«ОРДА»: НЕВИПРАВДАНІ ОЧІКУВАННЯ

На цей фільм чекали. Нарешті кінострічка постала перед очима глядачів. Нею було відкрито X православний кінофестиваль «Покров». Журналістка порталу «Православіє в Україні» поділилася своїми враженнями від фільму.

Фільм «Орда», як заявили його творці — режисер Андрій Прошкін і керівник «Православної енциклопедії» Сергій Кравець — оповідає про «події руської історії другої половини XIV ст. і подвиг святителя Олексія, митрополита Московського».
МОНГОЛИ ЧИ ОРКИ?
Чого чекаєш від фільму після такої анотації? По-перше — очікуєш побачити на екрані природу християнського чуда й образ святителя Олексія, який увійшов в історію Церкви не тільки як чудотворець і подвижник, а й як мудрий архієрей, будівничий монастирів, дипломат (налагоджував відносини з Литвою, Ордою і Твер’ю) та регент святого благовірного князя Димитрія Донського.
По-друге — очікуєш побачити історію руського народу: як він виживав за часів диких міжусобиць, під гнітом монголо-татарського ярма, як глибоко вірував у Бога і віддано любив Русь, як зароджувалися серед нього титани духу, подібні до святителя Олексія. По-третє — хочеться побачити життя і побут Орди — могутньої та грізної держави, що тримала у страху всю Євразію, від Тихого океану до Атлантики.
Приходиш із такими очікуваннями в кінотеатр, зручно вмощуєшся у кріслі — й одразу бачиш на екрані монголів, схожих на орків із фільму «Володар кілець». «Орки»-монголи сидять у якійсь зубожілій юрті і, як годиться оркам, поїдають жирне м’ясо брудними руками, не витираючи при цьому жир з обличчя, дико регочуть і корчать звірячі пики.
На цей бенкет зі щирим подивом дивляться ченці з Авіньйона, які прибули до хана дізнатися, чи не збирається він іти війною на їхнє місто. Здивування ченців цілком зрозуміло, вони, мабуть, очікували побачити столицю Орди — знаменитий Сарай, про який арабський мандрівник XIV ст. Ібн Баттута писав: «…Одного разу ми поїхали верхи з одним зі старійшин його, маючи намір об’їхати навкруги й дізнатися обшир його. Жили ми в одному кінці Сарай-Бату і виїхали звідти вранці, а доїхали до іншого кінця його тільки після полудня… і все це суцільний ряд будинків, де немає ні пустопорожніх місць, ні садів. У Сарай-Бату тринадцять мечетей для соборної служби; одна з них шафійська. У Сараї живуть різні народи, як-от: монголи — це справжні жителі країни і владики її; деякі з них мусульмани; аси, які мусульмани, кипчаки, черкеси, руські й візантійці, які християни. Кожен народ живе у своїй ділянці окремо; там і базари їхні. Є і водопостачання, і каналізація».
Замість цієї пишноти вони побачили кілька брудних юрт посеред степу — тут будь-хто здивується. Хан Тінібек (Андрій Панін) веде із ченцями з Авіньйона дивний діалог. Спершу власноруч пропонує їм скуштувати м’яса. Ченці відмовляються від частування. Хан загрозливо сміється, ніби натякаючи, що життя коротке, і що кинджал небезпечний. Потім він каже, що, звичайно, захопить рідне місто ченців, хоч і не знає, де це місто розташоване: хану, за його словами, потрібно більше степів, щоб випасати своїх овець… Виходить, Орда захоплювала землі для випасу худоби? А в містах степів немає. Напевно, хану приписали такі слова, щоб показати, наскільки він був дурний і неосвічений.
Раптом, просто на очах у ченців, хана Тінібека вбивають, і новим ханом стає його брат Джанібек (Інокентій Дакаяров). Мати Тайдула (Роза Хайруліна), на згадку про померлого сина, холоднокровно відрубує собі палець: «Сокиру мені! Нитку!»… Ранок. Монгольська столиця Сарай постає брудною і похмурою; ось руським рабам відсікають голови. А хан Джанібек, дивлячись на це, увесь час щось їсть…
ПРАВДА І ВИМИСЕЛ
За сюжетом Тайдула, що мала особливий вплив у ханстві, сліпне. Її син Джанібек викликає всіляких лікарів і шаманів, які намагаються зцілити хвору за допомогою орлиного посліду, заклинань та інших народних монгольських ліків.
