою піднялася на гору, розпочався рясний літній дощ, потім — град. Гуркіт грому віддавався луною у гротах. Паломники спостерігали гру літнього неба, різноманітні барви землі…
Качі-Кальон. Печерний храм
в ім’я великомучениці Анастасії
Ми благополучно перечекали дощ в одному із гротів й пішли до джерела великомучениці Анастасії. У скельному масиві, на різній висоті, паломники бачили вирубані каплиці, храми, келії. Є й чимало тарпанів (виноградодавилень). Ченці були добре обізнані у справі виробництва вина, яке вирізнялось добрими смаковими якостями, адже виноград ріс високо під сонцем.
У скитському храмі, зведеному у грецькому стилі, паломникам для поклоніння винесли велику святиню — на дорогій тканині частицю мощей великомучениці Анастасії. Із благоговінням ми приклалися до неї, просячи у святої молити Бога за нас грішних…
Минуло п’ять років від того часу, як древня обитель почала відроджуватися. Електроенергії у монастирі немає, лише сонячні батареї та вітрячок.
Піднятися на Качі-Кальон нелегко, тут немає туристів, лише паломники. Душа православної людини відчуває святість цих місць…
Тамара Зозуленко,
член Спілки журналістів
України

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.