ПАМ’ЯТІ КИЯНИНА ОЛЕКСАНДРА АНІСІМОВА

5 серпня виповнюється 40 днів від дня смерті Олександра Анісімова — видатного києвознавця, історика, православного публіциста.
…Молодому історику і журналісту було ледь за 20, коли він замислив книгу про рідний Київ, у якому, як сам казав, «народився, навчався, закохувався, знайшов справжніх друзів». Десять років копіткої роботи, і ось 1992 р. на книжкових прилавках і в газетних кіосках з’явилася його перша книга «Скорботна нечутливість» із підзаголовком «На добру згадку про Київ, або Сумні прогулянки містом, якого немає».

Надрукована 30-тисячним накладом на газетному папері, сповнена ліризму, поезії та багатого історичного матеріалу, книга стала бестселером. Через два десятиліття її було перевидано вже в новій, якісній поліграфії.

Чимало киян відкрили тоді для себе дореволюційний Київ, ніби разом з автором здійснили подорож у часі і проїхали кінним екіпажем — омнібусом, старим київським трамваєм або пройшли пішки по святих місцях разом із київськими паломниками. І вся подальша творчість Олександра Анісімова, виражена в нових 11-ти книгах про Київ, дихає любов’ю до рідного міста й болем за його долю. З часом з’явиться його двотомна монографія «Київ та кияни» і цілий ряд чудових видань про місто, яке він безмірно любив, розумів і відчував.
Але у той час молодий автор уперше на докладному історичному матеріалі зазначив збитки, що їх завдала безбожна влада православному граду — купелі християнства Київської Русі. У мартиролозі втрачених святинь — храмів, монастирських комплексів, скитів, каплиць, давніх кладовищ — пролунав заклик до їх відродження. Звичайно, громадське середовище того часу ще дихало «радянською свідомістю», і на молодого автора посипався шквал звинувачень. І не випадково у післямові до першого видання він написав: «Авторові неодноразово вказували на те, що книга чи не кожною своєю сторінкою звинувачує післяжовтневий період. Але ж звинувачує не книга, а факти, що містяться в ній».
Творчості Олександра Анісімова судилося розвиватися в багатогранній журналістській, науково-історичній та громадській діяльності. Він працював на телебаченні, був головним редактором УТ-3; десятки українських газет і журналів друкували його нариси про Київ. Окремі дослідження Олександр присвятив військовій історії Бабиного Яру, творчості письменника Віктора Некрасова, а також Куренівській трагедії 1961 р. Особливою журналістською темою для нього стала Чорнобильська катастрофа 1986 р. Щороку в пам’ятні дні він виїжджав у Чорнобильську зону, підтримував зв’язок із ліквідаторами аварії та місцевими жителями. Також він був ініціатором відновлення кількох історичних пам’ятників, зокрема княгині Ользі на Михайлівській площі.
Протягом семи років Анісімов як головний редактор очолював «Православный Мiръ» — щомісячний ілюстрований міжнародний православний вісник, що видавався у форматі газети (до січня 2011 р.). Пачку примірників свіжого номера як подарунок завжди доставляли у Київську Митрополію. Олександр Леонідович підтримував творчі контакти з церковними друкованими та електрон­ними виданнями. Митрополитом Київським і всієї України Володимиром він нагороджений орденом преподобного Нестора Літописця. Крім того, його було нагороджено медаллю Всесвітньої асоціації російськомовної преси, орденом «За Дружбу» МЗС РФ, іншими нагородами. Але головною нагородою його творчості стала любов багатотисячних читачів і подяка за багаторічну працю.
Мені довелося знати, підтримувати творчі та дружні стосунки з цією талановитою, надзвичайно скромною і чуйною людиною. І, звичайно, у скупих газетних абзацах не вмістити всіх слів, які він заслужив. Не доживши двох місяців до 51 року, Олександр після важкої хвороби, яку долав не перестаючи працювати, постав перед Господом 27 червня цього року.
Та ще один штрих. Маючи поетичний дар, Олександр знаходив у рядках улюблених поетів, яких він знав напам’ять, відгомін своєї душі. І не випадково оправляв поетичною в’яззю Бориса Пастернака, Анни Ахматової, Осипа Мандельштама та інших поетів, які любили Київ, розділи своїх історичних нарисів. А словами свого тезки, Олександра Вертинського, який також безмірно любив рідне славне місто, він ніби пере­дав свої майбутні почуття, коли став щирим православн­им віруючим, парафіянин­ом давнього Свято-Кирилівського храму і відродженої, що колись існувала тут, Петро-Павлівської парафії на Куренівці, захисником і відроджувачем наших святинь:
Я хожу по родному городу,
Как по кладбищу юных дней.
Каждый камень я помню смолоду,
Каждый куст вырастал при мне.
Здесь тогда торговали мороженым,
А налево была каланча…
Пожалей меня, Господи Боже мой…
Догорает моя свеча!..
Похований Олександр Анісімов на древньому Байковому кладовищі. Вічна йому пам’ять.
Сергій Герук

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.