ПАРАФІЯ СУВОРОГО РЕЖИМУ

У православному храмі, освяченому на честь ікони Божої Матері «Несподівана Радість», перше богослужіння було звершено майже десять років тому. Парафія ця особлива, адже церква розташована у житловій зоні Білоцерківської виправної колонії № 35 суворого режиму, що на Київщині.


ВІД СУМИ ТА ВІД ТЮРМИ…

У всі часи, за будь-якої влади існували місця позбавлення волі. «Від суми та від тюрми не зарікайся», — каже народне прислів’я.
Сам Спаситель, невинно засуджений, закликає всіх християн: у темниці був, і ви прийшли до Мене (Мф. 25: 36). Відомий і такий факт: перший опинився у раю із Господом благорозумний розбійник, розіп’ятий на хресті, — його щире покаяння, принесене останньої миті, відкрило перед ним двері у Царство Небесне.
Були часи, коли у в’язницях і таборах сиділи сотні тисяч людей, що потерпали за віру.
У Білоцерківській колонії під церкву досить вдало переобладнано частину спального корпусу. Храм розрахований майже на сотню парафіян. У будь-який час кожен ув’язнений може прийти до церкви, поставити свічку, замислитись над вічними цінностями життя.
Уже виблискують на сонці новенькі дзвони, які скликають усіх на богослужіння. Вражає красою різьблений іконостас, над яким шість років добровільно працювало кілька ув’язнених. За цей витвір мистецтва керівника групи було звільнено із в’язниці достроково. Він отримав 14 років позбавлення волі за низку розбійних нападів. (У під’їздах житлових будинків чекав на свою жертву — зазвичай, це були жінки, що носили прикраси: золоті сережки, ланцюжки, обручки. Злочинець зривав їх, бив потерпілих у обличчя, аби його не запам’ятали…) Коли минуло три роки відсидки, чоловік почав малювати, робити унікальні різьблені речі.
Нині триває розпис стін за євангельськими сюжетами. Роботи скоро планують завершити.
Над Царськими вратами розміщено ікону «Тайна Вечеря». Образ виготовлено із дерева в об’ємному форматі власними умільцями. Вона дуже сподобалася мистецтвознавцям голландської делегації, яка відвідала колонію.
ЖИТТЯ ЗА ҐРАТАМИ
Білоцерківська колонія специфічна, адже тут відбувають покарання понад 800 осіб, які скоїли тяжкі злочини неодноразово. Майже 70 відсотків із них — наркомани.
Як розповів заступник начальника із соціально-виховної та психологічної роботи підполковник внутрішньої служби О. М. Пешехонов, ще 10–12 років тому працівники адміністрації збігались подивитися на перших наркоманів, як на дивину, але тепер — це звичайне явище. На рахунку таких людей, зазвичай, є супутні злочини — крадіжки, грабунки, вбивства, адже на наркотик треба гроші.
Здається, усі людські негативні вчинки зійшлися в цьому місці, увесь спектр Кримінального кодексу. Тут відбувають покарання не лише наші співгромадяни, а й жителі інших країн. Деяким з них інкримінується торгівля людьми. Всі ці особи скоїли злочини на території нашої країни і відповідають за її законами.
В Україні накладено мораторій на смертну кару. Найбільший строк позбавлення волі — 20 років — було присуджено 18-річному студенту за вбивство на замовлення двох осіб.
Він за професією коваль і за власним бажанням встановлював хрести на церкві. Юнак навернувся у Православну віру й за сумлінну працю був звільнений достроково. Зараз він постійно спілкується із адміністрацією колонії через Інтернет.
У колонії звершують богослужіння п’ять релігійних конфесій (торік — 12). Інші віросповідання зацікавлюють людей насамперед матеріально: до колонії привозять одяг, солодощі тощо.
ЗУПИНІТЬСЯ НА ШЛЯХАХ ВАШИХ…
За статистикою, значна кількість осіб, які звільняються із місць позбавлення волі, знову потрапляють за ґрати. Утриматися від зла нелегко, особливо молодим, які відразу хочуть заможного життя. Пригадую випадок, який потрапив до кримінальної хроніки однієї із регіональних газет Білоцерківщини кілька років тому: за амністією із колонії звільнився чоловік. На роботу влаштуватись не зміг, дружина давно вигнала з дому і виписала, отже, житло він втратив. У відчаї чоловік зайшов до найближчого магазину, на очах у продавців випив і закусив, після чого попросив їх викликати міліцію, щоб знову опинитись за ґратами…
Аби ув’язнені змогли опанувати професію й утриматись на волі, в колонії є училище. Воно готує слюсарів-сантехніків, газоелектрозварників, слюсарів-інструментальників та ін. Охочих навчатися не бракує, тож можливість набути нову професію адміністрація використовує як заохочувальний фактор.
Стосовно фінансового забезпечення колонії — це болюча тема. На харчування одного ув’язненого виділяється 7 гривень 5 копійок щоденно. Добре, що у колонії є власна пекарня, де випікають досить смачний хліб.
ОСТРІВЕЦЬ ВІРИ
Необхідність храму в колонії — очевидна. Нічого так не потребують ув’язнені, як допомоги Божої.
У настоятеля храму прото­ієрея Володимира Чудінова незвичайна паства. Він — єдина людина, яка приходить із волі до ув’язнених не як до злодіїв, а як до стражденних грішників, що перебувають у біді.
У зоні — покаяння особливе, щире, непоказне, і, як знати, можливо, це останній шанс людині, а інакше вона б давно закінчила свій гіркий земний шлях — наркомани довго не живуть.
Щонеділі батюшка служить молебні, сповідає, причащає Передосвяченими Дарами, проповідуючи слово Боже. Хоча отець Володимир є такоже настоятелем парафіяльного храму в ім’я великомученика Пантелеймона, але для ув’язнених він не шкодує ані сил, ані часу, прагнучи полегшити долю тих, хто перебуває за колючим дротом.
Нині тут кілька десятків осіб навернулися до Православної віри, і Бог змінив їхнє життя. А Господь радіє і за одного грішника, що покаявся… Адміністрація колонії вважає, що Православ’я дуже допомагає у виховній роботі з ув’язненими, адже людина, яка звернулась до Бога, не діятиме проти своєї совісті.
Додам і таке: якщо кілька років тому у храмі освячували паски 20–30 ув’язнених (до свята дозволяються передачі), то вже торік — понад 300 осіб.
Справжньою подією у колонії стало принесення грецькою делегацією частиці мощей святої великомучениці Анастасії Узорішительниці — покровительки ув’язнених, та частиць мощей святих рівноапостольних царя Костянтина і матері його цариці Єлени.
Керівництво колонії вважає цілком реальним звершувати згодом у храмі Таїнство Шлюбу, адже тут щомісяця одружуються три-чотири пари.

Церква у в’язниці — як духов­ний острівець, що дає віру і надію. Саме це допомагає вистояти й залишатися людиною — Божим творінням — за будь-яких життєвих обставин.

Тамара Калашнікова

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.