Тут слід зауважити, що події фільму відбуваються в 1357 р. В Орді вже майже півстоліття панував іслам, який досяг на той час свого розквіту. Більш того, в 1261 р. Сарай-Бату став центром новоутвореної Сарайської єпархії Руської Церкви, а в 1315 р. — католицького єпископства. Але у фільмі монголо-татари — справжні язичники. Мечетей, про які згадував арабський мандрівник, немає, намаз ніхто не звершує, проте в ханстві є шамани, і панують забобони.
Так, колись при монгольських ханах дійсно жили віщуни, які передбачали затемнення сонця і переправляли між вогнями все, що надсилалося до двору, маючи від цього належну частку. У листах Плано Карпіні й Нільома Рубрука читаємо: «Брат Андрій та його товариш мали пройти вогнями з двох причин: по-перше, вони несли подарунки, по-друге, ці подарунки були призначені особі вже померлій, а саме Кен-хану. Від мене нічого такого не вимагали, бо я нічого не приніс. Якщо якась тварина чи щось інше впаде на землю, поки вони проводять це таким чином між вогнів, то це належить їм». Листи ці, які, до речі, використовували під час зйомок автори фільму, написані 1253 р., а події фільму, нагадаємо, відбуваються в 1357 р. Ну, помилився режисер на сто років, з ким не буває? Зате багаття і відрізані голови мають картинний вигляд.
* * *
Повернімося до хворої Тайдули. Шамани й чаклуни, звичайно, виявилися шарлатанами і не вилікували ханшу. Тоді Джанібек згадав про митрополита Олексія, «здатного молитвами творити чудеса», і посилає за ним у Московію своїх послів.
До речі, якраз перед тим, як осліпла Тайдула, хан Джанібек радів виступу фокусника-чарівника. Але його мати викрила цього шарлатана, за що хан тут же забив його до смерті. Виходить, Тайдула знала, що всі ці «чарівники» — шарлатани? Чому ж тоді вона зовсім не була проти, щоб шамани лікували її?
…Два татари під’їздять до дивного міста: річка, дерев’яні похилені будиночки і кілька монголів на вулицях. Далі дізнаємося, що в цьому містечку живуть християни. Оскільки на питання послів «Де всі?» — татарам відповідають, що всі на службі у храмі. Посли прямо на конях в’їжджають у храм — Успенський собор, де митрополит Олексій (Максим Суханов) звершує богослужіння. І це — Москва…
У історика М. Тихомирова читаємо: «У XIV столітті Москва стала столицею одного з найсильніших руських князівств. Для успішної боротьби із суперниками Москви — Твер’ю та Рязанню — і з Литвою Іван Калита, який отримав у хана ярлик на велике княжіння Володимирське, замислив перебудувати місто. У 1339 році “месяца ноября в 25 день на память святого мученика Климента, замыслиша и заложиша рубити град Москву, а кончаша тое же зимы на весну в великое говенье”. Цей “град Москва дубов” виріс між річками Москвою і Неглинною і перерізав стару Новгородську дорогу, що проходила по Великій Нікітській вулиці та Великій Ординці. Значення нової Новгородської дороги отримали Тверська і П’ятницька вулиці. За Івана Калити головні ворота Московського Кремля були влаштовані у східній його стіні. Вони вели не до князівських угідь за річкою Неглинною, а до Московського посаду.
Були перебудовані за Калити і московські собори. У 1333 році замість здавна існуючої дерев’яної церкви архістратига Михаїла зведено кам’яний Архангельський собор і поблизу нього дерев’яну церкву Благовіщення (згодом кам’яний Благовіщенський собор). Обидві церкви стояли на бровці Кремлівського (Боровицького) пагорба над Москвою-рікою. На північ від них у 1326 році побудовано кам’яний Успенський собор. Його також було добре видно з Москви-ріки. На схід від цих церков, на вершині Кремлівського пагорба, в 1329 році поставлено кам’яну церкву Іоанна Ліствичника із дзвіницею (попередницею дзвіниці Івана Великого)».
Однак режисеру видніше, який у ті роки вигляд мала Москва.
До послів виходить князь Іоанн Красний, який чомусь поводиться, як гопник: ходить перевальцем, жмуриться і гризе горіхи. «Тримай», — ділиться князь своїми горіхами з одним із послів. Навіщо він це зробив? Щоб образ гопника став остаточно завершеним? Мовляв, «здоров, пацани, сємки будете?».
Монголи — князю: «У ханстві — горе, осліпла Тайдула. Якщо з нами поїде твій митрополит і зцілить Тайдулу, то хан Джанібек не піде на Московію. А якщо не поїде, то спалимо місто…».
