ПАСТИР СИБІРСЬКОЇ ЗЕМЛІ. Святитель Софроній, єпископ Іркутський (день пам’яті — 12 квітня за н. ст.)

У 1730 р. у Покровському храмі Красногорського Преображенського монастиря чернець Софроній (Кристалевський) прийняв чернечий постриг. Першої ж ночі після зречення від усього земного праведник отримав одкровення з неба про своє майбутнє служіння. Перебуваючи після постригу в храмі, як того вимагають правила Православної Церкви, Софроній раптом почув Голос, що вимовив такі слова: «Коли будеш єпископом, побудуй храм на честь Усіх святих». На той момент майбутньому святителю було 26 років.


Після отримання освіти в Київській духовній академії, він вступив до Преображенської обителі, де дав обітницю присвятити своє життя Господу, прийнявши ім’я Єрусалимського патріарха Софронія. Через два роки, у 1732 р., його викликали у Київ, де у Софійському соборі хіротонісали в сан ієродиякона, а потім — ієромонаха.

У 1735 р. отець Софроній був посланий у Санкт-Петербург для виконання доручень Переяславського архієрея в Синоді, де зарекомендував себе з найкращого боку і з часом був прийнятий до числа братії щойно створеного Олександро-Невського монастиря. Ставши намісником майбутньої Лаври, праведник ніс цей послух більше семи років, займаючись благоустроєм столичної обителі, поповненням бібліотеки монастиря, організацією навчального процесу в семінарії, що знаходилася при ньому.
У 1753 р. у житті святого відбулася поворотна подія: імператриця Єлизавета Петрівна рекомендувала його Святішому Синоду як кандидата на овдовілу єпископську кафедру Іркутської і Нерчинської єпархії. В указі самодержиці говорилося, що Софроній «особа, не тільки гідна єпископського сану, але й така, яка цілком може виправдати бажання та надії государині та Синоду — нести тягар єпископського служіння на далекій околиці й задовольнити потреби пастви в суворій країні, серед дикої природи і свавілля людського» . Про труднощі служіння в Сибіру святителю було добре відомо, тому перед поїздкою до Іркутська він відвідав Києво-Печерську Лавру, просячи благословення біля мощей Божих угодників. Побував він і у рідній Красногорській обителі. Тоді ж праведник займався пошуком освічених і духовно досвідчених помічників. Навесні 1754 р. владика прибув до Іркутська. Попросивши благословення на майбутній подвиг біля могили першого архіпастиря Східного Сибіру святителя Інокентія (Кульчицького), владика Софроній розпочав діяльність: призначив намісниками місцевих обителей духовно досвідчених подвижників, регламентував домашню освіту дітей у священицьких сім’ях, при будь-якому зручному приводі закликав мирян до моральної чистоти. Крім цього архіпастир піклувався про гідне становище жінок у сім’ї та вимагав відповідного до них ставлення.
Владика суворо стежив і за тим, щоб богослужіння відбувалися згідно з Уставом. За спогадами келійника архіпастиря, святитель вів суворе подвижницьке життя, «їжу їв найпростішу й у малій кількості, служив дуже часто, більшу частину ночі проводив у молитві, спав на підлозі…». Відчуваючи погіршення свого здоров’я, єпископ Софроній звернувся до Синоду із проханням про відхід на спочинок. Однак у  столиці не поспішали з відповіддю, оскільки знайти гідну заміну було непросто. 12 квітня 1771 р. архіпастир Сибірської землі відійшов у вічність. А майже через півтора століття, у 1918 р., він був причислений до лику святих.
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.