ib685-255B1-255D

«Окраса пастви». Святитель Інокентій, єпископ Іркутський (день пам’яті — 9 грудня за н. ст.)

«Окраса Іркутської пастви», єпископ Інокентій (Кульчицький) був випускником Київської духов­ної академії. У 1710 р., після прийняття чернечого постригу, праведника було призначено в Москву викладачем Слов’яно-греко-латинської академії. Через дев’ять років його було переведено в Санкт-Петербурзьку Олександро-Невську Лавру з призначенням обер-ієромонахом флоту. А в 1720 р. він отримав благословення на несення послуху намісника Олександро-Невської Лаври. Уже наступного року праведник прийняв архієрейський сан і був призначений у Пекінську духовну місію в Китай. Однак владиці було відмовлено у візі. Цілих три роки єпископ Інокентій пробув у м. Селенгінську, перебуваючи в повній невизначеності та зазнаючи масу незручностей. Дипломатичні промахи російського посла в Китаї, а також інтриги з приводу того, хто ж займе місце, що призначалося для владики Інокентія, привели до того, що у 1727 р. святителя було призначено на новостворену Іркутську кафедру.

Великі розміри та малонаселеність єпархії, значна кількість різних народностей (буряти, монголи та ін.), не просвічених Христовою вірою, бездоріжжя та нестатки — все це робило пастирський труд святителя Інокентія важким і життя його сповненювало злигоднями. Крім того, за якимось дивним збігом обставин владика до самої смерті не отримував належної йому платні та відчував украй гостру нестачу у засобах існування. У трудах та випробуваннях святитель Інокентій здобував духовну твердість, смиренність, прозорливість. На ті кошти, які могла надати єпархії Вознесенська обитель, ним були організовані дві освітні школи: монгольська і російська. Невпинні турботи святителя були спрямовані на їх улаштування: підбір гідних учителів, забезпечення учнів необхідними книгами, одягом, продовольством. Також трудами єпископа Інокентія в обителі став будуватися кам’яний храм. А численні проповіді, що дійшли до нас, пастирські послання та приписи праведника подають додаткові свідчення про те, як багато сил і часу витрачав святитель на влаштування своєї єпархії. Під час служіння єпископа Інокентія її межі були розширені: крім Селенгінського округу до її складу увійшли також Якутський та Ілімський округи.

Навесні 1728 р. у Прибайкаллі почався голод, який посилився неврожаєм минулого року. З благословення святителя, з травня у храмах Іркутська та прилеглих околицях кожна Літургія завершувалась молебнем про припинення засухи, щосуботи співали акафіст Божій Матері, а в недільні дні служили соборний молебень. «Моління, — говорив єпископ Інокентій, — мають закінчитися в Іліїн день». Засуха припинилася 2 серпня. Того дня в Іркутську знялася буря з таким сильним дощем, що на вулицях міста рівень води досяг позначки 50‑ти сантиметрів.

Святитель Інокентій не відрізнявся міцним здоров’ям, яке ще більше погіршилося під впливом суворого клімату та постійних знегод. Праведник відійшов до Господа у 1731 р. Через 30 років, під час ремонтних робіт у Тихвінській церкві, мощі праведника були знайдені нетлінними. При молитовному зверненні до святителя в Іркутську й у віддалених місцях Сибіру звершувалося безліч чудес. Це спонукало Святіший Синод до відкриття мощей єпископа Інокентія і прославлення його у 1800 р. в лику святителів.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.