Князь прибігає до митрополита Олексія — святий у цей час парить ноги у відварі із шишок. Князь починає скиглити: «Що тобі — важко для нас чудо звершити? Пам’ятаєш, звершив ти водосвятний молебень, і чума скінчилася в місті». «Може, то чудо було, а може, випадковість, хто його знає. Одному Богу відомо, як усе було. Не звершуємо ми чудес», — відповідає йому архієрей. Гаряче ж вірує святитель Олексій! «Може, чудо, може, не чудо, може, взагалі випадковість»…
Владика неначе впевнений, що ніякого чуда в Орді він звершити не може, але їде, щоб урятувати свій народ від чергового набігу татар. Та й князь Іоанн, як бачимо, в чудо не вірить. Не встиг митрополит зникнути з-перед очей, як правитель каже священикові, щоб той готувався посісти місце митрополита Олексія…
ЗАПЛУТАЛИСЬ У МОЛИТВАХ
Митрополит Олексій приїжджає в Сарай зі своїм келійником Федьком. Відзначимо, що, на відміну від князя Іоанна і митрополита, Федько в можливості зцілення Тайдули не сумнівається ні на мить, він навіть придумав, що попросить у хана в нагороду за чудо — лисячу шубу. Так, віра «гламурного» любителя хутра Федька показана явно сильнішою за віру митрополита.
Монголи, першим ділом, змушують владику очиститися — пройти крізь вогонь, перш ніж потрапити в покої Тайдули. Із житія святителя Олексія ми дізнаємося, що він не раз бував в Орді як дипломат, а «вогненне очищення» там не практикувалося вже 50 років. Утім, знову ж таки, режисерові видніше.
Отже, владику зачиняють у дворі Тайдули, щоб він її зцілив. Але чуда не сталося. В принципі, воно й зрозуміло. Персонаж Суханова не вірив у чудо — ось і вийшло, як з апостолом Петром: і, вийшовши з човна, Петро пішов по воді, щоб підійти до Іісуса, та, бачачи сильний вітер, злякався і, коли почав тонути, закричав: Господи! спаси мене. Іісус зараз же простяг руку, підтримав його і говорить йому: маловірний! чого ти засумнівався? (Мф. 14: 29–31). Таким маловірним і постає перед глядачами святитель Олексій.
Митрополита роздягають і виганяють, як худобу, з міста Сарая. А Федька-келійника роблять рабом і відправляють працювати опалювачем.
За словами Прошкіна, в образі святителя Олексія він вивів інтелектуала того часу, але ніякої інтелектуальності глядач не бачить, він бачить самокопирсання маловіра. Тему духовного подвигу теж не розкрито. Показано надзвичайну смиренність і жертовність святителя Олексія, який розуміє, що, не звершивши чуда, прирік свій народ на загибель. Його відпускають, але він не їде в Москву, а повертається разом із рабами в Сарай. Повертається, щоб самому стати рабом і прийняти мучеництво.
Федько, колишній келійник митрополита, тепер уже ненавидить його і навіть намагається задушити. Більш того, Федько починає молитися Аллаху. І от саме завдяки цим кадрам ми й здогадуємося, що в Сараї — іслам, а монголи, хоч і поклоняються ідолам, — усе ж не язичники, а мусульмани.
Владика Олексій втрачає духовні сили й намагається себе спалити. Ніби суїцид. Режисер явно «в темі» християнської віри. Змучений і обгорілий, святитель лежить під зливою в бруді і звертається до Бога: «Де Ти, я не чую Тебе? Я не чую Тебе…». Сталося чудо. Тайдула зцілилася.
Можливо, творці «Орди» хотіли показати, що святитель Олексій був такою ж людиною, як усі ми. Що він сумнівався, був спокушуваний, але глибоко вірив у Бога й уповав на Нього. Митрополит не просить у Бога чуда, а запитує, для чого Він посилає йому такі випробування, і плаче, як усі ми, маловірні, бо не бачить Божої допомоги, не відчуває Божої присутності. Але святим він, за фільмом, стає завдяки жертовності і смиренню. Хоча з того ж фільму виходить, що хан вбиває рабів виключно, щоб зламити дух Олексія. Отже, всі ці люди могли залишитися живі, якби не жертовність святителя. Якось жертовність ця невиправдана, непереконлива. Митрополит мав славу мудрого архієрея, а тут він не може знайти вихід із ситуації.
ЩО Ж БУЛО НАСПРАВДІ
Хан Джанібек вручає ярлик митрополиту Олексію, дарує лисячу шубу Федькові (якого, виявляється, не встигли вбити) й відпускає їх у Московію. Тайдула передає святителю перстень, який, згідно із житієм митрополита, досі зберігся. Але у фільмі владика відмовляється від персня і віддає його монгольському послу. Автори ніби підкреслюють, що матеріальне святителю не потрібне. Митрополит повертається із Сарая в Московію, повторюючи, що ніякого чуда він не звершував.
А в Орді в цей час Джанібека вбиває його ж син Бердібек, який посідає престол, попри те що Тайдула відмовилася його благословити. «Але чому?» — запитує Бердібек. — «Не знаю. Цього не хоче Бог…» (Виходить, Тайдула після чудесного зцілення увірувала у Христа? І не просто увірувала — їй відкрилися шляхи й помисли Господні. Чи вона має на увазі Аллаха?) З’являється пояснювальний напис: «Це був початок розпаду Великої Орди». Титри.
Отже, тема Православної віри не розкрита. Невже так мало подій у житії святителя, які можна було взяти для екранізації? Навпаки. У тій же «Православній енциклопедії» знаходимо житіє святителя Олексія і розуміємо, що події його життя могли скласти канву захоплюючої пригодницької епопеї, в якій знайшлося б місце всьому: подорожам, полону, політиці, інтригам, війнам і чудесам.
Ось, наприклад, як пише про події, показані у фільмі «Орда», історик С. Перевезенцев: «Уже за життя Олексій прославився як чудотворець. У 1357 році митрополит Олексій їздив в Орду на запрошення хана Джанібека. Річ у тім, що ординська цариця Тайдула осліпла й побажала, щоб Олексій зцілив її. Житіє митрополита розповідає, що 18 серпня, в день від’їзду, у Москві сталося чудо: в Успенському соборі перед гробом святого митрополита Петра сама собою запалала свічка. Олексій розділив свічку і одну частину її роздав народу, а іншу взяв із собою. В Орді, біля хворої цариці, він помолився і запалив привезену з Москви свічку. Потім окропив Тайдулу освяченою водою — і та одразу прозріла».
Припустімо, що картина не про Православ’я, а про Орду. Знов не туди. Монголи тут суцільні вандали і ненажери, вони тупі, хоча їм не чуже інженерне мислення — вміють створювати бойові й тортурні машини. Весь фільм дивуєшся: «І ось ці брудні дикуни примудрилися завоювати півсвіту й по-хазяйському заглядалися на іншу половину?».
І взагалі, до питання про історичну достовірність. Одна річ — спрощення та допущення, щоб сюжет вийшов цільним, а інша — те, що називається «на осиці кислиці». Те, як у фільмі зобразили Орду й Московське князівство, нагадує, як зобразили Російську імперію в голлівудській версії «Анни Кареніної»: vodka, medved, balalajka, Вронський постійно просить Кареніну зварити йому «borshch». Суцільна екзотика!
У ЗАЛИШКУ — НЕПРИЄМНИЙ ОСАД
Саме час запитати: «Чого навчає ця кінокартина?».
Але тут мені можуть дорікнути. Мовляв, і не має мистецтво бути повчальним. Так вважають деякі громадяни. Причому серед цих «деяких» і сам режисер А. Прошкін. Він прямо говорить в інтерв’ю: повчальність кіно — це «дивна й утилітарна ідея, яку нам намагалися втовкмачити в радянський час».
Припустимо. Можливо, кіно не повинно повчати, але тоді, напевно, воно повинно розважати? Але фільм «Орда» й не розважає. Картина місцями нудна, від натуралізму стає зле, мотивації героїв незрозумілі, діалоги не цікаві, дивитися на все це сумно і неприємно. У такому разі — яка місія кіно? Навіщо воно? Напевно, щоб автори самовиразилися, а глядачі захоплювалися їхнім багатим внутрішнім світом і жалкували, що «не доросли» до розуміння всієї глибини фільму.
Цікаво, що і режисер, і автор сценарію, і виконавець ролі митрополита Олексія підписали лист на підтримку «Пуссі Райот». Звичайно, у нас свобода совісті й переконань, можна кого завгодно підтримувати і що завгодно підписувати, але хіба не виходить, що якось дуже дивно і специфічно автори фільму «Орда» ставляться до Церкви?.. І чому саме таким людям вирішили доручити створення фільму про православного святого?
Дуже хотілося б, щоб наступного разу той, хто задумає зняти історичний фільм про православного святого, для втілення своєї ідеї залучив сценариста, який знає історію (або хоча б уміє користуватися достовірними джерелами), і режисера, який знається на християнській вірі й поважає Православну Церкву.
Ольга Мамона

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.